Читати книгу - "Тіньовий Перехід 2, impala"

Гострий погляд Лейри пробігся по списку. — Ризиковано, але необхідно, якщо ми хочемо проникнути в їхні операції. — Вона на мить замислилася. — Нам знадобляться коди сигналів, плани втечі на випадок надзвичайних ситуацій. Якщо вони будуть скомпрометовані...

— Звичайно, ти маєш рацію, — погодився Едран. Він дістав чисті аркуші пергаменту і вмочив перо в чорнило. — Ми пропишемо кожну деталь, ретельно підготуємо їх.

Пальці Едрана затанцювали по карті, прокладаючи невидимі стежки через тіньові квартали міста, коли вони з Лейрою нахилилися ближче. Він накидав швидкі, різкі лінії - маршрути і місця зустрічей - бурмочучи собі під ніс про маскування: жебраків, торговців, вуличних артистів. Лейра, зосереджено насупивши брови, кивав головою, роблячи паузи лише для того, щоб підкреслити необхідність абсолютної обережності. 

— Пам'ятай, ми - привиди, — прошепотіла вона, її голос ледь піднімався над шкрябанням пера Едрана.

Наостанок Лейра намалювала крихітні символи біля кожного ліхтаря на їхніх шляхах втечі - серію цифр, прихованих у всіх на виду. Потім вона обережно згорнула папірці, закріпивши їх потертою мотузкою, її рухи були точними та обдуманими. Коли вона випросталася, її очі зустрілися з очима Едрана. Вони не промовили жодного слова, але їхня спільна рішучість відчутно висіла в повітрі. 

***

У сутінках занедбаний склад біля доків стояв, наче вартовий минулих часів, а його розбиті вікна відкидали довгасті тіні на потерті дошки підлоги. Алекс, Зейн та Едран зібралися в його покинутих стінах, підпільна трійця на тлі повзучої темряви.

Дерев'яний ящик у центрі їхнього зібрання був непоказним, вкритий роками пилом і павутинням. Над ним слабко мерехтів вогник, що боровся з неминучим настанням ночі. Едран Ґейл височів над ящиком, його сувора постать була непохитною, коли він розгортав мапу з навмисною обережністю. Вона зморщилася під його дотиком, складки були гострі, як лінії, що позначали його обвітрене обличчя.

— Це тут, — промовив він, постукавши по непоказній таверні, позначеній багряним хрестом. Його палець завис над ним, як яструб над здобиччю. — Ми зустрінемося з нашим контактом з гільдії злодіїв.

Алекс незручно поворухнувся, його солом'яно-глиняна форма була напрочуд твердою. Він відчував на собі погляд Зейна - юний і нетерплячий, але ледве стримуючий приховану тривогу. Алекс відповів непомітним кивком, намагаючись передати впевненість, в якій сам не був упевнений.

Едран продовжував незворушно, — Важливість цієї зустрічі неможливо переоцінити, - заявив він. — Ми повинні дійти згоди, щоб обмінятися розвідданими про місцеперебування Шепіта Тіней.

Зейн посміхнувся, але посмішка не сягала його очей. Здавалося, що напруга затягується навколо нього, як зашморг. — Зрозумів, — пробурмотів він.

Едран виклав свої умови, наче викарбував їх на камені: ніякої зброї при собі, ніякої охорони, яка б заступала їхні кроки, - лише довіра слугуватиме їм щитом у цьому злодійському лігві. Це була азартна гра, яка розхитувала нерви Алекса; до такої вразливості не можна було ставитися легковажно.

— Коли ми узгодимо наші плани, — голос Едрана став ще твердішим, — пам'ятайте, що це більше, ніж просто перешіптування по темних кутках. Він по черзі подивився в очі кожному з чоловіків. — Йдеться про будівництво мосту в місті, розділеному тінями.

Вони поглинали його слова в урочистій тиші. Алекс уважно оглядав кожен сантиметр навколишнього простору - старезні стіни, здавалося, нахилилися ближче, підслуховуючи їхню змову.

Коли вони завершили свою зустріч тихими кивками на знак розуміння, кожен з них заглибився в себе, щоб підготуватися до того, що чекало на них попереду. Ризики були відчутними, вони висіли в повітрі, як пилинки, що танцювали в нестабільному світлі вогника.

Алекс знову відчув дивовижність своєї глиняно-солом'яної форми - нагадування про те, як далеко вони були готові зайти заради цієї справи. По пильному погляду Едрана він зрозумів, що той відчуває, що з ними щось не так, але не може зрозуміти, що саме.

Зейн вовтузився поруч, ледве стримуючи свій неспокій тепер, коли плани були приведені в рух - різкий контраст з більш виваженою поведінкою Алекса.

***

Коли Алекс і Зейн наблизилися до напівзруйнованої таверни, її обвітрений зовнішній вигляд, здавалося, зливався з нічними тінями. Заклад був відомий лише тим, хто часто відвідував його темні кутки, притулок для підворіття міста. Солом'яно-глиняне тіло Алекса відчувало себе чужим, його неприродні вібрації посилювали напругу, що пронизувала його. Зейн теж, здавалося, намагався впоратися з незвичністю їхніх тимчасових форм, його рухи були трохи скутими.

Вони обмінялися знаючими поглядами, серйозність їхньої місії тяжіла над ними. Поразка була неприпустимою. Від цієї вирішальної зустрічі залежала доля їхніх друзів і успіх їхніх пошуків.

Глибоко вдихнувши, Алекс штовхнув двері таверни, і петлі заскрипіли на знак протесту. Всередині було тьмяно освітлено, повітря було густим від запаху несвіжого елю та диму. Відвідувачі тулилися в затінених кутках, їхні розмови перейшли на тихий шепіт, коли дует увійшов.

Алекс обвів поглядом кімнату, шукаючи їхній контакт. У дальньому кутку його увагу привернула постать у капюшоні. Плащ приховував риси обличчя, але в ньому відчувалася безпомилкова атмосфера таємничості, що оточувала їх. Алекс підштовхнув Зейна, нахиливши його голову в бік таємничої постаті.

Коли вони наблизилися, фігура в капюшоні підняла голову, її очі блиснули з-під тіні капюшона. Напруга в кімнаті, здавалося, посилилася, вага невисловлених погроз повисла в повітрі.

— Ви, мабуть, ті, кого послали, — заговорила фігура, її голос був низьким і хрипким. — Сподіваюся, ви розумієте серйозність цієї зустрічі.

Алекс кивнув, його глиняні риси обличчя залишалися незворушними. — Ми розуміємо. І ми готові довести свою цінність для гільдії.

Фігура в капюшоні нахилилася вперед, їхній погляд був напруженим. — Це ми ще побачимо. Гільдія не любить тих, хто не може постояти за себе.