Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
мене самого, він би точно здригнувся. Досить сказати тобі тільки те, що коли я почав читати Пушкіну перші глави з «Мертвих душ» у тому вигляді, в якому вони були спочатку, то Пушкін, котрий завжди сміявся при моєму читанні (він же був охочий до сміху), почав потроху ставати все хмурнішим, хмурнішим, а зрештою зробився зовсім похмурим. Коли ж читання закінчилося, він промовив голосом туги: «Боже, яка сумна наша Росія!» Мене це вразило. Пушкін, котрий так знав Росію, не завважив, що все це карикатура й моя власна вигадка! Ось тут я побачив, що означає діло, взяте з душі, і взагалі душевна правда, і в якому жахаючому для чоловіка вигляді може бути йому представлена темрява й страхаюча відсутність світла. З цих пір я уже став думати тільки про те, як би пом’якшити те тяжке враження, яке могли справити «Мертві душі». Я побачив, що багато з гидот не варті злоби; краще показати всю нікчемність їхню, що має бути довічно їхньою долею. Притому мені хотілося спробувати, що скаже взагалі росіянин, якщо його почастувати його ж власною пошлістю. Внаслідок уже давно прийнятого плану «Мертвих душ» для першої частини поеми потрібні були саме люди нікчемні. Ці нікчемні люди, одначе, аж ніяк не портрети з нікчемних людей; навпаки, в них зібрані риси тих, котрі вважають себе кращими за інших, зрозуміло, тільки в розжалуваному вигляді з генералів у солдати. Тут, окрім моїх власних, є навіть риси багатьох моїх приятелів, є й твої. Я тобі це покажу згодом, коли це буде тобі необхідно; до часу це моя таємниця. Мені потрібно було відібрати в усіх прекрасних людей, котрих я знав, усе пошле й гидке, яке вони прихопили не зумисне, та повернути законним їхнім власникам. Не питай, чому перша частина повинна бути вся пошлість і чому в ній всі особи до єдиної мають бути пошлими: на це дадуть тобі відповідь інші томи, — ось і все! Перша частина, попри всю свою недосконалість, головне діло зробила: вона вселила в усіх відразу до моїх героїв і до їхньої нікчемності; вона рознесла деяку мені потрібну тоскність від самих себе. Поки для мене цього доволі; за іншим я й не женуся. Звісно, все це вийшло б суттєво значнішим, якби я, не кваплячись видачею у світ, викінчив її краще. Герої мої ще не відокремились уповні від мене самого, а тому й не отримали справжньої самостійності. Ще не оселив я їх твердо на тій землі, на якій їм бути повинно, і не увійшли вони до кола наших звичаїв, обставившись всіма обставинами дійсно російського життя. Ще вся книга не більша за недоносок; але дух її рознісся вже від неї незримо, і сама її рання поява може бути корисною мені тим, що спонукає моїх читачів вказати на всі промахи щодо суспільних і приватних порядків усередині Росії. Ось якби ти, замість того щоб пропонувати мені пусті питання (якими напхав половину листа свого і які ні до чого не ведуть, крім вдоволення якоїсь пустої цікавості), та зібрав би замість того посутні зауваги до моєї книги, як свої, так і інших розумних людей, зайнятих, подібно до тебе, життям досвідним і діловим, та приєднав би до цього безліч подій і анекдотів, які траплялися в околодку вашому та в усій губернії, на підтвердження або спростування всякого діла в моїй книзі, що їх можна було десятками дібрати до всякої сторінки, — тоді б ти зробив добре діло, і я б сказав тобі моє щире спасибі. Як би від цього розширився мій кругозір! Як би освіжилась моя голова, і як би успішніше пішло моє діло! Але того, про що прошу, ніхто не робить: мої запити ніхто не вважає важливими, а тільки поважає свої; а дехто навіть вимагає від мене якоїсь щирості й відвертості, не розуміючи сам, чого він вимагає. І до чого ця пуста цікавість знати наперед й ця пуста, яка ні до чого не веде квапливість, що нею, як я запримічаю, вже й ти починаєш заражатися? Поглянь, як у природі відбувається все статечно й мудро, в якому стрункому законі і як розумно виходить одне з другого! Одні ми бозна-чого метушимось. Все квапиться. Все в якійсь гарячці. Ну, чи зважив ти доладно слова свої: «Другий том потрібен тепер неодмінно»? Щоб я через те тільки, що є проти мене загальне невдоволення, почав квапитися з другим томом так само нерозумно, як поквапився з першим. Та хіба я вже зовсім вижив з розуму? Невдоволення це мені потрібне; у невдоволенні людина хоч що-небудь мені висловить. І з чого виснував ти, що другий том саме тепер необхідний? Заліз ти хіба в мою голову? відчув сутність другого тому? По-твоєму, він необхідний тепер, а по-моєму, не раніше ніж через два-три роки, та й то ще взявши до уваги супутний хід обставин і часу. Хто ж з нас правий? Чи той, у кого другий том уже сидить у голові, чи той, котрий навіть і не знає, з чого складається другий том? Яка дивна мода тепер завелася на Русі! Сам чоловік лежить на боці, до діла справжнього лінивий, а другого квапить, точно ніби неодмінно другий має з усіх сил тягнути з радості, що його приятель лежить на боці. Ледь примітять, що хоч один чоловік взявся серйозно до якого-небудь діла, вже його кваплять зусібіч, і потім його ж вилають, якщо зробить по-дурному, скажуть: «Навіщо поквапився?» Та закінчую тобі поучення. На твоє розумне питання я відповідав і навіть сказав тобі те, чого досі не говорив ще нікому. Не думай, одначе, після цієї сповіді, що я сам був таким же виродком, як мої герої. Ні, я не схожий на них. Я люблю добро, я шукаю його і згораю ним; але я не люблю моїх мерзотностей і не тримаюсь за їхню руку, як мої герої; я не люблю тих ницостей моїх, котрі віддаляють мене від добра. Я воюю з ними, й воюватиму, й вижену їх, і мені в цьому допоможе Бог. І це нісенітниця, яку пустили дурні світські розумники, ніби чоловіку тільки й можна виховати себе, поки він у школі, а потім вже й риси не можна змінити в собі: тільки в дурній світській довбешці могла витворитися така дурна думка. Я вже від багатьох своїх гидот звільнився тим, що передав їх своїм героям, висміяв їх у них і змусив інших
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь» жанру - 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"