Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Ебенезер був ладен дати заперечну відповідь, але раптом передумав і натомість сказав:

— Генрі Берлінґейм, коли він був моїм вихователем, був ще молодим чоловіком, і хоча я знаю, де він мешкає, але всі ці роки я його не бачив. Втім, я знаю його як знаменитого коханця, улюбленця жінок, і цілком можливо, що в нього ціла купа синів і доньок. — Насправді у нього в голові промайнула неясна думка, натяк на план, як порятувати і себе, і своїх товаришів: і, бувши вже обачнішим, він задумався над цим планом і розглянув його з усіх боків, поки Чікамек, вочевидячки розчарований відповіддю, завершував, за допомогою Куассапелага, свою розповідь.

— Минали роки, таяк Чікамек ростив двох інших синів, що мужніли в літах, — темношкірого Маттассина і золотистого Коханкоупретса, котрі, попри ту свою діткливу ваду, росли сильними і надійними, мов дві тамтешні сосни, відважними, мов ведмеді, що нападають на табір мисливців, хитрими, мов єноти, невтомними, мов соколи, що ширяють у небі, і стійкими, мов кайманові черепахи, які є ворогами усілякого водоплавного птаства, ладні радше втратити життя, ніж розімкнути щелепи, і кусатимуться навіть по смерті, з відрізаною головою!

У голосі старого вожая бриніла гордість, аж поки не прозвучала остання риса їхньої вдачі, яка, вочевидь, завдала йому болю. Борозни на його обличчі тепер пролягли глибше, і голос його сповнився ще більшим смутком.

— Хтозна, які вчинки боги вважають за злочини, — переклав далі Куассапелаг, — аж поки вони не візьмуться до помсти? Невже це був такий тяжкий гріх — виростити доньку англійського диявола в домі таяка і сплодити з нею синів, коли вона стала на порі? І чи був то новий гріх, коли він поклявся забити білошкіре дитя і цим штовхнув королицю на списи? Якщо одне має бути гріхом, то чи не є інше спокутою? Чи то був його новий злочин, коли він, зрештою, пожалів-таки хлопчика і залишив його серед живих? Одне відомо напевне — хоч якими були його гріхи, вони, либонь, страшенні, позаяк кара, яку він мусить за них терпіти, жахлива, і немає їй кінця! Виявилося не досить того, щоб таяк вкинув свого третього сина у хвилі затоки, втратив свою королицю і побачив, що його рід приречений зникнути з цієї землі; ні, він повинен був втрати все — втратити навіть своїх вірних і позбавлених насіння синів, які справляли йому радість своєю силою і які, як він сподівався, мали очолити агатчвупсів у їхній війні проти дияволів! Маттассин і Коханкоупретс! Хіба ж не вчив він їх щодня ненавидіти англійців? Хіба ж не переповідав він їм «Книгу англійських дияволів» і не розказував про войовничість їхнього предка? І вони не були якимись запальними хлопчаками чи псами в гоні, засліпленими хіттю, що ладні скочити чи на сучку, чи на кошик з очерету — байдуже, хоч що б там трапилося на їхньому шляху, ні, вони були дорослими чоловіками, яким літ уже було за сорок, спритні, розважливі хлопці, які клялися, що ненавидять англійців так само люто, як і їхній батько! Ніхто більше за них не прагнув утворити спілку з піскатавеями та нантікоками; коли перший чорний невільник утік на цей острів, саме Маттассин радо привітав його і зробив це місто притулком для всіх, хто тікає від англійців; і не таяк Чікамек був першим, кому спало на думку об'єднати свої сили з чоловіком на ймення Кастен і нагими воїнами з півночі, щоб відтіснити англійців у море, — це був золотавий Коханкоупретс — без дружини і дітей він рвався до бою! Піскатавеї, нантікоки, чоптікої, маттавомани — усі людності заздрили агатчвупсам, які пишалися, що мають пару таких потужних вожаїв; і Чікамек, надто вже старий, щоб залишити острів і відвідати велику зустріч наших очільників, хіба ж не пишався він, посилаючи замість себе Маттассина?

Таяк Чікамек спинився, сповнений гірких спогадів, і Ебенезер тактовно зауважив, що він знайомий із тим, як склалося надалі життя Маттассина. Водночас, оскільки відомості могли мати деякий вплив на його поки що сирий і розпливчастий план, він виказав велику зацікавленість долею іншого сина, Коханкоупретса: його ж, звісно, не повісили також за вбивство англійських дияволів?

— Вони не повісили його, — сказав Чікамек через Куассапелага, і вмить вираз люті, ще не баченої до того, викривив його обличчя. — їхній злочин проти Коханкоупретса вдесятеро мерзенніший, ніж їхній злочин проти Маттассина. Прекрасний, золотий мій сину! Його також таяк Чікамек відіслав ось уже цілий місяць тому із завданням великої ваги: він мав вирушити на північ із Дрепаккою й укласти угоду з Кастеном; його також боги вважили за потрібне спокусити і відвернути від мети, і в такий же спосіб, хоч як суворо застерігав його Дрепакка…

Досі він говорив про присутність муринів у місті жодним чином не як про чисте, нічим не затьмарене благословення і згадував, що його союзники заздрять йому, що в нього є такі сини. Тепер Ебенезеру стало вповні зрозуміло, що прихильність Чікамека до Куассапелага не тільки, так би мовити, глибоко в'їлася в шкіру: вона приховувала глибоку недовіру до африканців, а надто до Дрепакки, що постала від часів їхнього посольства до мсьє Кастена. І справді, поет зайшов так далеко, що навіть почав підозрювати, що Чікамек вважає Дрепакку якоюсь мірою відповідальним за ганебну втечу Коханкоупретса.

— Одне слово, — вів далі Куассапелаг, — король Дрепакка був змушений залишити Коханкоупретса біля Малого Чоптанку разом із білошкірою жінкою, до якої той запалав пристрастю, і відтоді таяк Чікамек більше не бачив свого сина.

— Просто дивовижний збіг — до лиха та ще лихо, — спочутливо мовив Ебенезер, — і який сором! Але що це за мерзенний злочин, про який згадував таяк?

— Я ліпше сам відповім, — відказав Куассапелаг, — і не збуджуватиму далі гнів таяка Чікамека. Подейкують, що Коханкоупретс прибрав собі англійське ім'я і пошлюбив англійську дружину; він живе тепер межи англійців в англійському домі, розмовляє їхньою мовою і носить їхнє вбрання. Він жодним чином тепер не нагадує агатчвупса і дивиться на свій нарід з презирством, і, наскільки нам відомо, він цілком міг уже зрадити нас англійському королю.

На цьому місці Чікамек, який деякий час, хоч його і брала нетерплячка, зберігав спокій, знову заговорив, і Куассапелаг знову був змушений взяти на себе клопіт перекладача.

— Подивіться-но тепер на нього, на