Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Втомившись від виснажливих, але водночас приємних фізичних навантажень, мій янгол мирно заснув, сховавшись в моїх обіймах. Щиро кажучи, я навіть і не сподівався на подібне завершення дня. Тому не міг стерти з обличчя щасливу посмішку, почуваючись задоволеним котом, що наївся смачної сметани. 

Щоправда, трохи відпочивши, я був зовсім не проти, щоб ми з Міленою повторити те, чим щойно займалися. Тому що після кількатижневого утримання, відчував у собі сили та бажання знову йти у бій. Але, чудово усвідомлюючи, що на перший раз для дівчини це буде занадто, навіть не думав її будити й просити про подібне. Я розумів, що Мілені потрібно буде трішки часу, щоб її організм відновився. І тоді, не відчуваючи болю, вона зможе насолоджуватися процесом разом зі мною. 

Тому я тихенько лежав і милувався красою своєї богині, насолоджуючись відчуттям гармонії, що огорнуло мене з ніг до голови. В цей момент подумки я перебував десь на сьомому небі, а може й вище. Не знаю… А мої крила, що з'являлися поруч з Міленою, міцно утримували мене в польоті, не даючи впасти.