Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Щиро, не криючись, все розкажи, щоб знав я напевно:

Справді в Ітаку оце прибули ми, як мовив сьогодні

2бо Хтось із тутешніх людей, що стрівся мені на дорозі?

Був він не дуже привітний, не мав ні терпіння докладно

Відповідать, ні слів моїх слухать, коли розпитати

Хтів я про друга свого, чи існує він десь, чи живий ще,

Чи уже досі помер і домує в оселі Аїда?

265] Отже, скажу тобі дещо, а ти вважай і послухай.

Мужа колись я гостинно приймав, що в нашу країну

Милу прибув, - із людей, з далекого краю захожих,

Гість миліший ніколи до дому мого не приходив.

Родом, хваливсь мені, був він з Ітаки. Та говорив ще,

270] Ніби Лаерт, син Аркесія, то його батько родимий.

Я Одіссея у дім свій привів і, прийнявши гостинно,

Став від душі частувати, було-бо всього в нас доволі,

Ще й подарунків, як гостеві личить, йому надавав я -

Золота гарного виробу сім йому дав я талантів,

275] Дав срібляну йому чашу, в різьблених оздобах квітчастих,

Дав аж дванадцять плащів поєдинчих і стільки ж накидок,

Стільки ж красивих одінь полотняних і стільки ж хітонів;

Женщин, крім того, чотири, тямущих в усякій роботі

Й гарних на вроду, узяв він тоді, яких сам собі вибрав».

280] Сльози з очей проливаючи, так відповів йому батько:

«Саме в той край ти, чужинче, й приїхав, якого питаєш,

Тільки зухвалі мужі й нечестиві у ньому панують.

Марно утратився ти на дарунки, їх стільки віддавши.

От якби дома застав живим ти його на Ітаці,

285] То відрядив би з дарами тебе він, гостинно прийнявши,

Як і належить віддячить тому, хто перший почав це.

Ти ж мені от що тепер розкажи і повідай одверто:

Скільки ж то років від того пройшло, як гостинно приймав ти

Гостя бездольного, сина мого, якщо був це насправді

290] Він, бідолашний? Мабуть, від отчизни й від друзів далеко

Риби у морі десь з'їли його, чи, може, на суші

Став він поживою звірів і птиць. Не оплакала мати,

Не спорядила із батьком, - ми ж разом його породили;

І Пенелопа розважна, із віном багатим дружина,

295] Не голосила, як личить, над ложем свого чоловіка,

Вій не закрила йому, як це подобає для вмерлих.

Отже, по правді скажи мені все, щоб знав я напевно:

Хто ти і родом відкіль? В якій виростав ти родині?

Бистрий де корабель, що й тебе сюди віз, і з тобою

300] Товаришів богорівних? Чи, може, лише як супутник

Плив ти в чужім кораблі, що, тебе ізсадивши, від'їхав?»

Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:

«Зараз одверто і щиро всю правду тобі розповім я.

Родом я з Алібанта, де дім я уславлений маю;

305] Син владаря Афіданта, а дід Поліпемоном звався,

Сам же Еперітом звуся; якесь божество проти волі

До берегів цих мене із Сіканії вітром загнало.

Свій корабель я близ поля далеко від міста поставив.

Що ж до твого Одіссея, то рік уже п'ятий минає,

310] Як відтіля він одбув і з вітчизни моєї від'їхав,

Муж бездольний; щасливу пташки йому путь віщували,

Справа злітаючи. Тим-то радів я, його виряджавши,

З радістю й він відпливав. Сподівались обоє не раз ми

Ще зустрічатись гостинно й дарунками щедро мінятись».

315] Мовив це, й чорна хмара печалі Лаерта окрила,

Попелу в жмені обидві брудного, мов кіптява, взявши,

Голову сиву свою він посипав, стогнучи тяжко.

Захвилювалось і синове серце: на любого батька

Глянув лише - і гостро у ніздрях йому защипало.

320] Кинувсь до нього, обняв він його і, цілуючи, мовив:

«Батечку мій! То ж я є той самий, про кого питаєш!

Аж на двадцятому році вернувсь я до рідного краю.

Годі, утримайсь од сліз, і плачу, і гіркого стогнання.

От що тобі я скажу: нам треба чимдуж поспішати.

325] Вчора усіх женихів повбивав я у нашому домі,

Злочин караючи їх і ганьбу, для серця нестерпну».

В відповідь знову озвався до нього Лаерт і промовив:

«Якщо насправді це ти, мій син Одіссей, повернувся,

Певну ознаку мені покажи, щоб повірити міг я».

330] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«Спершу очима своїми на шрам ти оцей подивися -

То на Парнасі кабан мене білими іклами ранив

На полюванні. Це ж ти мене й мати поважна послали,

Щоб я Автоліка, батька матусі, навідав, - одержать

335] Мав я дарунки, що, бувши у нас, мені обіцяв він.

Далі дерева тобі у саду я, доглянутім добре,

Всі покажу, що мені дарував ти. Хлоп'ям ще їх назви

В тебе питав я, садком за тобою йдучи; повз дерева

Так ми проходили, й ти пояснив мені кожного назву,

340] Подарував мені груш тринадцять і яблунь десяток,

Сорок смоковниць; ще й лоз виноградних мені обіцяв ти

Дати рядів п'ятдесят, таких, що весь рік безнастанно

Тут плодоносять, - і зараз ті грона ростуть розмаїті,

Й кожному інша від Зевса пора визрівання спадає».

345] Так він сказав, а в старого і серце, й коліна зомліли,

Як пригадав лиш ознаки, що той розповів так докладно.

Любого сина обняв він руками і сам знепритомнів.

Світлий його підхопив Одіссей, у нещастях незламний.

А як прийшов він до пам'яті й дух в його серце вернувся,

350] Відповідаючи, так він одразу ж почав говорити:

«Зевсе, наш батечку! Є ще боги на Олімпі високім,

Раз женихи за надмірне зухвальство своє поплатились.

Зараз же страх мені серце проймає, щоб часом не збіглись

Всі ітакійці сюди незабаром та щоб поголоски

355] Не порозносили зайвої скрізь по містах кефаленських».

Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

«О, не турбуйся! Тепер нема чого цим клопотатись!

Краще ходім до оселі, від саду