Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

Але скоро він позбавився оцього клопоту, бо пішов на війну. Як жінка бідувала, чим годувала дітей — не знав; боліло серце. Трохи ж пізніше, сидячи в мерзлих шанцях, довідався з листа, що діти померли від якоїсь пошесної хвороби, що охопила все село. Тоді він схилився на гвинтівку, згадав замурзані голови, сопливі носи і заплакав. Але слідом несміло заворушилася думка: тепер у Олени розв’язані руки… вільготніше… піде в найми. Правда, було соромно за цю думку, що ховала в собі ніби радість за жінку, та лиха ж було стільки, що колись ніжне батьківське серце зморщилося й зрадило пам’ять померлих дітей.

Там же, у шанцях, Радивон визначив для себе світогляд, що його вважали за свій мільйони трудящих. За допомогою товаришів він зробив аналіз минулого, врахував свій досвід, придивився на дозвіллі тверезим змученим оком до свого буття і наблизився до висновків, що повели його у вир кривавої завірюхи.

З самого початку революції він, бувши партійцем, не кидав гвинтівки, що захопив її з шанців, і, гнівний, пройшов уздовж і поперек нині великий терен соціалістичних республік.

За цей час він кілька разів одвідував свою Олену. Рідне йому село, непомітне в тій околиці, упало на мапу революційного походу, він входив до нього, як жорстокий у війні командор. Він користувався збігом обставин і розташовував свій штаб у батьківській хаті.

Навіть війна дозволяє її учасникам інтимні хвилини; Радивон використовував такі збіги обставин на те, щоб заспокоїти, підбадьорити свою жінку, і, гідний свого здоров'я, зачав із нею двох синів.

Пізніше, коли республіки кінчили війну й забезпечили свої кордони, він пішов до адміністративної роботи. Його рішучість і витриманість, що вигартувались під час походів, здалися й на цьому фронті. Тепер він не був схожий на ледве грамотного, покірного лихові сільського коваля. Революція зробила з нього вдумливого, всебічного бійця. До того ж він сам доклав багато зусиль і скористався з усіх можливостей, щоб розвинутись інтелектуально. Відданий своєму класу, він розумів, що не можна прислужитися йому зі знанням, набутим лише з польової книжки червоного командира.

Правда, цей розвиток був трохи однобічний, вірніше, тільки політичний, але на щось інше вже не вистачало часу, та й не було для того цільової потреби.

Родину — жінку й малих синів — він забрав до себе, як демобілізував бойову гвинтівку й повернувся до свого міста. Першого вечора нового сумісного життя жінка плакала, оповідаючи сумну повість вдовиного поневіряння; потім плакала з радості, що бачить знову свого Радивона, а сини, як двоє малих вовчат, підозріло і водночас із великою цікавістю розглядали нового дядю, що набивався їм як тато, і, стривожені, ховалися біля материної пазухи.

Того вечора Радивон склав подяку своїй жінці: за всі її поневіряння він полюбив її вдруге. Тоді ж дістав довірливу усмішку від синів, і від цих днів уже не розлучався зі своєю родиною.

VI

Була сьома година ранку.

Радивон устав із ліжка й почав одягатися. Шматочки з давнього минулого, вирвані з загальної колізії пережитого, утворили йому сумний настрій. Але він, Радивон, не віддався йому; вже обливаючи лице холодною водою, він цілком позбувся нічних поем і свіжий, бадьорий, сів складати денну повістку для сьогоднішньої президії.

Згодом до кімнати ввійшла жінка й поставила на стіл горщик варива. Вона прокидалася далеко раніше за чоловіка і встигала за цей час зварити сніданок, що обов'язково складався з сільського меню: вареної картоплі з огірками чи гарячого супу. Давно набуті звички боролися за свої права: перед світом їй вчувалися співи півнів, і не любила вона гастрономічних витребеньок.

Слідом за нею вбігли сини — Максим і Ларивон; вони кинулися до батька і зняли вереск.

Радивон любив цих хлоп'ят щиро й болісно. Соромно признатися: інколи думка за синів переважала над громадською справою. Два тижні тому захворів менший, Максим; тоді Радивон утратив спокій, тричі на день кидав роботу, бігаючи додому довідуватись за його здоров'я. Ларивон, що покалічив собі руку, влаштовуючи недоладну радіостанцію, завдав йому стільки ж клопоту, як і місцевий бюджет та надто хирляві контрольні цифри кошторисів міських установ; але при тому громадському клопоті він, зморений і бездоганний у своїй чесноті, говорив собі спокійно: я зробив усе, що міг, стільки ж зроблю й далі; тоді як поранена Ларивонова рука боліла йому, як своя, мучила його. Через те спадала йому інколи саркастична і невтішна думка: минула напруженість, дістався теплого комину й бабієш потроху, як гусак біля своєї череди…

Вів приголубив їх, потім жінка зняла покришку з горщика, і сіли снідати.

Під час сніданку й аж до того, поки хлопці не зібралися йти до школи, Радивон забув за свої справи і розмовляв із ними, глибоко цікавлячись їхніми думками й позбувшись на цей час статечності дорослого. Потім він провів їх до дверей, одяг там свого кожуха й повернувся в кімнату по теку.

На той час Олена щойно скінчила сніданок і, держачи в лівій руці миску з крихтами, хрестилася на ікони, що висіли в кутку поруч із мапою Української соціалістичної республіки.

Його жінка, близька йому людина, не піднеслася, як він, до розуміння конкретної дійсності. Вона лише повірила йому у всьому й покірно,