Читати книгу - "Серенада Ваяланда, Fill"

Карета зупинилася перед розкішним маєтком, і на мить все затихло. Відчиняючи двері, Торін перший вийшов, одразу оперезаний поглядом служниць і дворецьких, що раптово здивовано переглядалися між собою. Вони не очікували побачити Амілію в компанії господаря. Як не як, це був перший раз, коли вона прибула сюди не як гість, а з особистим супроводом.

Амілія зробила кілька кроків за Торіном, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги, коли раптом усе змінилося.

З гучним галасом, майже вириваючись крізь натовп слуг, до них «увірвалися» двоє маленьких дівчат. Вони несли в собі таку енергію, що здавалися майже неможливими для сприйняття в такому спокійному місці. Їхні голоси заповнили простір:

— ТООООООООРІН!!!

Амілія злегка схвильовано повернула голову, не знаючи, що очікувати. Вона здивувалася ще більше, коли побачила, як ці двоє — на вигляд шестирічні — із захватом бігли до Торіна. У неї навіть закралась думка, що Торін, ймовірно, не має молодших сестер. Це було не зовсім звично.

Торін, побачивши їх, тільки посміхнувся, наче знайома сцена нічим не дивувала його.

— Це мої племінниці, — пояснив він, спостерігаючи за їхнім запалом.

Амілія не могла не здивуватися ще більше:

— Племінниці? Тоді чому вони звуть тебе по імені?

Торін вигнув брову і усміхнувся ще ширше.

— А це вже треба питати в їхньої матері, — сказав він, зітхаючи горесно. — Власне кажучи, де вона?

І поки дівчата, сміючись і бігаючи навколо, намагалися привітатися з Торіном, Амілія не могла втриматися від посмішки. Вона ще не звикла до цієї несподіваної, але такої теплій сторони його життя.

Вони йшли в маєток, пробиваючись крізь натовп слуг, що поспішали своїми справами. Торін сказав всім залишити їх, і вони прямували до входу. Як тільки вони переступили поріг, їх зустріли двоє високих дворян, які уважно подивилися на Амілію, але зберегли мовчання, продовжуючи виконувати свої обов'язки.

В залі вони побачили герцогиню, що стояла, ніби чекаючи їхнього приходу. В її очах промінювався спокій і тепла елегантність, властива справжній аристократці. Вона ніжно посміхнулася і зробила реверанс, вітаючи їх без зайвих слів. Але її погляд одразу зупинився на Амілії, і цей погляд став більш пильним, зацікавленим.

— Хто це за прекрасна леді, з тобою, Торіне? — запитала герцогиня, не приховуючи свого подиву, коли помітила Амілію.

Торін, з легким нахилом голови, посміхнувся і відповів:

— Це Леді Мотбайн, Амілія. Моя давня знайома, сьогодні вирішила скласти компанію.

Герцогиня, не втрачаючи аристократичного вигляду, зазирнула в очі Амілії і м'яко усміхнулась.

— Леді Мотбайн, — тихо сказала вона. — Мені приємно познайомитися. Ваш вигляд просто приголомшливий. Торін, очевидно, справді має чудовий смак у компанії.

Амілія, відчуваючи на собі погляд герцогині, намагалась зберегти спокій. Вона не була звикла до такої уваги, і цей інтерес, що так несподівано на неї впав, викликав у ній внутрішнє хвилювання. Тому вона вклонилася з усією ввічливістю, яку могла в собі знайти.

— Дякую, ваша ясновельможносте. Це велика честь, — сказала вона, намагаючись говорити впевнено, хоча серце все ще бурхливо билося в грудях.

Герцогиня ще раз уважно поглянула на неї, а потім повернулася до Торіна з усмішкою, що більше нагадувала загадкову усмішку, ніж теплий жест.

— Я, зрозуміло, не буду турбувати вас надовго. Але, Торіне, мені потрібно поговорити з вами про деякі важливі справи, — промовила вона, не знімаючи погляду з нього.

Торін, трохи знизавши плечі, кивнув, звернувшись до Амілії:

— Леді Мотбайн, будь ласка, почекайте тут. Я скоро повернуся.

Амілія відчула, як її серце трохи спокоїлося. Вона кивнула герцогині, а Торін, звернувши на неї останній погляд, пішов із зали. Герцогиня виходячи з зали глянула на неї в останнє, а її погляд знову став мимоволі заглибленим, і Амілія помітила, як в її очах миготіла цікавість, що вона, ймовірно, не могла приховати.

Амілія залишилась сама з герцогинею, а її серце продовжувало прискорено битися, не в силах заспокоїтися від цієї неочікуваної ситуації.