Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вушко голки 📚 - Українською

Читати книгу - "Вушко голки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вушко голки" автора Кен Фоллетт. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 90
Перейти на сторінку:
дверей: сержант хотів викурити ще одну цигарку.

— Він був здоровенний чолов'яга. Високий. Вродливий. І манери мав хороші. Ми про нього були не надто високої думки, бо він носив дешевий одяг і їздив на велосипеді, а грошей у нього не було. Думаю, це все робилося задля маскування, — хлопець злегка підвів брову, наче поставив запитання.

— Імовірно, — погодився Блоггс.

Після обіду Паркін знайшов фотографію Голки. Навіть три. І одна з них була зроблена порівняно нещодавно — лише дев'ять років тому. У Мідвінтера був негатив цього фото.

Генріх Рудольф Ганс фон Мюллер-Гюдер (Ґодліман, сміючись, запропонував і надалі називати його Фабером) народився 26 травня 1900 року в селі Ольн, що в Західній Пруссії. Його родина по батьковій лінії не одне покоління володіла землями в тій місцевості. Генріх, як і його тато, був другим сином у сім'ї, а за традицією другий син ставав офіцером. Мати Генріха була дочкою високопосадовця Другого Рейху — з дитинства її готували до того, щоб стати дружиною аристократа. Нею вона й стала.

Коли Генріху виповнилося тринадцять, він вступив до кадетської школи Карлсруе, що в Бадені, але вже за два роки перевівся до більш престижного закладу — Ґросс-Ліхтерфельде поблизу Берліна. В обох школах панувала сувора дисципліна, а виховання учнів провадилося палицями, холодною водою й поганою їжею. Однак Генріх вивчив англійську та французьку мови, здобув глибокі знання з історії та чудово склав випускні іспити — його оцінки ставали все кращими з кожним роком. Протягом свого навчання юнак отримав лише три зауваження. Перше — коли в люту зиму відмовився виконувати наказ адміністрації, втік зі школи посеред ночі й пройшов 150 миль пішки до будинку, де мешкала його тітка. Друге — коли під час тренувань зламав руку інструктору з боротьби. Третє — за недотримання субординації. За це його навіть висікли.

Після випуску зі школи, в 1920 році, Генріх певний час мав звання молодшого офіцера в нейтральній зоні Фрідріхсфельд, що біля Везеля. У 21-му юнак пройшов підготовку до Військової школі в Меці, а в 22-му здобув звання другого лейтенанта. Як там ми казали? Якщо вчився в одному з найкращих закладів Німеччини, точно його знайдемо! Так і вийшло!

Протягом наступних кількох років Генріх служив у різних місцях: офіцерів завжди часто переводять, коли готують для служби в генеральному штабі. Увесь цей час чоловік продовжував тренуватися — займався бігом на довгі дистанції. Близьких друзів він ніколи не заводив, дружину не знайшов, у націонал-соціалістичну партію вступати відмовився. Звання лейтенанта йому трохи затримали через якийсь інцидент із вагітністю дочки підполковника з міністерства оборони — Генріх дістав «лейтенанта» лише у 28-му. Поступово всі змирилися з його звичкою розмовляти зі старшими за званням, як із рівними, — беручи до уваги те, що він був перспективним молодим офіцером з аристократичної родини.

Наприкінці 20-х років адмірал Вільгельм Канаріс став близьким другом Отто — дядька Генріха, рідного брата його батька, — та був гостем на декількох святах у їхній родині в Ольні. У 31-му Адольф Гітлер (тоді ще не канцлер) теж гостював у них удома.

У 1933 році Генріх дістав звання капітана. Тоді ж його перевели до Берліна, але не уточнювали обов'язків. Власне, того ж року й зробили останню фотографію з Генріхом. Надалі, якщо вірити документам, він просто зник.

— Ну а решту нескладно уявити, — продовжив Персіваль Ґодліман. — В Абвері він вчився працювати з радіо, відмикати замки, шантажувати, готувати диверсії, безшумно вбивати, вивчав шифрування та картографію. У Лондон він приїздить у 1937 році, маючи в запасі достатньо часу, щоб організувати собі надійне прикриття, а може, навіть і два. Його інстинкт одинака тільки загострюється завдяки можливості вбивати, — професор опустив очі на фото. — Красивий хлопець.

Ґодліман тримав фотографію команди бігунів Десятого Гановерського батальйону стрільців. Фабер стояв посередині й тримав кубок. Високий лоб, коротке волосся, довге підборіддя, маленький рот, вузенькі вуса. Ґодліман передав картку Біллі Паркіну.

— Що, дуже він змінився з тих пір?

— Ну, може став трохи старшим на вигляд. Мабуть, більше змінилися його манери, — сержант уважно розглядав фото. — Волосся трохи довше тепер. Вусів не носив. Але це точно він, жодних сумнівів, — Паркін віддав фото.

— У його досье є ще два цікаві факти. Обидва не підтверджені. Згідно з одним із них Фабер вступив у розвідку в 1933 році — це пояснює, чому в його особовій справі перестали робити відмітки. Другий факт — це, скоріше, плітки. Кажуть, що Фабер декілька років був особистим радником Сталіна та носив ім'я Василя Занкова.

— Неймовірно! — вигукнув Блоггс. — Ніколи в це не повірю!

— Ну, хтось же переконав Сталіна стратити офіцерську верхівку просто перед приходом Гітлера до влади, — зауважив Ґодліман.

Блоггс шоковано потрусив головою і змінив тему:

— То що, які наші подальші дії?

Ґодліман задумався.

— По-перше, треба перевести сержанта Паркіна до нас, оскільки він єдиний, хто на власні очі бачив Голку. Крім того, він надто багато знає, щоб повертатися на фронт. Паркіна там можуть узяти в полон і катувати, тоді ми програємо. По-друге, треба зробити якісну фотографію Фабера. Нехай ретушер прибере з обличчя шпигуна вуса й зробить волосся трохи довшим. А далі розмножимо багато копій.

— Будемо здіймати галас? — вагався Блоггс.

— Ні. Ні-ні, зараз треба діяти обережно! Якщо хоч щось потрапить у газети, Фабер щезне. Поки що можна просто розіслати його фото в поліцейські відділки.

— І все?

— Все. А що, в тебе є інші ідеї?

— Пробачте, сер, — прочистив горло Паркін.

— Слухаю.

— Я б дуже хотів повернутися до свого загону. Я не надто схильний до роботи в штабі, якщо ви розумієте, про що я.

— Сержанте, у вас немає вибору. На цьому етапі конфлікту плюс-мінус одне італійське село не матиме жодного значення. А ось через Фабера ми можемо програти всю війну. Як кажуть американці: «Це вам не жарти».

11

Фабер поїхав рибалити.

Влаштувавшись на палубі тридцятифутового човна, він насолоджувався весняним сонцем. Шлюпка пливла каналом зі швидкістю приблизно три вузли. Однією рукою Голка ліниво тримав румпель, а іншою — вудку, волосінь якої зникала десь за кормою. За весь день він так нічого й не впіймав.

Фабер також спостерігав за птахами. По-перше, це було йому цікаво (він дізнався чимало нового про пернатих через те кляте прикриття). По-друге,

1 ... 26 27 28 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вушко голки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вушко голки"