Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Порожня могила, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Порожня могила, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Порожня могила" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 103
Перейти на сторінку:
що його справи процвітають. Проте зараз, у сутінках, цьому важко було повірити. Сам театр «Палас» виявився громіздкою будівлею, спорудженою скраю великого пустища. Колись ця будівля, напевно, справляла враження — з колонами в стилі римського храму й ліпленими скульптурними сценами з відомих трагедій та комедій. Одначе зараз бетонні колони потріскались, а половина скульптур порозсипалась. Головний вхід було забито дошками, а відчинені бічні двері виходили на ярмарковий майдан з вицвілими полотняними ятками. Майдан було обнесено саморобною залізною огорожею, в якій заплутались, наче спіймані метелики, обгортки від горішків та льодяників. У повітрі лунала якась пронизлива сумна мелодія — сигнал, що ярмарок зачиняється. Кілька останніх сумних відвідувачів уже прямували до іржавих воріт, тримаючи перед собою палички з цукровою ватою.

А за ворітьми вже стояв Локвуд, ще й не сам-один, а з Квілом Кіпсом.

— Чи не диво? — мовив Кіпс, коли ми підійшли ближче. — Навіть у таборі для полонених веселіше, ніж на цьому ярмарку!

— Я й не знала, що ти теж приєднаєшся до нас, Квіле, — зауважила я.

— Я й сам цього не знав. Просто випадково натрапив у Маллета на Локвуда. Він сказав, що вам може знадобитись помічник. У мене сьогодні термінової роботи немає, тож я...

— Зрозуміло, — усміхнулась я.

Доля не надто пестила Кіпса. Через те, що він дуже часто допомагав нам, давні колеги з агенції «Фіттес» його зневажали. Ця обставина у поєднанні з уродженою меланхолійною вдачею означала, що в Кіпсовій душі затаїлась образа, вона лежала там, наче тоненький шар шоколадного крему в Джорджевих улюблених малинових кексах. До того ж Кіпсові вже перевалило за двадцять, і він утратив свій Талант. Попри те, що ми подарували йому окуляри, крізь які було видно привидів (ці окуляри роздобув Джордж під час одного з наших минулих розслідувань), він украй тяжко переживав цю втрату. Увесь цей сумний досвід пом’якшив Кіпсову вдачу, зробив її лагіднішою. Беручи до уваги, що ця вдача навіть тепер залишалась такою ж колючою, як сплетені із залізного дроту труси, ви можете уявити, як Кіпс дошкуляв нам за своїх молодших літ.

— Нам дуже пощастило, що Квіл цього вечора вільний, — мовив Локвуд. — З ним буде набагато веселіше.

Як і завжди, перед початком роботи Локвуд був у найкращому гуморі. Азарт полювання вже тяг його вперед, до заповітної мети. Куди пропав той тихий, замислений хлопчина, з яким я минулого вечора була на кладовищі? Зараз він просто-таки випромінював завзяття й нетерплячку:

— Ходімо мерщій до театру! Попросімо когось показати нам, що там і як!

Проминувши барвисті ятки й каруселі, ми підійшли до будівлі театру, цегляні стіни якого було щільно обліплено афішками й листівками, що запрошували відвідати «Кімнату чудес Тафнела», «Магічну виставу Тафнела для дітей і дорослих» та інші такі розваги. Бічні двері було ще відчинено, проте саме зараз якась дівчина в уніформі служниці, з кислою гримасою на обличчі, замикала їх на залізні засувки й ланцюги.

— Сьогодні театр уже зачинено, — мовила дівчина, побачивши нас. — Якщо хочете, можете придбати квитки на завтра.

— Нас не цікавить вистава, — відповів їй Локвуд. — Де ми можемо побачити Луї Тафнела?

Він подарував служниці свою найчарівнішу усмішку — ту саму, що розтоплює чужі серця, як окріп бурульки. Проте дівчину це анітрохи не зворушило.

— Він нагорі, на сцені, — неприязно відповіла вона, не відпускаючи засувки. — Ви завітали вкрай невчасно...

— Я розумію, що пан Тафнел дуже заклопотаний. Але він чекає нас.

— Я не про це. Просто зараз невдала для візиту пора. Вона вже скоро почне тинятись коридорами...

— Ви про Нещадну Красуню? — перепитала я. — А ви самі бачили її?

Дівчина здригнулась і перелякано озирнулась. Перш ніж вона встигла щось відповісти, з темряви долинув знайомий голос, а далі з’явився й сам пан Тафнел у картатій сорочці з засуканими рукавами й розстебнутому жилеті.

— Заходьте, заходьте! — його обличчя розчервонілося ще дужче, ніж минулого разу, а сиве волосся рясніло краплинами поту. Він кволо, нещиро всміхнувся нам. — А я ось допомагаю робітникам монтувати сцену. Після того, як ми втратили Сіда й Чарлі, нам бракує робочих рук... Ну-бо, Трейсі, ворушися! Не стовбич на дверях! Пропусти їх!

Ми зайшли до холодного незатишного фойє, де смерділо кукурудзою, тютюновим димом та пліснявою. Тут містились каса й прилавок із шоколадками та бляшанками газованої води. Дівчина, що впустила нас, зблизька виявилась худорлявою, блідою, рудуватою, десь на рік старшою за мене. Поводилась вона вкрай сором’язливо. Я спробувала зазирнути їй в очі, проте Трейсі навіть не поглянула в мій бік, а за кілька хвилин узагалі кудись зникла, залишивши вхідні двері відчиненими.

Пан Тафнел тим часом вітався з Локвудом, тиснучи йому руку:

— Дуже радий, що ви завітали! Ходімо, я покажу вам сцену. Ми саме готуємо її до завтрашньої вистави.

Він повів нас широким, напівтемним коридором з низькою стелею й накатаними золотистою фарбою візерунками на стінах. Обабіч нього розходились менші коридори: один з них, перед яким на стіні виднів напис «Кімната чудес Тафнела», було перегороджено потертою, так само золотистою линвою.

— Як ся має бідолаха Чарлі Вад? — запитала дорогою Голлі.

— Поки що живий, — відповів пан Тафнел. — Проте боюся, що довго він не протягне. Я замкнув його в своєму вагончику на ярмарку. Сьогодні він своїм вереском зірвав виступ клоуна Коко для малюків — отам, у великому балагані. Довелось повернути глядачам гроші за квитки... — власник театру скрушно зітхнув. — До речі, мені треба буде провідати Чарлі. Сподіваюсь, я не повинен залишатись тут на ніч? Ні, я не боюсь, просто не хочу вам заважати...

Сказавши це, він відчинив перед нами масивні двері, оббиті темно-червоним оксамитом, і ми опинились у залі для глядачів.

***

Зазвичай співробітники агенції «Локвуд і К°» нечасто ходять по театрах. За найближче наше знайомство з театром можна вважати той випадок, коли минулого літа ми загнали один упертий Спектр до провулка біля лондонського «Палладіуму» й там рознесли його на атоми за допомогою каністри з магнієм. Як мені відомо, на стіні цього театру ще й досі видно сажову пляму, а всередині її — силует випадкового перехожого в капелюсі. Тісніше з високим мистецтвом ми ніколи не стикались, і тому я була зовсім не готова до того, що ми побачили в залі для глядачів.

Ця зала не мала нічого

1 ... 27 28 29 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порожня могила, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Порожня могила, Джонатан Страуд"