Читати книгу - "Серенада Ваяланда, Fill"

Важкі двері палацу зачинилися за ними з глухим звуком. Торін і Амілія вийшли під прохолодне, затягнуте хмарами небо. Повітря було напоєне свіжістю ранку й якимось дивним передчуттям. Обоє мовчали кілька кроків, кожен заглиблений у власні думки.

— Ти виглядаєш... занепокоєною, — тихо мовив Торін, кинувши на неї косий погляд.

Амілія повільно кивнула, не зводячи очей з бруківки під ногами.

— Тому що я занепокоєна. Це все починає нагадувати щось... набагато серйозніше. І якщо те, що ми чули в Архівній раді — правда, то ми стоїмо на порозі чогось значно більшого, ніж просто шпигунство.

— Поганого чи доброго — побачимо, — пробурмотів Торін. — Але гадаю, відповідь нас не порадує.

Вони рушили далі, у напрямку королівських карет, що вже чекали при вході. Коні неспокійно переступали копитами, відчуваючи нервовість своїх вершників.

— Тож, — Амілія перевела погляд на нього, — як гадаєш, що нас чекає у Валмонті?

— Можливо, старе вино, роздуті компліменти і... кілька дуже корисних розмов. Або... — він зупинився, обернувшись до неї, — або ми поїдемо просто в осине гніздо.

Вона вдихнула глибше й рішуче піднялася в карету. Торін — слідом за нею.

— Ну, тоді добре, що ми обидвоє вже навчилися, як не сідати на жалко, — сказала вона з іронічною посмішкою.

Дверцята зачинилися. Колеса скрипнули. Вони обидва влаштувались у кареті, і колеса почали повільно котитися по бруківці. Поїздка до маєтку Мотбайн, займе близько півдня.

Амілія, яка весь час мовчала, несподівано запитала:

— Який маршрут до Мотбайн? Мені здається, ми ще не обговорювали, коли саме вирушимо.

Торін, витягнувши з сумки карту, показав їй кілька можливих шляхів. Він, здається, мав спокійний вигляд, хоча сам добре знав, що їх чекають не тільки довгі подорожі, але й відразу кілька важливих зустрічей.

— Ми виїдемо в середу. Банкет буде в цей день, і щоб встигнути, ми вирушимо зі Сальнорів. До Мотбайн буде півдня дороги, а перед тим потрібно буде зробити кілька зупинок, щоб не зіпсувати поїздку.

Амілія зітхнула і трохи відкинулася на спинку сидіння.

— Тобто я залишаюсь на ніч у вас?

Торін усміхнувся, помітивши її здивування, але відповів спокійно:

— Так, це було вирішено. Більше того, я думаю, що ми зможемо трохи відпочити в Сальнорів перед самим банкетом. Час для підготовки потрібен, і найкраще залишитись тут на ніч, щоб не поспішати.

Амілія кивнула, і її погляд знову звернувся до вікна. Їй не довелося питати більше. Вона розуміла, що для цієї поїздки потрібно бути готовою до всього, але це теж дозволяло їй трохи заспокоїтись і підготуватися до того, що чекає їх попереду.

Торін продовжував:

— Ти не повинна переживати. Сальнори — це не чужий дім. І я впевнений, що всі спільно витримаємо ці кілька днів зручніше, ніж, наприклад, в умовах намету.

Амілія, мовчки зібравши думки, змогла лише відповісти:

— Вірю, що так.

Зовні розкинулося сірувате поле, небо було затягнуте хмарами, і було видно, як колеса карети залишають за собою пил, що повільно розсіюється, мов думки, що виникають в її голові.

Вони їхали через безкраї поля, й лише легкий вітерець тріпав занавіски карети. Амілія здалася заглибленою у свої думки, але Торін вирішив порушити тишу.

— Ну, ось і доберемося до Сальнорів. Ти готова до цієї подорожі? — запитав він, смикаючи повіддя, щоб карета рухалася трохи швидше.

Амілія, злегка відсахнувшись від думок, подивилась на нього і легко посміхнулася:

— Що ж, якщо ти мене супроводжуєш, то мабуть, я не повинна хвилюватися. Хіба що тільки через те, що приїду до вашого маєтку і одразу ж опинюсь серед вас усіх. Чи не так?

Торін злегка посміхнувся і відповів:

— Не думаю, що твоя присутність тут стане проблемою. Всі звикли до моїх гостей, і тобі не доведеться тримати позу, як на балу. Тут ти зможеш трохи відпочити.

Амілія, насупившись, запитала:

— А ти впевнений, що всі згодні з такою «несподіванкою»?

Торін знову подивився на неї, спокійно відповідаючи:

— Ніхто не заперечить. Навпаки, в Сальнорах завжди раді гостям. І я впевнений, що твоя присутність буде радою всім. Але це не означає, що ми будемо забавлятись і обговорювати всі ці формальності. Спершу потрібно просто відпочити.

— Спокійно, значить, — з усмішкою додала Амілія, — це добре.

Вона замовкла на мить, її погляд знову переміщувався до вікна, а в голові крутилося безліч запитань. Несподівано її очі знову зустрілися з Торіновими.

— До речі, ти зовсім не хвилюєшся через цей банкет? Ти все-таки знову станеш центром уваги, і все буде під пильною увагою.

Торін посміхнувся, здається, більше сам собі:

— Не хвилююсь. Ці всі світські пари, розмови і плітки — це не для мене. Я не люблю зайвих слів. Просто поговоримо з тими, хто має що сказати, і не більше.

Амілія кивнула, погоджуючись, але в її голосі знову з’явився натяк на сарказм.

— Власне, як ти завжди робиш: мінімум слів, максимум дій.

Торін розсміявся:

— Це так. Лише дії мають значення. Але я маю на увазі те, що важливо для нас обох.

Амілія трохи схилила голову на бік, вражена його словами.

— Я думаю, що ти маєш на увазі майбутнє. Але чи є воно у нас?

Торін знову став серйозним, хоч і зберігав ту ж спокійну усмішку.

— Це залежить від того, що ми обиратимемо і як будемо діяти.

Амілія втупилася в нього поглядом, намагаючись зрозуміти, чи це була відповідь на її питання, чи просто ще одна гра слів. Але, схоже, Торін був невразливий для будь-яких спроб дізнатися більше.

Тим часом карета продовжувала свою подорож, і з кожним метром все ближче ставала мета цієї подорожі — маєток Сальнорів, а разом з ним і всі важливі розмови, які мали відбутись.

Карета м’яко котилася по вузьких доріжках, і поки вони наближалися до маєтку Сальнорів, Торін уважно спостерігав за Амілією, яка знову здавалася дещо розсіяною.