Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— А що на рахунок тих свічок, що Деян хоче продати? Невже вони й справді такі дорогі, щоб їхати так далеко від Імперії? Він же їх і в інші міста Князівств возив.

— У мене вдома були такі свічки, — із ностальгією в очах промовила Юрія. — Вони й справді дорогі настільки, що є сенс возити їх так далеко і в такій малій кількості. При горінні вони пахнуть квітами, а сам вогонь такого ж кольору, що і свічки.

— Це якась примха для багатих? 

— Саме вона, — відповіла Юрія та приклала долоню до лоба. — Демон знову розпалює моє тіло зсередини. Не могла б ти... ще раз...

— Так, звісно, — відповіла я та оголила шию.

Їй доводилося пити мою кров все частіше, і рано чи пізно, а це не закінчиться добром. Все ж вона відчувала на собі її ефект, інакше від цього просто не було б користі. І ось вона знову чує ті голоси та ледь не безуміє від них. Зробивши кілька ковтків вона не пішла назад до свого ліжка, а почала спостерігати за тим, як слід від її укусу затягується.  

— Неймовірна регенерація, і справді неймовірна, — промовила вона.

— Юріє, ти сказала тримати в секреті від Деяна твоє володіння магією, але він і сам нею володіє. Хіба він не зможе відчути в тобі сили? 

— Так, у нього є магічні сили, але настільки слабкі порівняно з моїми, що не варто через це непокоїтись. Та й магія ілюзії втрачає свою ефективність якщо використовувати її на одній і тій самій цілі.

— Тобто? — поцікавилась я.

— Вперше вона на тебе вплинула дуже сильно та ефективно, але на десятий раз її ефект буде слабшим. А ще через якусь кількість і взагалі втратить свою силу. Твій розум просто звикне до цього.

Магія ілюзії справді корисна, і може навіть бути, що наш новий друг використовує її для обману покупців, але все ж вона ситуативна, як мені здається. 

Тим часом за дверима знову почулись звуки п’яної бійки, і здається, що на декілька столів у корчмі стало менше. Але що цікаво, більшість криків були радісними та заохочуючими для тих, хто бився. Я часто чула від людей в Сірих Птахах, що такий мордобій — народний звичай Об’єднаних Князівств, але здавалося мені, що такі звичаї були всюди, де був алкоголь. І не скажу, що це погано, адже якщо їм від цього весело, то все добре. Правда корчмар таким гостям не дуже буде радий. Та йому краще так, ніж якби сюди приїхали воїни хана, а не князя.

— Виходить, що ми будемо їхати всю ніч, — сказала я. — Це взагалі дивно, якщо подумати.

— Навіть дорогі свічки бояться палючого сонця, а тому це не так і дивно для нашого незвичного торговця.

— Тобі теж здається, що він не сильно то і схожий на торговця? 

— Так, Діано, не сильно то і схожий, — відповіла Юрія. — Але для нас це все не важливо. А що стосується всієї ночі в дорозі, то пропоную використати ось це.

Юрія дістала із-під свого ліжка дві пляшки, мабуть, вкрадені у корчмаря. Обидві пляшки були наповненими вином, або ж чимось схожим на нього. Не скажу, що була любителькою таких напоїв, але пригадуючи минулий раз, коли ми з Юрією напились, то мені все запам’яталось з гарного боку. Тоді ми справді повеселились та відпочили. 

Ми не стали пити вино, а вирішили залишити його на потім. Увесь наступний час, що залишився нам до вечора, ми провели в мовчанні, що час від часу перебивалось на короткі розмови. Пройшло, мабуть, близько години поки в кімнату не зайшов Ігор, а потім ще десяток хвилин поки до нас не постукав Деян, що вже тримав в руках свої сумки та був готовий вирушати.

Йому довелось почекати ще якийсь час, бо Юрія, хоча й запитувала в мене, чи готова я, сама готовою не виявилась. Та і їй ще довелось добре сховати обличчя та біле волосся під капюшон, що одразу зробила і я. Насправді я вже була готова вийти так, адже вже почала звикати не ховати лице, але дякуючи Юрії я пригадала, що це все ще землі Князівств, і наші імперські риси тут не любили. 

Коли ми вийшли до зали, то одразу ж ледь не перечепились об солдата, який, з розбитим носом та задоволеним п’яним обличчям лежав поруч із дверима. До нього підійшло ще двоє його друзів та спробували того підняти, але так і не добившись очікуваних результатів, просто облили йому обличчя вином. Вино в цих місцях було недешевим, як мені здавалося, але не було схоже, що корчмар через це переймався. Мабуть, вони платили йому за все, включно із розбитими столами та стільцями.

Все ж після битви солдати завжди мають можливість назбирати трофеїв, щоб потім витратити в один день. Всі вони були зайняті своїми справами, але один єдиний все ж підійшов до нас, а якщо сказати точно — до Ігоря.

— Звідки в тебе блядь цей меч та щит? Сумніваюсь, що купив, — говорив він голосно, але на щастя почув його лише один його брат по зброї, що одразу ж підійшов до нас. — Вкрав, чи може просто змародерив? 

— А в цієї імперки ще й фазан в руках... Дозвіл на полювання є? — прогримів другий.

Ми думали, що нам вистачить того, що ми випалили фарбу з гербом на щиті, але проблеми все ж настигли нас. Ми з Юрією розгублено переглянулись, але не встигли ми щось сказати, як попереду Ігоря вийшов Деян. Всього якусь мить він мовчки подивився на двох солдатів, а потім так само мовчки пішов до виходу, що зробили й ми. Вже за спиною почулась дивна та неочікувана сварка між тими двома: