Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— ... у Відні?

Галина щось питала.

— Перепрошую?

Ярема струсив заціпеніння та ніяково посміхнувся. Вона теревенила останні двадцять хвилин без упину, тому раптове питання заскочило його зненацька.

Пані Галина, кандидатка номер два зі славетного міста Чернівці, виявилася мініатюрною чорнявкою з великими очима. Безперечно, гарніша за Агнесу, проте її світогляд був настільки куцим, що міг потонути в калюжі. Пані Галина плекала велику любов до моди, солодощів та своєї персони, неглибокої, проте дуже милої.

— Відень! Ви були у Відні?

— Так, навідувався... У дитинстві, — Ярема пригубив кави-глясе. — Ми з родиною тоді мали велику подорож центральною Європою... Відвідали чимало країн та міст.

— А ви куштували у Відні крем-брюле? — очі Галини заблищали.

— М-м-м... Не певен, — Ярема почухав бороду. Мабуть, цей жест не пасував до першого знайомства, але характернику було байдуже. — Я тоді мав років зо сім, тому не дуже пригадую, що саме їв...

— О! Віденське крем-брюле ви б запам'ятали назавжди! — Галина експресивно сплеснула рученьками в кремових рукавичках. — Повірте, туди варто полетіти хіба що заради нього! Тим паче, квитки на цепеліни зараз доступніші, аніж років п'ятнадцять тому! Я нещодавно літала, навідуюся до Відня щороку, така вже у мене традиція, просто обожнюю це місто та його крем-брюле, так от, щороку я спостерігаю, як ціна потроху падає, коли два таляри, коли три, а одного року навіть було, що впала на чотири! І це видно навіть по контингенту першої кляси! Серед пасажирів тепер інколи такі міщани, задрипані, пардон муа, дідичі, суцільне неподобство, я не звикла до такого на борту цепеліна, так сильно здивувалася...

Щебетання Галини заколисувало. Думки повернулися до інших цепелінів — великих військових цепелінів з левами Північного Альянсу.

— Розвідники виявили неподалік Вісбю ще один порт і ремонтний цех, — осавула вгатив перснем-печаткою по мапі. — Невеликий, але важливий. Його треба знищити якомога швидше, бо кожен виліт дорівнює нашим втратам на воді.

— Або на суходолі, — додав хорунжий. — Вони бомбардують нас на марші, і неприкриті артилерією табори доводиться розташовувати в селах та містах, по яких вони не гатять.

Микола Яровий мугикнув.

— Крім того, надійшов терміновий наказ скувати норвезьких уланів, що мчать з заходу на допомогу портам Кальмару... Дізналися, паскуди, що поляків там дрібка, — Микола повернувся до онука. — Всі сили мають рушити проти варязької підмоги, але кількох сіроманців і доброї вибухівки вистачить для знищення порту. Подужаєш?

Ярема кивнув.

— Зі своїх нікого не дам, — попередив осавула. — А от з інших куренів обирай, кого хочеш... Якщо вони на ротації, авжеж. Обирай зважено.

— Я вже обрав, — Ярема посміхнувся. — Мені потрібні брати Еней, Щезник і Варган.

Галина знову щось спитала. І він знову не почув. Як незручно!

— Перепрошую?

— Ще кави бажаєте?

Ярема кивнув, вона долила кави, обдарувала посмішкою — на лівій щічці з'явилася ямочка — і продовжила монолог, цього разу про подруг із Варшави.

...Пилип повернувся з розвідки, перекинувся, нашвидкуруч обтерся рушником і вбрався у темний одяг, що його мали на собі всі четверо.

— З мапою розвідників збігається: дві башти, ремонтний цех і артилерійський склад поруч. На другому вході охорони майже немає. Певно, звикли, що Готланд не чіпають, от і втратили пильність. Тут усе благає про великий вибух, — повідомив Пилип.

— Чудово, — Ярема підхопив заплічника. — Тоді, братики, діємо за планом. Нагадую, з вибухівкою обачно! Берегти як зіницю ока. Бо від нас і мокрого місця не залишиться.

Інший загін вовчих лицарів поцупив новітню вибухівку у шведів, і Яровий трясся над нею, ніби над первістком.

— Поясніть-но ще раз, — попрохав Гнат. — Що в тих тлумаках? Концентровані перди варягів?

— Нітрогліцерин, — Пилип сторожко торкнувся заплічника. — Страшна сила.

Навіть нічні цвіркуни стишилися на мить, мов нажахані почутим.

— Краще раз побачити... — кивнув Ярема. Він уже спостерігав ці вибухи наживо.

— Певен, що артилерійський склад рвоне потужніше, — зауважив Северин. — Рушаємо?

— Діємо за планом, — нагадав Ярема. — Без імпровізацій!

Четвірка підповзла до високого паркану. Обидві вежі мали пришвартований носаком воєнний повітроплав, ще один цепелін ремонтувався у критому ангарі, де палахкотіло яскраве світло та юрмилося чимало людей, проте на чатах біля воріт дрімало лише двійко молодих солдатів, яких оглушили, скрутили та відтягли подалі. Гнат пропонував їх прирізати, але диверсію очолював Ярема, тому вартові лишилися живі.

— Ну, браття, — Северин дістав ножа. — Не злетіть у повітря. Я пішов.

— Ти теж не злітай. Нехай Мамай допомагає.

Щезник нахилився до землі й без жодного звуку зник. Ярема бачив це декілька разів, та щоразу дивувався химерній магії.

— Сраний ворожбит, — Гнат, як завжди, не поліз за словом до кишені.

— Колись твоя сестра стане йому за дружину, — зауважив Пилип.

— Та дідько їх розбере, — процідив Гнат. — Сходяться, розходяться, наче діти на гойдалці.

Сіроманці підповзли до самих воріт, змовкли й узялися чекати.

— Пам'ятаєте, як закладати? — перепитав про всяк випадок Ярема.

— Спитай ще разів сто, раптом забудемо, курва!

Від артилерійського складу прокотився вибух, обпік потужною хвилею жару. Дах будівлі проломився і звідти жовтогарячим струменем вирвалося пекло — оглушливе, дивовижне, жахливе — й запанував безлад, якого вони чекали.

— Вперед!

У довколишній паніці три постаті прошмигнули до віддаленої башти. Ярема приладнав вибухівку до першої опори, Гнат — до другої, Пилип управно з'єднав їх ґнотом і підпалив. Усе ідеально, як на підготовці. Переконавшись, що ґніт іскрить, характерники дали драла до башти поблизу. У гармидері та криках звідусіль ніхто їх не зауважив.

Вибух!

Башта з гуркотом рухнула додолу, потягнувши за собою дирижабля. Той клюнув слідом, наче велетенський неповороткий сом, якірні канати репнули, і вивільнений од пут аеростат потягнувся вгору.

— Вйо! — гукнув Ярема.

Під шипіння другого ґноту вони помчали геть з палаючого порту. Навколо ревіли та вибухали снаряди, все палало й диміло, повітря набралося порохом так щільно, що забивало подих, аж тут рвонув заряд, і друга башта повалилася, ламаючи загорожу.

Хтось спробував його спинити, закричав, та Ярема відмахнувся. Його схопили за плечі, він ударив наосліп і помчав далі. За спинами буяла заграва та щомиті рвалися нові снаряди.

Чорнововк уже чекав на домовленому місці.

— Красиво зайнялося, — констатував він. — Сумніваюся, що Ґаздівська угода здатна захистити від