Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

Що «ні»? Не вибачить чи не висадить біля метро?
 Думати, аналізувати, а головне тримати язик за зубами було дуже важко. І все ж таки, з коктейлями я перестаралася, і ефект від кави виявився нетривалим. Я то і діло «потрапляла» у в'язкий кисіль: тіло підкорялося насилу, думки плуталися, а іноді мені доводилося ловити себе на тому, що я вже давно дивлюся в одну точку за вікном. 
Прохолодний вітер теж допомагав лише на деякий час. Інакше б я точнісінько не стала влаштовувати босові допит, немов він мені щось винен. Хотілося насварити себе за все, але спочатку потрібно втекти від Лісоруба.
- Куди ви мене везете? 
Ми проїхали вже другу станцію метро, і напрямок обрали явно не в бік мого будинку.
Костянтин лише задоволено посміхнувся і нахабно заявив:
- Ліміт ваших запитань вичерпано, Еллі.
Ну що, тепер уже мені можна панікувати чи ні? 
Якийсь час я мовчала, ще пам'ятаючи, що поруч мій бос, а не незнайомець. Потім вмовляла себе розслабитися, напевно це якась перевірка. Стрес-тест, наприклад? Зрештою, на маніяка і вбивцю бос не був схожий. Тим паче, у клубі залишилася купа свідків, які бачили нас разом. Та й Кріс у курсі! 
А потім я подивилася на руки, які міцно і впевнено тримали кермо. І думки потекли зовсім в іншому напрямку, жахливо непристойному, але такому хвилюючому...
Безсоромна частина мене плескала в долоні й кричала: «О, так! Нарешті він мій!». Розумна супилася і намагалася вгамувати першу, нагадуючи про субординацію і наводячи статистичні дані, як закінчуються службові романи.
- Але ж нам не обов'язково його заводити? 
І тільки через секунду я зрозуміла, що останню фразу сказала вголос. 
- Кого заводити? - вкрадливо поцікавився бос, в'їжджаючи в підземну парковку однієї з елітних новобудов.
- Куди ми їдемо? - повторила я своє запитання, переводячи тему.
Бос засміявся:
- У гості, - відповів і вийшов з авто, але перед тим, як зачинити дверцята, додав: - До мене.
Поки я роздумувала над почутим, бос обійшов хаммер і вже нахабно відстібав мій пасок безпеки. Його руки ковзали по моєму животу і стегнах, а моє тіло зрадницьки плавилося і зовсім не було бажання, щоб чоловік відсторонився. 
Голова паморочилася в прямому й переносному сенсі цього слова, тож я не тільки не чинила опору тому, що Костянтин Веніамінович вів мене кудись, а й сама міцно трималася за нього. Зі сторони взагалі було важко зрозуміти хто з нас кого утримує. У ліфті бос нахабно притягнув мене до себе, обіймаючи двома руками за талію і нахабно усміхался. Він знав, навіщо везе мене до себе, вже встиг нафантазувати наш вечір удвох, який плавно перетече в ніч. Я теж встигла все це зробити. Сказати, що картина не виявилася привабливою, значить збрехати. Я, бос, його ліжко. Упевнена, воно буде величезним, як у Тана...
Якого?
Я відштовхнула від себе боса, щойно він завів мене до себе в зал. Мій погляд метався з дизайнерської вітражної перегородки із зображенням Курта Кобейна до м'яких крісел у вигляді тронів. Занадто незвичним був інтер'єр, щоб його забути або переплутати.
- Ти знаєш Тана? Навіщо ти привіз мене до нього додому?
- Я привіз тебе до себе, - насупився чоловік і скинув піджак. 
Я уважно спостерігала, як він натиснув на стіну і відчинилися двері в гардероб. Лісоруб явно знав усі секрети будинку і поводився, як господар, а не гість.
- Ти купив цю квартиру?
Я запитала і все в мені раптом застигло. Адже це найлогічніше пояснення, але я якимось шостим чуттям розумію, що воно докорінно неправильне.
- Батько подарував на вступ до вузу.
Голос Кості звучав рівно і якось буденно, але я бачила, що він на межі. Руки засунуті в кишені штанів, а сам дивиться на мене таким пронизливим поглядом, що біжить мороз по шкірі. Лісоруб був розлючений, і я відчула себе страшенно винною, щоправда не розумію, в чому. Може, справа в Тані? Не варто було мені про нього взагалі говорити, але втримати емоції не вдалося. Опинитися знову в цій квартирі - більше, ніж потрясіння. Я була не готовою до такої підлянки від долі.
- Зрозуміло.
Мені нічого не зрозуміло! Якщо це квартира Кості, то чому Тан привів мене сюди? Чому говорив, що я можу тут «вити гніздечко»? Може просто брехав, пускав пил у вічі, а сам узяв ключі в друга? Так, вони напевно друзі! Тому і з Марією бос знайомий! Стало легше дихати, і я навіть посміхнулася.
- Ти так і не впізнала мене? Досі, Кароглазка?