Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ходіння по муках 📚 - Українською

Читати книгу - "Ходіння по муках"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ходіння по муках" автора Олексій Миколайович Толстой. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 262 263 264 ... 323
Перейти на сторінку:
про війну прозвучала не зовсім доречно. Василь Васильович зараз же, взявши графинчик, налив горілки:

— Доводиться випити за те, щоб на Русі не перевелися чудодії двірники…

В цей час внесли індичку. Головнокомандуючий, відкинувшись на спинку стільця, пильно стежив, як несли це блюдо, як його поставили серед тісноти на столі, від нього піднялась пара до вогників свічок, і вони легенько захиталися.

— Тільки в Росії є такі індички, — сказав він і вибрав собі крило. Князь устав, без звуку відкубрив пляшку шампанського і налив вино в чайні склянки. Антон Іванович повільно витягнув салфетку з-за коміра, взяв склянку, встав, тримаючись за стіл, і сказав:

— Панове, я не можу втриматися, щоб не порадувати вас… Річ у тім, що сьогодні вранці французькі війська висадились в Одесі, грецькі війська зайняли Херсон і Миколаїв. Нарешті довгождана допомога союзників прийшла…

В Катеринодарі приземлився на англійському літаку чоловік, такий чудний, що в правлячих і впливових колах не знали, як і подумати: чи це таємний агент Клемансо, чи просто пройдисвіт, а може, і велике цабе. Прізвище його було французьке — Жіро, звали — Петро Петрович, по-російськи говорив без запинки, з південним акцентом; паспорт — уругвайський, хоч це вказувало не так на його національність, як на пролазливість. Приїхав він з Парижа на пароплаві, який вивантажив у Новоросійську гвинтівки, патрони та іншу зброю. Документи, пред’явлені ним військовому комендантові міста, були в блискучому порядку, це були: рекомендаційні листи від парламентських депутатів; лист від міністра віросповідань і ще один — від французької герцогині з прізвищем, яке важко було вимовити; журналістська кйртка газети «Пті парізьєн» і нарешті ділові пропозиції різних контор, що почали в той час виникати, як мухомори, на гігантських запасах різноманітних товарів і вантажів, які швидко псуються, звезених з усього світу у Францію.

Хоч скільки суши голову — нічого не можна було вдіяти: з Парижа в глухий Катеринодар, який ще зберігав сліди березневих і літніх боїв, звалився з неба шикарно одягнений, цілком європейський чоловік, у куцій шубчині з скунсовим коміром, у барвистому кашне на всі груди, з двома новенькими чемоданами і фотографічним апаратом через плече, в нечувано гарних жовтих черевиках з такими товстими підметками на ранту, що навіть військовий комендант не міг одірвати від них очей, не кажучи вже про публіку на вулиці, де Петро Петрович Жіро йшов позаду козака з його чемоданами, весело піднявши голову в елегантно насунутому світло-сірому капелюсі.

Іноземця помістили в найкращому готелі, в номері люкс, викинувши звідти приїжджого спекулянта Папрікакі разом з його дівкою. На другий день Жіро зробив візит генералу Денікіну.

Антон Іванович збентежився й вислав до нього в приймальну генерала Романовського з пробаченням, що головнокомандуючий трохи нездужає, але радий бачити у себе в місті такого цікавого гостя.

Жіро заїхав з візитом до професора Кологривова, одного з стовпів Державної думи, який групував тут навколо Денікіна атмосферу державної мислі під назвою «Національний центр». Професор Кологривов добре знав і любив Париж і продержав надзвичайно люб’язного Жіро кілька годин, з захопленням згадуючи обіди в маленьких ресторанчиках і нічні розваги на Монмартрі. Він згадував запах бульварів і, незважаючи на одвислий живіт і безладно відрослу бороду, зобразив на обличчі молоде лукавство:

— Шер амі, та що казати, а цей особливий, неповторний запах паризьких жінок!.. Ах, я готовий цілувати каміння на вулицях Парижа. Так, так, нехай це не здасться вам дивним, — в кожному росіянині ви знайдете палкого патріота Франції… Ось про що вам треба писати!..

Було вирішено: зібратися в приватному домі обмеженому колу представників «Національного центру» і за сніданком вислухати повідомлення пана Жіро про міжнародну політику.

— Шер амі! — вигукував професор Кологривов, дружньо відкручуючи гудзики на піджаку гостя, — ви побачите людей, які зрозуміли раніш ніж ви в Європі, страхітливу небезпеку червоної м’ясорубки… Більшовизм — це всеруйнуюча злоба низів, лють покидьків людства… Ви, навіть найкраїці, найрозумніші з вас, робите реверанс в бік соціалізму. Дурниця! Пошлість, о пошлість! Соціалізм є, але соціалістів нема, тому що соціалізм нездійсненний… Ми це вам доведемо! Волею історії Росія покликана бути бар’єром, об який розбиваються вічні хвилі анархії — тим самим ми, розплачуючись нашими боками, даємо можливість спокійного розвитку європейській цивілізації. Задля цього, задля порятунку Європи, всього світу від червоної примари ми простягаємо до вас руки: допоможіть же нам… Ми готові йти на які завгодно поступки, Росія принесе які завгодно жертви… Ось про що вам треба писати…

Багато клопоту було з цим сніданком: спробуй дістати в Катеринодарі що-небудь делікатне, все — сало, гусятина та свинина: не галушками ж годувати парижанина! Член «Національного центру» фон Лізе, відомий гурман, порадив меню: бульйон, пиріжки, матльот з минька в червоному вині і на третє — курку, варену без єдиної краплі води в сечовому міхурі свині. Пристойне вино дістали через спекулянта Папрікакі. Рівно о першій годині на квартирі у члена Державної думи і редактора-видавця газети «Родная земля» Шульгіна зібралося шість чоловік, включаючи Петра Петровича. Сніданок дійсно був делікатний. Коли подали каву з паленого ячменю, Жіро почав своє повідомлення:

— Кілька слів про Париж, панове… Ви його добре знали. Іноземці залишали в ньому щороку понад чотири мільярди франків золотом. Не дивно, що випари його вулиць паморочили голову навіть таким мрійникам, хто дивився на потоки пишних автомобілів з висоти мансардних вікон. На жаль, мрійників у Парижі більше нема, їхні трупи, заражаючи повітря, гниють на Соммі, в Шампані й в Арденнах. Париж більш не веселе місто, де танцюють на вулицях і регочуть на все горло з бороди короля Леопольда або з любовних невдач російського ґранддюка. Парижу і Франції бракує півтора мільйона мужчин, — вони вбиті. Париж тепер повний хлопчаків, які професіонально займаються гомосексуалізмом. На терасах кафе сумно сидять самі старики, не цікаві навіть двадцятифранковим дівчатам. По розбитих торцях деренчать таксі, побиті на Марні. В шикарні ресторани й кафе досі ще пускають американських солдатів з темпераментом застояних жеребців. Жінки! О — жінки завжди на висоті… Вони обрізали спідниці по коліна і скасували нижню білизну.

Голоси за столом:

— Ясніше, будь ласка…

1 ... 262 263 264 ... 323
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ходіння по муках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ходіння по муках"