Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

за це, а сьогодні вони більше ні до кого не змогли б його зарахувати. Ендерсові хотілося б пасти ягнят, а вони йому доручають самих баранів. Він став для них підозрілий, бо надто часто вибирав темою своїх казань проповідь на горі. Може, одного дня вони виявлять, що та проповідь — пізніша вставка в Євангелії, і викреслять її... Поїдьмо до Ендерса, Шрелло, хоч, повертаючись увечері автобусом до станції, і виявимо, що веземо з тих відвідин більше відчаю, ніж розради. Мені навіть Місяць ближчий, ніж те село... Відвідаймо Ендерса, будьмо милосердні, в'язнів треба відвідувати... а чому ти згадав саме про Ендерса?

— Я подумав, із ким би мені хотілося побачитись. Не забувай, що, коли мені довелося тікати звідси, я ще був школярем. Але я боюся зустрічей, відколи побачив сестру Ферді.

— Ти бачив сестру Ферді?

— Бачив, вона тримає ятку з лимонадом біля останньої зупинки одинадцятого. Ти там ніколи не був?

— Ні, я боявся, що Груфельштрасе може здатися мені чужою.

— Вона й мені здалася чужішою за всі вулиці на світі... Не їдь туди, Роберте. А Трішлери справді загинули?

— Загинули,— відповів Роберт.— І Алоїз також. Потонули разом із «Анною-Катаріною». Вони давно вже не жили в гавані, їм довелось виселитися звідти, коли побудували новий міст. Вони ви найняли помешкання в місті, але не могли там жити, їм були потрібні вода й кораблі. Алоїз вирішив відвезти їх на «Анні-Катаріні» до своїх приятелів у Голландії, але судно почали бомбити, Алоїз кинувся вниз по батьків, та було вже пізно, вода ринула в трюм, і вони не вийшли звідти. Я дуже довго не міг натрапити на їхній слід.

— Де ж ти все це взнав?

— У «Кітвиці», я щодня ходив туди, розпитував усіх про Трішлерів, аж поки знайшов матроса, що знав, яке лихо спіткало «Анну-Катаріну».

Шрелла опустив завісу, підійшов до столу й погасив у попільничці сигарету. Роберт рушив за ним.

— Мабуть, нам пора піднятися до моїх батьків... Чи ти, може, не хочеш бути присутній на урочистості?

— Ні,— сказав Шрелла,— я піду з тобою. Але хіба ми не почекаємо на хлопця? А що роблять такі, як Швойгель?

— Тебе справді цікавить Швойгель?

— Цікавить. А чому ти питаєш?

— Невже ти, живучи по готелях і пансіонах, думав про Ендерса й Швойгеля?

— Так, думав. А ще про Греве й Гольтена — вони єдині не нападали на мене, коли я повертався зі школи додому. Ще Дрішка не нападав... Що вони тепер роблять? Вони живі?

— Гольтен загинув на війні, а Швойгель живий. Він став письменником і часом увечері телефонує мені або сам приходить, але я прошу Рут казати, що мене немає вдома. Я його не зношу, а крім того, балакати з ним — тільки марно гаяти час. Мені з ним просто нудно, він завжди говорить про міщан і не міщан — себе він, мабуть, вважає за неміщанина. Не знаю, що це означає в його устах. Та мене це й не цікавить. Якось він питався й про тебе.

— Ну, а що сталося з Греве?

— Він партійний діяч, тільки не питай мене, якої партії, та це й не має значення. А Дрішка виробляє «Автомобільних левів Дрішки», цей товар дає йому дуже великий прибуток. Ти ще не знаєш, що таке «Автомобільні леви Дрішки»? Поживи в нас кілька днів і взнаєш. У кожного, хто хоч трохи цінує себе, на поличці в машині перед заднім склом лежить «Лев Дрішки», а в цій країні ти навряд чи знайдеш людей, що не цінують себе... їм уже змалку втовкмачують у голову, що треба цінувати себе. Правда, вони дещо винесли з війни, спогад про страждання й жертви, але тепер уже знов цінують себе — ти бачив тих людей у вестибюлі? Вони збираються на три різні бенкети: на бенкет лівої опозиції, на бенкет правління «Найнеобхідніших побутових послуг» і на бенкет правої опозиції, але треба бути генієм, щоб здогадатися, на котрий бенкет хто з них іде.

— Так, я чекав на тебе внизу саме тоді, як збиралися перші учасники бенкету, і чув слово «опозиція»,— сказав Шрелла.— Найперші прийшли найневинніші, пішаки демократії, пройди з тих, про яких кажуть, що вони не такі вже й погані. Вони розмовляли про марки машин і про дачі, повідомляли один одному, що французька Рів'єра починає входити в моду саме через те море відвідувачів, яке заливає її, і що, всупереч усім прогнозам, серед інтелектуалів стає модним подорожувати з екскурсіями. Як це тут називають: снобізмом навиворіт чи діалектикою? Ти б не міг мені пояснити? Англійський сноб сказав би: «За десять сигарет я продам вам свою бабусю», а ці тутешні справді продали б свою бабусю, і всього лише за п'ять сигарет. Вони і свій снобізм сприймають без крихти гумору. Потім вони завели мову про школу, одні були за гуманітарну освіту, а другі проти. Отакі балачки. Я прислухався до них, бо хотів щось почути про справжні турботи цієї країни, а вони все шанобливо шепотіли один одному прізвище діяча, на якого чекали цього вечора. Якогось Креца — ти вже чув це прізвище?

— Крец — так би мовити, зірка опозиції,— сказав Роберт.

— Я раз по раз чув слово «опозиція», але з їхньої розмови не збагнув, до