Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лицар з Кульчиць 📚 - Українською

Читати книгу - "Лицар з Кульчиць"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лицар з Кульчиць" автора Ярослав Іванович Ярош. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 55
Перейти на сторінку:
class="p1">– А ось іще риба їде…

Так і проходили дні за днями на Запоріжжі. Тільки прибувши сюди, Юрій одразу відшукав свого товариша Миколая Бакальця, і той забрав їх до свого куреня. Тут, на Січі, кошовій старшині було цілком байдуже, чи до них прибули шляхтичі, а чи прості хлопи – на Запоріжжі всі рівні у своїх правах. Треба було показати себе у бою, бо тільки так можна було побачити, що ти за людина. Час минав, а боїв та походів поки що не було. Юрій чув, що отаман Сірко часто робить вилазки у татарський степ і смикає безперестанно їхні улуси, однак побачити самого отамана йому ще не довелося.

Перевантаживши рибу з човна, Юрій зі своїми товаришами знову взявся за роботу.

– Наші в Кульчицях стільки риби зроду-віку не бачили, – мовив під боком Ручка.

– Ага. Наш Дністер можна каменем перекинути. А Дніпро – ого-го, – відповів на те Сметанка.

– Дністер ближче до моря теж великий, кораблі по ньому ходять.

– Зате в нас, коли розливається, то всім добре заливає сала за шкуру.

– Що правда, то правда.

Юрій мовчки слухав розмову своїх товаришів, думаючи при тому свою думу. За цей час, що він уже тут, вдалося передати додому вісточку, що живий-здоровий. Батько відповів. Ця відповідь трохи розважила Юрія, адже там, у Кульчицях, все почало потроху влягатися. Головне, що від вугерецьких вдалося якось відбитися. А ще батько писав, що Дашиничі і Смужі на Юрія образи не мають, бо сини їхні загинули, як справжні шляхтичі, що захищали свою честь. Та все одно найближчим часом додому Юрієві повертатися ніяк не можна.

– Там, удома, всі живі-здорові, а це – головне, – мовив потиху про себе Кульчицький.

Ручка зі Сметанкою його не чули, продовжуючи розмовляти про своє.

– Миколай шепнув, що Сірко знову збирається в похід. Треба буде попроситися до нього, аби взяв із собою: краще вже воювати з бусурманами, ніж чистити оту рибу, – нарікав Ручка, відтинаючи чергову риб’ячу голову.

– Навряд чи візьме, – відповів Сметанка. – Але тут чутка ходить, що наш кошовий незабаром почне збирати похід на Україну: щось вони там не поділили з гетьманом…

Кошовим у ті часи на Січі був Іван Мартинович Брюховецький. Та не просто кошовим: титул собі новий вигадав: «кошовий гетьман». Юрій недолюблював цього чоловіка за його хитрість і лукавство. Спочатку Іван був служкою покійного гетьмана Хмельницького, потім почав разом з Юрком Хмельниченком мутити воду проти Виговського, а далі – то й з Юрком посварився. Кульчицькому було очевидно – цей чоловік сам на гетьманство мітить, а січовиків хоче у своїх цілях використати.

Ніж хвацько обчищав рибу від луски, поров животи, а пальці відділяли ікру від бебехів. Голова ж продовжувала думати свою думу.

Часи на Україні настали дуже тривожні. Посполиті разом із випищиками та запорожцями скинули з гетьманства Виговського, натомість поставивши малолітнього Богданового сина Юрка. Той не був сильним володарем, слухав неправдивих порад, і через те козацтво кидалося від Москви до Польщі, сварилося, билося між собою. Тепер же до того дійшло, що лівобережні перестали коритися гетьманові, вибравши собі своїх старшин. Це був розкол. А тут іще й Брюховецький із запорожцями воду мутить…

За отакими думками Юрій закінчив свою роботу і заходився чистити і мити свій інструмент та начиння.

– То що, скочимо зараз? – запитав під боком Сметанка, поліруючи великий казан піском та водою.

Хлопець мав на увазі нове тренування. Щовечора вони утрьох збиралися на січовому майдані, і Юрій учив їх битися на шаблях, показував деякі цікаві штуки із фехтування. Часом до них приєднувалися й інші запорожці, тож час минав цікаво і з користю.

– Аякже, – відповів із посмішкою Кульчицький і поплескав свого молодого товариша по плечу.

Січ зараз була уже не та, що до Хмельниччини. Ні, річ тут не у її зовнішньому вигляді. Навпаки, усе тут було таке, як і уявляв Юрій із батькових розповідей: фортечні укріплення, церква, майдан, 38 куренів. Мова про інше: про дух козацький, що витав тут споконвічно. Раніше на Запоріжжі збиралися найкращі сини України, і мета у них була одна: захистити рідну землю, вирвати її з неволі. Тепер же сюди тікають ті, кому не знайшлося затишного місця у новій, козацькій Україні.

Про це думав Юрій, стоячи біля січової церкви на майдані і дожидаючи Ручку зі Сметанкою, що побігли до куреня по «шаблі». Тим часом січовики займалися хто чим: грали в карти, байдикували, сперечалися, пиячили. Інші – то просто тинялися без роботи. А от за Сагайдачного було не так. Багато з кульчичан перебували на Січі у ті часи, коли гетьманом був їх славний земляк. Розповідали. Тоді ніхто просто так не валандався, кожен був приставлений до якоїсь роботи, а молодики безперестанку тренувалися. А за пиятику і мови жодної не було!

Прибігли Ручка зі Сметанкою, принесли вистругані навмисне для тренувань дерев’яні шаблі.

– Ставайте! – скомандував Юрій.

Спочатку, щоби розігрітися, хлопці нападали на Юрія удвох – він захищався. Тоді пояснював, розтлумачував, показував. Далі – знову бій: то разом, то по черзі. Молоді шляхтичі були у захваті від таких тренувань і займалися самовіддано, навіть не звертаючи уваги на те, що робиться довкола. Тим часом на майдані почало збиратися багато цікавих: старші кепкували, посміхалися, молодші ж і собі хотіли приєднатися до такого тренування.

– Ідіть, ідіть, лише перед тим собі шаблі вистругайте! – гукнув молодикам запорожець із довжелезним чубом. – Навчитеся на дерев’яних, тоді до нас із залізними приходьте.

Юрій не слухав цих розмов, продовжуючи робити своє. Раптом до нього підійшло кілька молодих хлопців.

– Брате, навчи і нас, – мовив один з них.

– У нас уже і шаблі є, – додав другий, показуючи свою дерев’яну зброю.

– Що ж, – посміхнувся Юрій. – Ставайте.

Так, помаленьку, на майдані почало збиратися все більше людей: одні розмовляли, інші мовчки дивилися, потягуючи люльки, а треті й самі ставали, щоби «розімнути кості». Юрія це тішило, однак цього молодий шляхтич не показував, а продовжував свою роботу.

Уже добре звечоріло, а козаки з майдану не розходилися. Раптом пішов якийсь гомін, усі почали розступатися.

– Кошовий, – кивнув головою Ручка, і Юрій озирнувся: до них і справді зближався Брюховецький, а разом із ним ще кілька запорожців. Вони підійшли, кошовий окинув оком товариство.

– Здорові будьте, братчики!

– Здоров, батьку! – разом гукнули запорожці.

Брюховецький завжди вдягався дуже скромно, намагаючись не відрізнятися від рядового козацтва. Говорити також умів дуже гарно.

– А що, гуляєте?!

– А що ж робити, коли діла нема? – відповів один із козаків, а

1 ... 26 27 28 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицар з Кульчиць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицар з Кульчиць"