Читати книгу - "Королі і капуста"

Дон Сабас хотів був утиснути в руку юнакові товстий гаманець. Адмірал не звернув уваги ні на його слова, ні на його руки. Він був наче прип’ятий до стерна й спрямовував шлюп просто на берег. На бездумному обличчі адмірала з’явилося щось ясне, майже розумне, ніби він відчув себе героєм, і це дуже тішило його. Він знов забелькотів, як папуга:

— От для чого вони так роблять: щоб ти не бачив гвинтівок. Вистрілять — бум! — і ти мертвий. Обличчям до стіни. Еге!

Адмірал раптом віддав якийсь наказ команді.

Проворні, мовчазні каріби закріпили шкоти, що були в них у руках, і пірнули крізь люк у трюм. Коли зник останній каріб, дон Сабас, наче великий бурий леопард, кинувся вперед, причинив люк і сказав, усміхаючись:

— Гвинтівок не треба, дорогий адмірале. Колись — для розваги — я склав словник карібської мови. Я зрозумів ваш наказ. Може, тепер...

Він замовк, почувши тупе «вжжж», мовби залізо тернулось об жерсть. Адмірал витяг шаблю Педра Лафіта й напав на свого пасажира. Клинок опустився — й тільки завдяки своїй дивовижній проворності огрядний чоловік устиг ухилитись від блискучої зброї, відбувшись подряпиною на плечі. Стрибнувши набік, він вихопив револьвер і застрелив адмірала.

Дон Сабас нахилився над ним і знову випроставсь.

— У серце, — коротко зауважив він. — Сеньйори, військового флоту більше не існує.

Полковник Рафаель кинувся до стерна, а другий офіцер почав одв’язувати шкоти. Передня рея описала дугу; «El Nacional» повернув і слухняно поплив до пароплава «Salvador».

— Спустіть прапор, сеньйоре! — крикнув полковник Рафаель. — Наші друзі на пароплаві не зрозуміють, чого ми пливемо під таким прапором.

— Маєте рацію, — відгукнувся дон Сабас.

Підійшовши до щогли, він спустив прапор на палубу, де лежав найзавзятіший захисник того прапора. Так закінчився невинний пообідній жарт військового міністра. Хто почав його, той і закінчив.

Раптом дон Сабас радісно скрикнув і побіг похилою палубою до полковника Рафаеля. Через руку в нього був перекинутий прапор скасованого флоту.

— Mire! Mire!Дивіться! (Іспан.) Señor! Ah, Dios! Я вже чую, як реве той австрійський ведмідь: «Du hast mein Herz gebro-chen!Ти розбив моє серце! (нім.)» Mire! Ви вже чули, я оповідав вам про мого віденського приятеля, пана Грюніца. Той чоловік їздив на Цейлон по орхідею, в Патагонію — по зачіску, до Бенареса — по пантофлю, до Мозамбіку — по наконечник списа для своєї славнозвісної колекції. Тобі відомо, amigoДруже (іспан.). Рафаель, що я так само збираю всякі рідкості. Моя колекція військово-морських прапорів була до останнього року найповнішою в світі. Але пан Грюніц добув два нових прапори — о, дуже й дуже рідкісні екземпляри! Один — якоїсь північноафриканської країни, а другий — племені Макарусус із західного узбережжя Африки. У мене таких немає, але дістати можна. А цей прапор, сеньйоре, ви знаєте, що це таке? Боже мій! Знаєте чи ні? Бачите червоний хрест на синьо-білому полі? Ніколи не бачили? Seguramente, noЗвичайно, ні (іспан.).. Це — морський прапор вашої батьківщини! Mire! Оце гниле корито, на якому ми пливемо зараз, її флот.

Отой мертвий какаду — її адмірал. А удар шаблі та один револьверний постріл — морська битва. Безглуздя, абсурд, але — сама правда. Другого такого прапора ніколи не було й не буде. Це — унікум. Так. Подумайте, що це означає для колекціонера! А чи знаєте ви, полковнику, скільки золотих крон дав би пан Грюніц за цей прапор? Десять тисяч, не менше. Але я не візьму за нього й ста. Чудовий прапор! Єдиний в своєму роді! Небесний прапор, чорти б його взяли! О-ге! Старий заокеанський буркотун! Зажди, поки дон Сабас знов опиниться на Кенігінштрасе! Він дозволить тобі стати на коліна й доторкнутись одним пальцем до цього прапора. О-ге! Так і знай, всесвітня нишпорко в окулярах!

Невдала революція, небезпеки, втрати, гіркота поразки — все забулось. Охоплений всемогутньою, ні з чим незрівнянною пристрастю колекціонера, він походжав по палубі, притискаючи до грудей чудесну знахідку. Він поглянув на схід з торжеством. Голосом дзвінким, як сурма, він співав пеан на честь своєї знахідки, так ніби старий Грюніц міг його чути у своєму затхлому лігві за океаном.

На пароплаві очікували їх і приязно привітали. Шлюп упритул підійшов до пароплава й зупинився біля глибокого зрізу, зробленого в борту для вантаження фруктів. Матроси «Сальвадора» зачепили шлюп гаками й підтягли до борту.

Капітан Мак-Леод перехилився через поруччя.

— Чи правда, що діло провалилось?

— Провалилось? — Дон Сабас здивовано поглянув на нього. — А, ви про революцію? Так, провалилось.

І він знизав плечима, даючи зрозуміти, що більше немає про що говорити.

Капітанові розповіли про втечу та про замкнену в трюмі команду.

— Каріби? — запитав він. — Вони нам не зашкодять.

Він стрибнув на шлюп і відкинув ногою защіпку люка. Звідти швидко вилізли чорношкірі. їх заливав піт, але вони усміхались.

— Гей ви, чорняві! — звернувся до них капітан. — Забирайте свій шлюп і катайте на берег. Та швидше!

Він показав на шлюп, на них та на Кораліо.

— Так, так, — закивали каріби, ще ширше усміхаючись.

Четверо — дон Сабас, два офіцери та капітан — збирались покинути шлюп. Дон Сабас відстав від інших і поглянув па нерухоме тіло адмірала, що лежало на палубі у своїх жалюгідних прикрасах.

— Pobrecito loco, — ніжно промовив він.

Дон Сабас був блискучий космополіт і тонкий знавець мистецтва; але в нього, кінець кінцем, була та сама кров і ті самі інстинкти, що й у його народу. Він вимовив ці слова так, як вимовляв їх перший-ліпший коралієць. Без усмішки він подивився на адмірала й сказав:

— Бідолашний дурник!

Він нахилився, підвів мертвого за худі плечі й підіслав під них свій безцінний, неповторний прапор. Знявши з себе діамантову зірку — орден Сан-Карлоса, він скріпив нею кінці прапора па грудях у адмірала.

Потім пішов слідом за іншими і опинився на палубі «Сальвадора». Матроси, що утримували «El Nacional» біля борту, відштовхнули його; лепетливі каріби підтягли парус, і шлюп помчав до берега.

А колекція військово-морських прапорів пана Грюніца так і залишилась найкращою