Читати книгу - "Шостий поверх, Ангеліна Кріхелі"

Снігопад, що раптово опустився на столицю, вкривав дерева, дороги й автомобілі білосніжними ковдрами. Приховані від цікавих очей щільною стіною снігу, Ярослав і Клара насилу знайшли в собі сили зробити перерву, щоб вдихнути морозне повітря. Посмішки, застиглі на обличчях обох, зводили вилиці. Хотілося ще дотиків, ще тепла. Однак у годину-пік буде набагато важче дістатися додому. «Ох уже ця проза життя», — сумно зітхнула Клара, тягнучи Ярослава до зупинки.

З вікна «Магазину чоловіків і дружин», сховавши руки в кишені дорогих штанів і погойдуючись з п'яти на носок, за ними похмуро спостерігав Михаїл. Заздрість — огидне почуття. І він прекрасно це знав. Мабуть, як ніхто інший. Але його особистий парадокс полягав у тому, що кожна нова пара наближала його до дозволу нарешті побачити кохану й недосяжну до виконання умов. І водночас кожна пара ставала ударом у його любляче серце, позбавлене можливості бути з тією, якою дорожить, заради якої погодився перевернути весь свій світ.

На жаль, він прекрасно обізнаний, що доведеться втрутитися в тандем, що зароджується. Можливо, і не раз. Заради того, щоб люди зуміли зберегти те безцінне, що він подарував їм.

Коли Ярослав і Клара дісталися її будинку, київська вулиця тихо зникла за дверима, залишаючи позаду холодну ніч, метушню і їхню колишню незручність. Усередині ж було м'яко, тепло, і ця близькість із Кларою, майже домашня, відгукувалася в Ярославі відчуттям якогось спокою, якого він давно не відчував.

Кожна деталь її простору здавалася йому віддзеркаленням чогось особистого: книжки, розставлені з легким і лише позірним хаосом, наче нещодавно відкриті й прочитані; світла шаль, недбало кинута на крісло; теплий, ледь уловлюваний аромат квітів і старовинного дерева. Усе тут ніби кликало його зупинитися і нарешті відчути цю довгоочікувану близькість.

Клара, як би не намагалася бути спокійною, не могла уникнути легкого хвилювання, готуючи йому місце у вітальні. Вона вибрала свою найзатишнішу ковдру, обережно розгладжуючи її на дивані. Їхні погляди раз у раз перетиналися, і кожна нова мить тільки посилювала цю тонку нитку взаємного тяжіння. Її серце то заспокоювалося, то знову завмирало, коли вона ловила себе на тому, як уперше за довгий час відчула, що її дім став для неї ще теплішим. Насолоджувалася цим почуттям і боялася його.

Ярослав, немов занурений в особливі чари цього моменту, не одразу міг зрозуміти, що саме його втримує тут — можливо, це була її впевнена турботливість чи сама її легка незручність, яка його обеззброювала. Йому здавалося, що тут він міг дозволити собі бути не гостем, а людиною, яку розуміють без зайвих слів. Знову згадалися батько й мама.

Коли вона побажала йому на добраніч і пішла, тиша в кімнаті лягла на нього з несподіваною повнотою. Але вперше за довгий час не злякала і не пригнічувала, а дарувала умиротворення.

Ярослав ліг, але сну не було — думки про неї, про сьогоднішній насичений день, про те відчуття тепла, яке ніяк не відпускало, змушували його залишатися насторожі, немов будь-який рух міг зруйнувати цей крихкий затишок.

Він знову і знову прокручував у голові момент їхнього виходу з будівлі, впиваючись наповненістю і податливою м'якістю її губ, які відчував і тепер. Цікаво, спить Клара чи теж перевертається з боку на бік, думаючи про нього?

Стоп! Ярик стрепенувся, вловивши в прокрученому вкотре спогаді нестиковку. Вони вийшли з будівлі так, ніби були весь цей час на першому поверсі! Як це можливо? Поверхів було сім, і він точно це пам'ятає. А ліфта не було, і це теж факт незаперечний.

Це не давало чоловікові спокою. Але поверх містичного осяяння лягала потужна хвиля симпатії до нової...  знайомої Клару язик не повертався назвати. Навіть подумки.

Лежачи на дивані, Ярослав дивився в темну стелю, а думки, немов неспішні хвилі, тихо накочували, змінюючи одна одну. Йому було затишно і дивно водночас — його немов оточували не тільки стіни, а й її невловима присутність. Здавалося, що сама Клара зараз десь поруч, хоча вони й не були в одній кімнаті. Цей затишок, цей спокій, позбавлений нав'язливих зовнішніх атрибутів, пробуджував у ньому щось глибше, ніж усе, що він міг відчути досі.

Раніше він шукав ідеальну жінку, ніби складену з нескінченного списку якостей, очікуючи, що одного дня вона просто з'явиться і займе своє місце в його житті. Але зараз... цей вечір змусив його замислитися, наскільки порожніми стали ці очікування. Адже всі його колишні спроби побудувати стосунки нагадували радше боротьбу за ідеали, аніж бажання зрозуміти, прийняти і, можливо, полюбити реальну людину.

Клара не була втіленням його давніх фантазій, не була тим «ідеалом», про який він колись думав. Але її тепло, її людська щирість і легка іронічність зруйнували все, що він так довго вибудовував у собі. Він розумів: не зовнішні риси чи вправні ласкаві слова роблять стосунки близькими, а відчуття, що тебе приймають таким, яким ти є. Чи прийме вона його справжнім і чи зуміє він прийняти її?

Періодично в його свідомості розпливчастими образами проносилися обличчя, погляди, сповнені скорботи, тих, хто чекав своєї долі в «магазині». Здавалося б, безглузда задумка. Або як там сказав в інтерв'ю власник? Соціальний експеримент. Жорстоко навіть. Але якби не це, чи зустрів би він коли-небудь Клару? І до чого ця зустріч призведе?

Страшенно захотілося пити і хоч трохи ще побути в товаристві Клари. Завтра він, імовірно, вирушить додому. Тому що в понеділок потрібно приступити до нового замовлення. І тому що він не може залишатися у квартирі Клари вічно. Адже вони тільки сьогодні познайомилися. З іншого боку, хіба не для цього обидва вони опинилися в тому «магазині»?