Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе, Лія Тан"

Наступного дня Злата ходила мов сама не своя. Все робила автоматично. Ще й малюк вередував. Довелося їхати до педіатра, а тоді відразу в офіс. Добре, що хоч Власій заспокоївся. Малюка турбували кольки. Після прийнятих ліків, дитина поводилася геть спокійно.

Тільки взялася за документи, як постукавши у двері, в кабінет увійшов Юрась.

— Перепрошую, Злато Андріївно, маєте хвилинку?

В душі Злата зітхнула. Найменше хотіла товариства цього причепи. Мала бажання якнайшвидше завершити роботу, поки малюк спить, та повернутись додому, щоб трохи подрімати, поки з ними буде присутня няня.

— Якщо ця хвилинка не займе багато часу. — Не охоче погодилася дівчина.

Чоловік вдоволено посміхнувшись, присів у крісло навпроти робочого столу.

— Отож, Злато Андріївно, ми з Галиною Володимирівною розмовляли про це, та я так розумію, вона з вами ні про, що не говорила. — Загадково почав чоловік.

— Розмовляли про, що? — Напружилася дівчина.

— Злато Андріївно, майже рік тому, ви зробили неможливе, врятувавши нашу компанію, від провалу. Ви запропонували свої аромати, які користуються шаленим успіхом. Але це потрібно підтримувати, отже, потрібні оновлення лінії. — Перехопивши подих, чоловік додав. — Не вірю, що у вас немає жодних новинок?!!

Злата хмикнула, пильно глянувши на чоловіка. Відкинувшись на спинку крісла, заклала руки на грудях, відверто та прискіпливо дивилася на чоловіка.

— Ви не повірите, Юрію Борисовичу, але не має жодних розроблених формул, лише чернетки. Якщо ви забули, я була вагітною, та втратила коханого чоловіка. Під час вагітності, мене турбувала алергія... Працювати з ароматами я не могла, а зараз в мене маленька дитина на руках. Я працюю, і якщо чесно, то відпочивати не завжди виходить, не те щоб щось більше, при тім, що у мене появилася няня. — Говорила на емоціях. Сподівалася до цього блазня дійде суть її слів.

— Але ж, Злато Андріївно... — Хотів було щось заперечити Юрась.

— Перепрошую, Юрію Борисовичу, — Перебила чоловіка. — Здається у компанії є технологи, лаборанти, їм виплачують зарплату, тож нехай вони, і займаються розробкою формул та ароматів.

Юрась важко зітхнув, та знову взявся за своє.

— Злато Андріївно, ви не розумієте. Ваші парфуми це елітна лінія, і її потрібно оновлювати, аби посилити живий інтерес, та нових клієнтів.

Дівчина закотила очима й роздратовано відмахнулася.

— Здається, Юрію Борисовичу, це ви не розумієте. Я в декреті. По закону маю відпустку на три роки — це перше. — Перехопила подих та невдоволено продовжила. — А ось друге, — я не можу створювати парфуми, тому, що вам цього захотілося. В мене творча криза, я фізично нічого створювати не можу. Душа не лежить... Розумієте?!!

Юрась шумно видихнув. Злата розуміла йому не до вподоби її відмова. Але зараз вона працювати не могла, і змушувати себе не буде, точно. — З усім геть забула про запахи та формули. Не хотілося нічого. Жила заради сина, а тепер ще й цей невідомий, нічний гість з’явився. «Чого він домагається?».

— Шкода! — Здавлено промовив Юрій Борисович. — Я гадав ви нам підкинете кілька новинок.

Злата хмикнула прикипівши до Юрася, а тоді розлючено запитала.

— Для чого вам підкидати новинки, якщо ви їх пустили з конвеєра за безцінь? Якщо я і почну знову розробляти парфуми, то це буде, моя особиста брендова лінія. Ці п’ять ароматів я вам подарувала, а далі вибачте, я не волонтер. Я президент цієї компанії, і в мої обов’язки не входить розробляти формули, то ж без образ...

— Ну, ну! — Неоднозначно кинув Юрась. — Гадаю, Галина Володимирівна думає інакше...

— Впевнені? — З неприхованою люттю зірвалася Злата.

— Переконаний! — Зухвало запевнив Юрась.