Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Порожня могила, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Порожня могила, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Порожня могила" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 103
Перейти на сторінку:
горе тривожило його більше за будь-якого привида. В моєму серці закипів гнів. Я мимоволі вхопилася за рапіру. Я ледве втрималась від того, щоб сказати цьому нахабі все, що я про нього думаю. Джордж також наїжачився, і його очі люто блиснули за скельцями окулярів. Наймудріше, проте, повелася зараз Голлі. Спокійна й бездоганно чемна, вона втомлено й трохи зневажливо спостерігала за сером Рупертом з-під наполовину заплющених повік. І що довше тривала ця мовчанка, то жалюгіднішим здавався мені сер Руперт: його розкішний твідовий костюм свідчив тепер радше про кричущий несмак господаря, а спітніле обличчя з мізерними солом’яно-жовтими вусиками розчервонілось від люті.

— Локвуд вирушив у Стретфорд, до театру, щоб розібратися з тамтешнім Спектром, — пояснила Голлі. — Ми маємо зустрітися з ним просто в театрі. Дякую вам за цікавість до нашої роботи.

— Зі Спектром? Ви вчотирьох проти одного-єдиного Спектра? — сер Руперт аж прицмокнув крізь вуса. — А дозвіл на це ви маєте?

— Так,—кивнула Голлі, не дістаючи, проте, жодних паперів.

— І можете показати його мені?

— Будь ласка. Охоче.

— То покажіть, — скривив губи в посмішці сер Руперт.

— А чому б вам не повірити нам на слово, Ґейле? — запитав Джордж, поки Голлі повільно відкривала свою торбину. — Хоча ви на таке навряд чи спроможні...

— Вам відомі нові правила, Кабінсе, — мовив сер Руперт, беручи в Голлі папери й розгортаючи їх руками, затягнутими в рукавички. — Агенти, виходячи на роботу, повинні мати з собою документи, що підтверджують згоду замовника. Раніше в Лондоні діяло надто багато неконтрольованих агенцій, а це піддавало небезпеці громадян. Це можна було назвати анархією. Тижня не минало, щоб когось із клієнтів не зачепили рапірою чи не обсипали сіллю. А що вже казати про пошкодження від Грецького Вогню...

— От тільки нема чого так на нас дивитись, — обірвав його Джордж. — Ми вже багато років ніде не влаштовували пожеж.

— Товстий палій-маніяк в окулярах — це завжди товстий палій-маніяк в окулярах, — відповів сер Руперт. — Це мій погляд на світ... Ну, гаразд, документи ваші в порядку, — додав він, повертаючи Голлі папери. — Успіхів вам у цьому небезпечному завданні... До речі, — згадав він, коли ми вже рушили геть. — Учора, Кабінсе, вас бачили біля бібліотеки Гардімана. Чи не намагались ви вдертись туди для проведення своїх протиправних розслідувань?

— Я? Ні.

— У вас, здається, немає допуску до цієї бібліотеки. Що ви скажете, Ґрівсе?

Агент, що стояв ліворуч від сера Руперта, був найвищий з усіх трьох. І, здається, найпридуркуватіший. Натягніть подумки формену куртку на секцію бетонної рури, притулену до стіни будинку, й ви отримаєте співрозмовника, розумнішого за цього Ґрівса.

— Саме так, сер.

— Ґрівс — і той це знає, — провадив сер Руперт. — Хоч часом він не пам’ятає навіть власного імені.

— Що ж, я справді намагався туди потрапити, — відповів Джордж. — Хотів пошукати матеріали до нашого нинішнього розслідування. Однак мене туди не пустили, бо я не маю, як ви цілком справедливо зауважили, допуску від ДЕПРІК. А тепер, з вашої ласки, мені треба тягти до театру оці важезні ланцюги, тож я не маю часу на розмови з усілякими побитими міллю пройдисвітами.

Знову запала тиша, й мені здалося, що я чую клацання невидимого механізму, який перетворює ситуацію з тривожної на небезпечну.

— Побитими міллю? Пройдисвітами? — перепитав сер Руперт Ґейл, підходячи ближче. — Можливо, я на старість недочуваю, але...

— Голлі, — поспіхом сказала я. — Ми, здається, повинні бути в Стретфорді рівно о п’ятій? Чи не час поспішати?

Голлі весело, наче матуся, що кличе малюка, який ледве навчився ходити, обізвалась:

— А й справді! Джордже, ходімо!

Джордж, одначе, навіть не зрушив з місця.

— Ви не хотіли б пояснити свої слова, Кабінсе? — запитав Руперт Ґейл.

— Хотів би, — відповів Джордж, — тільки навіщо марнувати силу? Нам добре відомо, хто ви такий. Ви й самі це знаєте! — він зняв окуляри й протер їх своїм светром. — За вашим панібратством і хвальковитістю ховається моральне убозтво, що вражає й лякає вас самого. Ви не можете цього не розуміти. Ось чому ви такі нудні, Ґейле... Про нові правила ДЕПРІК я знаю незгірше за вас, і якщо ви влаштуєте бійку з агентами, які йдуть на завдання, інспектор Барнс підмете вашими твідовими штанами весь двір у Скотленд-Ярді! Тож ходіть краще шукати пригод деінде! — він знову зняв окуляри, поглянув крізь них на надвечірнє сонце, щоб перевірити, чи добре протерті скельця, й начепив їх собі на ніс. — Чудово! Часом я бачу все так чітко, що це навіть лякає мене. Ну, Голлі, веди нас! До Стретфорда!

Ми рушили далі. Мені щось свербіло в хребті, мабуть, від пронизливого погляду сера Руперта нам у спину. Щомиті я чекала, що він окликне нас, проте він цього так і не зробив.

Цілі два квартали ми пройшли мовчки. Ми з Голлі марширували обабіч Джорджа, тримаючи в руках оголені рапіри. Збоку здавалось, ніби двоє дівчат-поліціянток конвоюють злочинця до в’язниці. Ми пройшли тихий сквер, де під ногами шурхотіли перші опалі листки, потім знов опинились на вулиці — і лише тут, переконавшись, що ніхто не стежить за нами, зупинились.

— Про що ти думав, коли зчепився з Ґейлом? — сердито просичала Голлі. — Хотів, щоб нас заарештували?!

— Або побили так, щоб ми знепритомніли?— підхопила я.

Джордж стенув плечима:

— Але ж нас не заарештували. І не побили.

— Тільки не завдяки тобі! — зіпнула я. — Він шукав найменшого приводу, щоб до нас причепитись!

— Ваша правда, — погодився Джордж. — Тільки ми такого приводу йому не дали. Ми просто попередили його, а це давно вже пора було зробити. Я пояснив йому: якщо він чіплятиметься до нас, то вельми за цим пошкодує, — Джордж поглянув на нас так, ніби щойно сам-один упорався з сером Рупертом, і додав: — До речі, ви чули, що він казав про Фло? Нечуване зухвальство! Та годі вже. Якщо зараз поспішимо, то встигнемо на метро до закриття.

***

"Дивовижний пересувний ярмарок розваг Тефнела" містився біля самісінької станції метро "Стретфорд". П'ять хвилин прогулянки в східному напрямі — й до нас уже долинули звуки катеринки й пахощі гарячих ковбасок.

Можливо, пан Тафнел і не брехав, переконуючи нас,

1 ... 26 27 28 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порожня могила, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Порожня могила, Джонатан Страуд"