Читати книгу - "Дозволь мені залишитися на ніч, Кетрін Сі"

На ранок я прокинулася сама у ліжку, місце, де спав Джеррі вже було холодне, отже він давно встав. Годинник пробив лише сьому двадцять; виявляється він рання пташка.

Сьогодні день нашого побачення, — звісно, якщо Джером не передумав. 

Спускаюся на перший поверх і помічаю досить привабливу картину. 

— Що готуєш? — чоловік лише в одних боксерах, та фартуху на голе тіло, стоїть в готує сніданок.

— Налякала, — дивиться на мене і починає посміхатися. 

— Що таке? На обличчі щось? — намагаюся витерти. 

— Ні, ти просто дуже гарна. — закриваю обличчя долонями, його слова змушують моє серце тремтіти. — Ти будеш каву чи чай?

— Каву, будь ласка.

Чому він змушує мене червоніти, такий милий, ще й постійно компліменти робить. 

— Так, сеньйора! 

— Нічого собі, які ти слова знаєш, — підходжу ближче до чоловіка. — Мені подобається.

— Я дуже радий, що зміг тобі догодити. 

— Ти такий милий.. 

Стаю навшпиньки і цілую його, це був легенький чмок.

— І що це було? 

— Не знаю, — сідаю за стіл і розумію, що посміхаюся, як ідіотка. 

Після сніданку я пішла до свого будинку, потрібно змінити одяг та й трохи привести свої думки докупи. Джером пішов допомагати комусь, сказав, що повернеться ближче до обіду, а потім ми підемо на побачення. 

Побачення з Джеромом, це те, що я геть не очікувала. Я з самого початку вважала його козлом, а тут сама запросила на побачення. Не знаю як, але він точно застосував якесь зілля, щоб я закохалася в нього. Або ж, Джером моя доля. Не те, щоб я вірила у всіляку фігню, про долю та кохання всього життя, але тато вірив в це, він щиро сподівався, що я зможу знайти людину, яку покохаю усім серцем, а він мене. Не знаю, чи Джером та людина, але його погляд настільки закоханий, що важко не вірити в кохання усього життя. Здається, я також закохалася в нього, але в який момент? Я постійно бачила в ньому людину, що бісить мене, а от вчора, я дивилася на нього з іншої сторони, він настільки приваблював мене, що я вирішила звабити його. Згадуючи це, я думаю, що вчинила дуже необережно, оскільки Джером міг просто виштовхати мене за двері будинку. На щастя цього не сталося і ми тепер з ним парочка. Це так дивно і хвилююче одночасно.

До вечора я чекала Джерома і готувалася йти на побачення. Чоловік затримався довше, ніж очікувалося, тому я пішла до його будинку і чекала там. Сподіваюся він встигне до шостої повернутися. Сидячи на кріслі біля його будинку я перевірила повідомлення, але не було жодного, останнє, що мені написав Джером, це те, що він трохи затримається. Коли годинникова стрілка наближалася до шостої, я почала нервувати. Невже, доведеться відкласти побачення? Якщо не підемо сьогодні, то потім вдасться лише за тиждень, оскільки починається сезон дощів. Я нервувала і почала кусати губи, сама того не помітивши. За декілька хвилин до шостої я побачила, як до мене біжить Джером, що було сил. Він встиг. 

— П'ять хвилин, — ледве вимовляє. — Я зміню одяг і йдемо! 

Забігає до будинку, я навіть не встигаю нічого сказати, чи зробити. Звідки він біг, що настільки втомився? 

— Я готовий, — досі ледве дихає. 

Підходжу до нього і обіймаю. 

— Дякую.

— За що?

— За те, що ти так поспішав до мене. 

— Беті, я не міг інакше, — притискає до себе. — Ти дуже подобаєшся мені.

— Ти такий милий, — позаду нас, роздається сигнальний звук автомобіля.

— Ходімо, я попросив нас підкинути до центру. 

Джером та людина, що все детально продумує, навіть, якщо дуже зайнятий. Він допомагав комусь, але все одно домовився за те, щоб нас підвезли, а не ми йшли пішки. Чому він виглядає, як ідеальний хлопець? 

— Нарешті скажеш куди ми їдемо? — ми сидимо на задньому сидінні.

— Ти досі не здогадався? 

— Навіть найменшої здогадки не маю. 

— В'язниця «Острівний палац».

— Хочеш сходити у музей? — дивується.

— Ні, просто хочу посидіти поруч у кафе і дивиться, як гарно світяться ліхтарики. — кладу голову йому на плече. — Давно цього не робила, вирішила згадати, як це було.

— Ти часто ходила до в'язниці коли жила тут? 

— Ні, мама не пускала, але коли мала можливість, то йшла туди. 

— Чому?

— Мені подобалися ліхтарики. 

Нас висадили майже біля в'язниці, тут було достатньо багато людей.

— Не одна я хочу подивитись на ліхтарики. 

— Людей дійсно багато, — бере мене за руку. — Тримайся за мене. 

Джером з легкістю обходить людей, іноді трохи штовхаючи їх.

— Агов! — зупиняємося. — Обережніше можна?! 

— Вибачте.

— Що мені з твоїх вибачень? — я не хотіла починати сварку, тому спробувала вибачитися замість Джерома. — Туристи геть очманіли! 

Чоловік був трохи на підпитку, це досить помітно.

— Йди куди йшов. — Джером намагається піти геть, але цей чоловік хапає мене за руку і я ОЙкаю. 

— Ти часом.. не Беатріс Шавальє? 

— Так, а ви? — Джером стає переді мною.

— Ти хто такий? — досить грубо питає у чоловіка. 

— Джастін Гаюї, — переводить погляд на мене. — Пам'ятаєш мене? Ми разом навчалися! 

Чому ми зустрілися з ним саме зараз? Навіщо я взагалі зустрілася з ним?