Читати книгу - "Ходіння по муках"

— Доводиться випити за те, щоб на Русі не перевелися чудодії двірники…

В цей час внесли індичку. Головнокомандуючий, відкинувшись на спинку стільця, пильно стежив, як несли це блюдо, як його поставили серед тісноти на столі, від нього піднялась пара до вогників свічок, і вони легенько захиталися.

— Тільки в Росії є такі індички, — сказав він і вибрав собі крило. Князь устав, без звуку відкубрив пляшку шампанського і налив вино в чайні склянки. Антон Іванович повільно витягнув салфетку з-за коміра, взяв склянку, встав, тримаючись за стіл, і сказав:

— Панове, я не можу втриматися, щоб не порадувати вас… Річ у тім, що сьогодні вранці французькі війська висадились в Одесі, грецькі війська зайняли Херсон і Миколаїв. Нарешті довгождана допомога союзників прийшла…

В Катеринодарі приземлився на англійському літаку чоловік, такий чудний, що в правлячих і впливових колах не знали, як і подумати: чи це таємний агент Клемансо, чи просто пройдисвіт, а може, і велике цабе. Прізвище його було французьке — Жіро, звали — Петро Петрович, по-російськи говорив без запинки, з південним акцентом; паспорт — уругвайський, хоч це вказувало не так на його національність, як на пролазливість. Приїхав він з Парижа на пароплаві, який вивантажив у Новоросійську гвинтівки, патрони та іншу зброю. Документи, пред’явлені ним військовому комендантові міста, були в блискучому порядку, це були: рекомендаційні листи від парламентських депутатів; лист від міністра віросповідань і ще один — від французької герцогині з прізвищем, яке важко було вимовити; журналістська кйртка газети «Пті парізьєн» і нарешті ділові пропозиції різних контор, що почали в той час виникати, як мухомори, на гігантських запасах різноманітних товарів і вантажів, які швидко псуються, звезених з усього світу у Францію.

Хоч скільки суши голову — нічого не можна було вдіяти: з Парижа в глухий Катеринодар, який ще зберігав сліди березневих і літніх боїв, звалився з неба шикарно одягнений, цілком європейський чоловік, у куцій шубчині з скунсовим коміром, у барвистому кашне на всі груди, з двома новенькими чемоданами і фотографічним апаратом через плече, в нечувано гарних жовтих черевиках з такими товстими підметками на ранту, що навіть військовий комендант не міг одірвати від них очей, не кажучи вже про публіку на вулиці, де Петро Петрович Жіро йшов позаду козака з його чемоданами, весело піднявши голову в елегантно насунутому світло-сірому капелюсі.

Іноземця помістили в найкращому готелі, в номері люкс, викинувши звідти приїжджого спекулянта Папрікакі разом з його дівкою. На другий день Жіро зробив візит генералу Денікіну.

Антон Іванович збентежився й вислав до нього в приймальну генерала Романовського з пробаченням, що головнокомандуючий трохи нездужає, але радий бачити у себе в місті такого цікавого гостя.

Жіро заїхав з візитом до професора Кологривова, одного з стовпів Державної думи, який групував тут навколо Денікіна атмосферу державної мислі під назвою «Національний центр». Професор Кологривов добре знав і любив Париж і продержав надзвичайно люб’язного Жіро кілька годин, з захопленням згадуючи обіди в маленьких ресторанчиках і нічні розваги на Монмартрі. Він згадував запах бульварів і, незважаючи на одвислий живіт і безладно відрослу бороду, зобразив на обличчі молоде лукавство:

— Шер амі, та що казати, а цей особливий, неповторний запах паризьких жінок!.. Ах, я готовий цілувати каміння на вулицях Парижа. Так, так, нехай це не здасться вам дивним, — в кожному росіянині ви знайдете палкого патріота Франції… Ось про що вам треба писати!..

Було вирішено: зібратися в приватному домі обмеженому колу представників «Національного центру» і за сніданком вислухати повідомлення пана Жіро про міжнародну політику.

— Шер амі! — вигукував професор Кологривов, дружньо відкручуючи гудзики на піджаку гостя, — ви побачите людей, які зрозуміли раніш ніж ви в Європі, страхітливу небезпеку червоної м’ясорубки… Більшовизм — це всеруйнуюча злоба низів, лють покидьків людства… Ви, навіть найкраїці, найрозумніші з вас, робите реверанс в бік соціалізму. Дурниця! Пошлість, о пошлість! Соціалізм є, але соціалістів нема, тому що соціалізм нездійсненний… Ми це вам доведемо! Волею історії Росія покликана бути бар’єром, об який розбиваються вічні хвилі анархії — тим самим ми, розплачуючись нашими боками, даємо можливість спокійного розвитку європейській цивілізації. Задля цього, задля порятунку Європи, всього світу від червоної примари ми простягаємо до вас руки: допоможіть же нам… Ми готові йти на які завгодно поступки, Росія принесе які завгодно жертви… Ось про що вам треба писати…

Багато клопоту було з цим сніданком: спробуй дістати в Катеринодарі що-небудь делікатне, все — сало, гусятина та свинина: не галушками ж годувати парижанина! Член «Національного центру» фон Лізе, відомий гурман, порадив меню: бульйон, пиріжки, матльот з минька в червоному вині і на третє — курку, варену без єдиної краплі води в сечовому міхурі свині. Пристойне вино дістали через спекулянта Папрікакі. Рівно о першій годині на квартирі у члена Державної думи і редактора-видавця газети «Родная земля» Шульгіна зібралося шість чоловік, включаючи Петра Петровича. Сніданок дійсно був делікатний. Коли подали каву з паленого ячменю, Жіро почав своє повідомлення:

— Кілька слів про Париж, панове… Ви його добре знали. Іноземці залишали в ньому щороку понад чотири мільярди франків золотом. Не дивно, що випари його вулиць паморочили голову навіть таким мрійникам, хто дивився на потоки пишних автомобілів з висоти мансардних вікон. На жаль, мрійників у Парижі більше нема, їхні трупи, заражаючи повітря, гниють на Соммі, в Шампані й в Арденнах. Париж більш не веселе місто, де танцюють на вулицях і регочуть на все горло з бороди короля Леопольда або з любовних невдач російського ґранддюка. Парижу і Франції бракує півтора мільйона мужчин, — вони вбиті. Париж тепер повний хлопчаків, які професіонально займаються гомосексуалізмом. На терасах кафе сумно сидять самі старики, не цікаві навіть двадцятифранковим дівчатам. По розбитих торцях деренчать таксі, побиті на Марні. В шикарні ресторани й кафе досі ще пускають американських солдатів з темпераментом застояних жеребців. Жінки! О — жінки завжди на висоті… Вони обрізали спідниці по коліна і скасували нижню білизну.

Голоси за столом:

— Ясніше, будь ласка…