Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

Але коли пролунав пронизливий вереск та два постріли поспіль, Гнат не сумнівався — почалося. Тілом розбіглося передчуття битви. Характерник зосередився та приготував піштоля. Він робив так безліч разів: якщо вершник вилетить звідси, стріляти треба прямо...

Вогонь!

Кінь чвалом вирвався з урочища і з гуркотом повалився, вириваючи грудки землі.

— Не займай, курво, — сказав Гнат, здув із піштоля димну цівочку та неквапом рушив до вершника.

Той гепнувся так невдало, що клацання щелепи пролетіло над урочищем луною. Спішений вершник скотився, завмер і голосно застогнав. Кінь мовчки смикнувся кілька разів та помер. Це було добре, Гнат ненавидів добивати коней.

Сіроманець наблизився. З тихим дзенькотом із-за спини випірнула шабля, і від того промовистого звуку стогони змовкли, а кур'єр упав на коліна та задер руки над головою.

— Здаюся! Здаюся!

Гнат остовпів: то був Павло. Обличчя у нього подерлося, над лівою бровою кровила подряпина. Падіння не минулося дарма: з піднятими руками він простояв кілька секунд і схопився за боки — мабуть, зламав кілька ребер. Від болю не впізнав Гната.

— Тека при мені! — закричав Павло настрашено. — Помилуйте! Не вбивайте! Негайно віддам! Дозвольте дістати!

— Заспокойся.

— Ти?!

Впізнав. Переляк змінився подивом та поступився місцем радощам.

— Це ж ти! — проволав кур'єр захоплено. — Ти!

— Тихо будь.

Від урочища долетіло вовче гарчання, ще кілька пострілів та новий вереск.

— Ох, Гнате, — кур'єр аж засяяв від щастя. — Ох, срака-мотика, я вже з життям прощався, молитву читав! Оце нічка, срака-мотика, оце фарт!

Які шанси витягти з сотні гральних карт блазня? Якщо граєш безперестанку, то одного разу витягнеш.

Павло піднявся й струсив землю з колін. Обережними рухами дістав з-за пазухи теку з червоної лискучої шкіри. Відомості, про які казав брат Качур.

— Вона має бути у Шевальє наступної ночі. Мені треба тікати!

— Ти головою, певно, вдарився, — просичав Гнат. — Давай теку.

— Якщо віддам, вони мене закатують. Ти ж знаєш!

— Давай теку! — Гнат, не роздумуючи, замахнувся шаблею.

Павло скривився та кинув документи йому під ноги.

— От лайдак бісів! — він витер з ока кров, що натекла з подряпини над лобом. — Чорт безрогий... Ми з тобою стільки їздили разом! Я тебе пивом пригощав, зрадник...

— Не знаю, про кого ти кажеш.

Крики в урочищі стихли. Качур скоро буде тут. Якщо він почує... Лайно. Лайно. Лайно!

Павло побачив, як він прислухається, і його обличчя осяяла здогадка.

— Он воно що. Ти боїшся, що я розповім! Розповім другому про твою роботу на Шевальє!

— Замовкни, — Гнат знову підняв шаблю.

— Стій! — верескнув Павло. — Гнате, прошу. Чорт із текою, забирай її. Господи! Я тебе не викажу. Прошу! Мені життя дорожче. Ти ж знаєш, що я виходжу з гри. Я тобі казав, що одружуюся...

Гнат почув наближення вовка.

— Клянуся власним серцем, могилою матері, життям коханої! Я нічого не розповім твоєму Ордену, Гнате, ані слова. Бери теку, заарештовуй, тільки не вбивай...

Павло упав на коліна, склав руки у молитві, заплющив очі. Його голос тремтів, обличчям текла кров із подряпини.

— Будь ласка... Я теж маю мрію...

Крок. Іще. Рука летить, повільно, немов під водою. Він зачаровано дивиться на неї, не в змозі зупинити. Не розуміє, хто й коли це вирішив за нього.

Шабля полоснула, вирвала глухий крик та криваву мережку біля хребта, ледь помітну на темній тканині. Тіло рухнуло додолу, а характерник несвідомо підняв теку, аби папери не залило кров'ю.

Він дивився на документи, на шаблю, на вбитого, очікував, що зараз прокинеться, і все це жахіття змиє сонячним промінням. Але то був не сон, а межа, після якої нема вороття.

***

Війна почалася восени тисяча вісімсот сорок сьомого року.

Північний Альянс звинуватив Велику державу Литовську у нападі на дванадцятьох шведських рибалок та захопленні їх у полон неподалік острову Сааремаа. Не встиг литовський посол відповісти на цей нічим не підтверджений закид, як армада Альянсу, що чекала з боку острова Готланд, уже сипала десантом по всьому західному узбережжю Сааремаа. Нечисленні місцеві загони безуспішно намагалися стримати наступ шведів, коли друга армада підійшла з півночі, від Гельсінкі: частина цих кораблів блокувала Талліннський порт, решта вирушила на захоплення сусіднього острова Гіюмаа.

Ярема став одним з перших українців, які потрапили на цю війну, — його саме перевели до куреню військових. Молодий характерник вважав себе готовим до будь-якого випробування: він уже вбивав, бачив мертвих та знав, що чекає попереду. Він помилявся.

Спочатку Яровий жив на бойовому кораблі, боровся з підступами морської хвороби, спав на хисткому гамаку, зрідка стріляв, вдихав сіль і смолу — то була нудна, незрозуміла війна, зовсім не та, якої він очікував... А потім стався чорний град смерті. Небо вкрилося дирижаблями Альянсу, повітря засвистіло, і Ярема, збитий з ніг вибухами, безпорадно дивився, як розвалюється палуба, потім прийшла холодна глибина і він хапався за мертвих, що здавалися уламками щогли, борсався серед солоних хвиль, кричав у розпачі, а згори все сипало, здіймаючи хвилі...

Після загибелі третини флоту Велика держава Литовська звернулася по допомогу — і війна почалася для всього Двоморського союзу.

Острови Сааремаа та Гіюмаа були захоплені майже без опору, солдати Альянсу фортифікувалися на відвойованих територіях. На допомогу проти армад Півночі могли вийти тільки кораблі поляків, адже бойові фльоти Українського гетьманату та Кримського ханства стояли у Чорному морі. Двоморський Союз мав перевагу на суходолі, відтак стратеги двоморців, замість зіткнення навколо захоплених островів, вирішили завдати удару по землях противника: союзники мали провести рейд у глибокому тилу Альянсу, нищити інфраструктуру до цілковитої деморалізації ворога та примусити його вивести окупаційні війська із захоплених островів для захисту власних земель.

Поки литовці тримали оборону та сковували флотилії варягів, війська поляків, українців і татар висаджувалися на південному узбережжі Швеції. Спочатку спротив був слабким: шведи не очікували контратаки та здавалися без бою, але незабаром підтягнули резерви — так розпочався другий період Острівної війни, відомої також як Північна.

Ось чого чекав Ярема! Промовляв чару, якої навчив дід, слова огортали змащену кров'ю сталь багряним вогнем; вимахуючи палаючим пірначем, немов смолоскипом смерті, летів у перших рядах, а солдати, підбадьорені його безстрашністю, йшли за ним