Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

Обережно відсторонюю червону тканину і бачу нішу, в якій причаїлася парочка, яка дуже щільно фізично контактує. В обох скуйовджене волосся, розпатланий одяг. Коротше, й так зрозуміло, чим вони займалися до мого приходу.

По-перше, я знайшла аж двох персон, які мали знати, де тут можна роздобути їжу. Це величе-е-езний плюс. По-друге, ця парочка мені знайома. По-третє, мені мимоволі довелося більше дізнатися про особисте життя двох фамільярів.

– Ой! Киріє… – зойкнула колишня Кайла, розгубивши тон робота.

– Я якраз тебе шукала. Будь ласка, накрий на стіл, – холоднокровно попросила її, ніби до цього я не бачила їх «обіймашки».

– Добре, – пискнула вона і втекла, притримуючи верхню частину своєї форми.

Не очікуючи жодних пояснень чи хоча б вибачень від Ругуна, просто розвернулась і поквапилася сісти за стіл. Це їхня особиста справа і вони не зобов'язані ні перед ким звітувати, але те, що вони вибрали місце не дуже підходяще – це вже проблема. Застукати парочку міг й хтось інший, і навряд він похвалив їх за таку поведінку. Темрява одна відає, які б могли бути наслідки.

– І ви нічого не скажете? – запитав фамільяр.

– Наступного разу будьте обережнішими.

– Це все?

– Яке право мя аю лізти у ваше особисте життя? Робіть, що хочете, але не забувайте про правильний час, місце та обставини.

– Невже не буде запитань, що нас із нею пов'язує?

– А вони мають бути? Повторюю: це ваша особиста справа і мене це ніяк не стосується. Можеш бути вільним.

– Як скажете, киріє, – здався Ругун і просто розчинився в повітрі.

Якщо вони обидва так можуть, то чому жоден з них не здогадався зникнуть, коли я тільки схопилася за штору. А якщо вони хотіли бути викритими?.. Ні, це ж маячня… або…

– Миро, ну де ж ти? Я дуже голодна.

– Я тут, киріє Байс, – спокійно відповіла служниця-фамільяр, тримаючи в руках тацю. – Ось ваша вечеря.

Біля мене повільно приземлилася тарілка з чарівною стравою, що так і манило своїм запахом. Шлунок відразу видав вимогливе виття, здаючи мій сьогоднішній раціон без залишку. Точніше, відсутність інших прийомів їжі, за винятком сніданку… Я ж сьогодні снідала? Щось не пам'ятаю… А ні, їла і паралельно більше дізнавалася про Хайдена. Ми ж наприкінці ще й посварилися.

– Смачного, – побажала Мира, запалюючи свічки, що стоять неподалік.

Майже зовсім стемніло, хоча ще й восьмої години немає, якщо вірити годинникам – речі в цьому житті досить рідкісні та дорогі. Хто б міг подумати, що одного разу така звична річ з минулого зустрічатиметься настільки рідко. Хоча з іншого боку, на що взагалі можна було розраховувати після смерті? Добре вже те, що в мене з'явився шанс на нове існування та зовсім інший досвід, новий світ, знайомства. Тим більше, цього разу мені не потрібно вбивати людей, щоб продовжувати тягти жалюгідне існування, я можу вільно дихати на повні груди і йти куди захочу, не боячись найманих убивць або, що ще гірше, ножа в ребро від тих від того, кому щиро довіряла. Смерть у якості Амелії, заручниці свого статусу, стала промінцем світла для Іринії, вільної дівчини, яка нікому нічим не зобов'язана.

– Я не можу стати його дружиною. Це повернення до минулого, – озвучила висновок порожнечі. – Як би мені не було його шкода, я не хочу брати на себе таку ношу, не хочу постійно ходити по вістрі ножа. Ні, цього не можна допустити, – проковтнувши останній шматочок м'яса, витерла губи серветкою і рішуче встала зі стільця. – Справа не в тому, що я хороша чи погана людина, а в тому, що не хочу. Просто не хочу. Потрібно розставити всі крапки над «і» і закінчити цей розділ.

Не знаю, чому так поспішала, але мені не терпілося роз'яснити цей момент з Хайденом та розійтися друзями. Не знаю, куди буду йти, але точно не маю наміру знову одягати на себе важкі кайдани високого статусу. Не маю ані найменшої гадки, що буду робити далі і куди вестиму мій шлях, але княгинею точно не буду і за жодної умови не збираюся погоджуватися. Дозволяти крутити собою і їздити у себе на шиї в жодному разі не можна, особливо якщо немає найменшого бажання займатися тією чи іншою роботою. Сенс себе ґвалтувати ненависними справами, чому просто не можна все кинути прямо зараз і не займатися тим, що тобі дійсно подобається?

Та навіть якщо мені не буде куди йти, на моїй стороні не залишиться нікого, я не буду про це шкодувати, адже це мій вибір, який не зажене мене в капкан ненависної рутини і клітку важких зобов'язань.

– Хайдене, нам треба поговорити! – вриваюся в кабінет вампіра без попереднього стуку, але відразу застигаю на місці.

Молода дівчина років шістнадцяти на вигляд обмякла в руках кровососа. З рани на тонкій шкірі шиї сочилася кров, а подих якщо і був, то дуже слабким і ледь помітним.

У темряві причаївся монстр, що зараз вирішив перекусити молодою криовикою юної пані. Ще кілька хвилин, і сонце позаду його спиною остаточно сяде. Хоча і так у картині вистачає червоного.

Мурашки пробігли тілом, а в голові майнула злякана думка «Я наступна…».