Читати книгу - "Серенада Ваяланда, Fill"

— Ти знаєш, — раптом заговорив він, — не варто тобі хвилюватися через наряд для банкету. Герцогиня має бездоганний смак у таких речах.

Амілія повернулася до нього з деяким здивуванням.

— О, ну так, це вона точно вміє робити, — погодилася вона, хоча й не могла не помітити деяку невпевненість у голосі. — Але все одно, важко не переживати перед таким заходом. Хочеться бути впевненою, що все буде виглядати належно.

Торін ледь посміхнувся, обертаючи голову до вікна.

— Це правда, але ти навіть не уявляєш, як важливо бути впевненим у своєму стилі. Герцогиня точно не дозволить, щоб ти виглядала непомітно, — з паузою додав він, — навіть якщо це не зовсім у твоєму стилі.

Амілія схилила голову, злегка насміхаючись:

— Ну, я все одно сумніваюся, що знайду щось, що могло б їй сподобатись. Її погляд на моду просто неперевершений. Але ти правий, думаю, вона буде зацікавлена.

Торін знову усміхнувся, але цього разу його усмішка стала трохи менш серйозною.

— Пам’ятай, Амілія, це не головне. Але, ти ж знаєш, що, навіть якщо щось піде не так з нарядом, це буде зовсім не те, що важливо в кінці кінців. Тому не хвилюйся.

Амілія подивилася на нього з під лоба, її вираз обличчя був певною мірою сумнівним, але водночас вона визнала, що Торін мав рацію. Важливіше було те, що відбудеться в той момент, коли зустрінуться з усіма гостями, а не просто питання одягу.

— Мабуть, ти правий, — зітхнула вона, знову відкинувшись на спинку сидіння. — Важливіше те, як себе поводиш.

Торін лише кивнув, повертаючись до вікна, і обидва на деякий час поринули у свої думки, поки карета продовжувала свою подорож до Сальнорів.

Поки карета повільно мчала через обшаровані дороги, Амілія замислилася, згадуючи про все, що чекало їх попереду. І раптом на думку прийшло щось важливе.

— Ти знову будеш весь час зі мною, так? — несподівано запитала вона, подивившись на Торіна, який сидів поряд, уважно спостерігаючи за ландшафтом, що швидко змінювався за вікном.

Торін перевів погляд на неї, його брови піднялися в легкому здивуванні.

— А що? Не хочеш моєї компанії? — усміхнувся він, злегка приглушивши тон. Його посмішка була м'якою, але очі зберігали свою серйозність.

Амілія знизала плечима, але в її голосі було щось злегка занепокоєне:

— Ні, це не так... Просто вчора ти постійно був поруч, і тепер я... ну, не впевнена, чи зможу звикнути. Адже це не просто зустрічі з гостями, а все-таки важливий захід.

Торін кивнув, розуміючи її сумніви. Його тон став більш серйозним.

— Розумію, що ти хочеш самостійно розібратися з ситуацією, — сказав він, — але ти не одна в цьому. Це буде важливий момент не лише для тебе, а й для нас усіх. І я буду поруч, якщо знадоблюсь. Ти можеш покластися на мене.

Амілія замислилася на кілька секунд, відчуваючи певне полегшення від його слів. Вона знову подивилася на нього.

— Дякую. Мабуть, я трохи переживаю. Цей банкет справді важливий для всіх нас, і я хочу, щоб усе пройшло добре.

Торін просто кивнув, без зайвих слів. Він знав, що на цей момент більше нічого не потрібно було додавати.

— Все буде добре, — сказав він, знову повертаючись до вікна, — просто не думай надто багато. Ти сильна.

Амілія глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. Її погляд, який мимоволі звернувся до його обличчя, сповнився вдячністю. І хоча ще залишалася певна нервозність, вона тепер відчувала, що з Торіном поруч їй буде простіше.