Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Не хвилюйте стару пані, не лякайте! — крикнув хтось у цю мить знадвору.
— У чому справа? — переполошилася матінка Цзя.
— У стайні на південному дворі трапилася пожежа, — доповіла дівчинка-служниця. — Але її загасили.
Матінка Цзя, неспокійна характером, підхопилася з місця і, підтримувана дівчатами, вийшла на галерею. У південно-східній стороні щось слабко світилося. Матінка Цзя наказала кадити пахощі й молитися богу вогню.
— Вогонь уже збили, не турбуйтеся, шановна пані, — сказала, підбігаючи до неї, пані Ван, — ідіть до себе!
Баоюй тим часом запитав бабусю Лю:
— А навіщо ця дівчина на снігу хмиз ламала й багаття розводила? Вона змерзла чи, може, застудилася?
— Помовчи! — прикрикнула на нього матінка Цзя. — Тільки заговорили про хмиз, як спалахнула пожежа! А ти пристаєш із розпитуванням! Поговоримо краще про інше!
Баоюю не сподобалося, що його обсмикнули, але суперечити він не посмів.
Бабуся Лю тим часом зібралася з думками й продовжувала свою розповідь:
— На схід од нашого села живе бабуся, їй уже дев’яносто років. Їсть вона тільки пісну їжу, щодня читає молитви й тим здобула милість бодхисатви Гуаньїнь[281]. Одного разу вві сні бодхисатва явилась їй і сказала: «Ти всією душею віддана Богу, а онуків у тебе немає. Я доповіла про тебе Яшмовому владиці, і він сказав, що народиться в тебе онук!» Взагалі-το в старої цієї був син, а в сина теж був син, тільки він умер, коли йому було чи то сімнадцять, чи то вісімнадцять років. Бачили б ви, як його оплакували!.. Але невдовзі народився ще син — нині йому тринадцять виповнилось або чотирнадцять. Рум’яний, пишний, здоровий! А який розумний! От і скажіть після цього, що немає всемогутнього Будди!
Матінка Цзя отямитися не могла від здивування, навіть пані Ван, яка не дуже-το вірила в чудеса, слухала з інтересом.
Але більше всіх зацікавила ця історія Баоюя. Він поринув у роздуми, і, щоб розважити його, Таньчунь сказала:
— Сестрицю Ши Сян’юнь ми запросили до нашого поетичного товариства, а що, коли до нас на одні із зборів прийде твоя матінка помилуватися хризантемами?
— У відповідь на запрошення сестриці Сян’юнь бабуся обіцяла влаштувати у свою чергу частування для всіх нас, — відповів Баоюй. — Спершу побуваємо в неї, а там подумаємо, що робити далі.
— З кожним днем стає усе холодніше, — зауважила Таньчунь. — Не треба відкладати, адже стара пані не любить холодів.
— Навпаки, — заперечив Баоюй. — Вона дуже любить і дощ, і сніг. Тільки-но випаде перший сніг, ми запросимо її помилуватися ним! Це буде чудово! Вірно? А під час снігопаду складатимемо вірші! Так цікавіше!
— Складатимемо вірші? — запитала Дайюй. — Краще наламати хмизу й розвести багаття!
Її слова викликали дружний сміх. А Баоюй насупився.
Коли всі розійшлися, він відвів стару Лю вбік і почав докладно розпитувати про дівчину, яку та бачила взимку.
Бабуся Лю не знала, що сказати, але швидко дібрала розуму.
— Це виявилася не свята, але однаково на згадку про неї на північній стороні села побудували кумирню... Колись жила людина на прізвище...
Стара замовкла, немов пригадуючи.
— Неважливо, яке прізвище, — перебив її Баоюй, — ви докажіть історію, чим усе скінчилося.
— Отож, — вела далі стара, — синів у цього пана не було, тільки дочка, здається, її звали Жоюй. Розумна, письменна, книги читала. Батьки берегли її, немов перлину. Та ба! Сімнадцяти років дівчинка занедужала й умерла!
Баоюй у хвилюванні ковтнув слину й запитав:
— А що було потім?
— Потім? Батьки побудували на згадку про неї кумирню, поставили її статую й найняли людей, щоб біля неї кадили пахощі. Але це було давно, ті люди повмирали, кумирня запустіла, а статуя обернулася в духа.
— Вона не могла обернутися в духа, — зауважив Баоюй, — такі, як ця дівчина, безсмертні.
— Амітаба! — скрикнула бабуся Лю. — А я думала, дівчинка прибрала іншого вигляду! Адже вона часто гуляє, начебто жива, от і хмиз напевно ламала вона. А в нас у селі хочуть розбити її статую!
— Не робіть цього! — скрикнув Баоюй. — Ви зробите великий гріх!
— Як добре, що ти мене попередив! — з удаваною радістю вигукнула бабуся Лю. — Завтра, як тільки повернуся в село, всім про це скажу!
— Моя бабуся й матінка — дуже добрі, — мовив Баоюй, — та й усі наші родичі також. Вони завжди творять добро, будують храми та ставлять статуї! Я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі», після закриття браузера.