Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Стань сильнішим 📚 - Українською

Читати книгу - "Стань сильнішим"

298
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Стань сильнішим" автора Брене Браун. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 62
Перейти на сторінку:
і я зрозуміла, що ще не ставила йому це дослідницьке запитання, отож сказала, що хочу почути його відповідь, перш ніж розповім про вечерю. Він думав близько десяти хвилин. Як педіатр, Стів бачить у людях і краще, і гірше. Він просто і далі витріщався у вікно. Я знала, що він обмірковує запитання.

Нарешті, коли він знову подивився на мене, на його обличчі був той самий вираз, що й у Діани під час сеансу. Стів сказав:

— Я не знаю. Я насправді не знаю. Усе, що я знаю, — це те, що моє життя краще, коли я припускаю, що люди роблять усе можливе. Це дозволяє мені утриматися від осуду й зосередитися на тому, що є, а не на тому, що мало або могло бути.

Його відповідь здалася мені правдивою. Це була нелегка правда, але правда.

Протягом місяця я зробила сорок інтерв’ю, а потім повернулася до кабінету Діани. Я сіла на кушетку, підібгавши ноги і тримаючи в руках свій щоденник. Діана також тримала в руках нотатника і дивилася на мене добрим, відкритим поглядом. Вона розпочала з питання:

— Як ти?

Я почала плакати:

— Люди роблять усе, що в їхніх силах.

Діана не відреагувала, але продовжувала дивитися на мене зі співчуттям. Без золотої медалі. Без погладжування по голові. Без похвали: «Молодець, юний джедаю!» Анічогісінько.

— Я знаю, що сталося. Я повинна була попросити те, що мені треба. Я повинна була відмовитися від виступу або, принаймні, наполягти на окремому готельному номері.

Вона подивилася на мене і — без дрібки іронії або виразу «я ж тобі казала» — вимовила:

— Ти робила все, що могла.

Тої миті, коли вона це вимовила, я згадала якось почутий виступ Майї Енджелоу про те, що чим більше ми знаємо, тим краще ми діємо.

Потім я розповіла їй думку Стіва, яка, на мій погляд, була мудрою і прекрасною.

— Стів каже, що його життя краще, коли він припускає, що люди роблять усе можливе. Я думаю, він має рацію. Я дізналася про себе і про людей дещо непросте. Це вагоме питання.

— Так, — погодилася вона. — Це вагоме питання. Хочеш поділитися тим, що довідалася? Я б хотіла почути.

Я пояснила, що на початку своєї роботи виявила, що найспівчутливіші люди з опитаних мною також мають найбільш жорсткі межі, які поважають інші. Спочатку це здивувало мене, але нині я все зрозуміла. Вони припускають, що інші роблять усе, що можуть, але також просять те, що їм треба, і не миряться з паскудством. Я жила зовсім по-іншому: припускала, що люди не докладають максимальних зусиль, тому засуджувала їх і постійно розчаровувалася, і це було легше, ніж встановлювати межі. Установити межу непросто, якщо ви хочете подобатися і завзято прагнете бути легким, веселим і гнучким.

Співчутливі люди просять те, що їм потрібно. Вони кажуть «ні», коли їм треба, а коли кажуть «так», то й мають на увазі «так». Вони з розумінням ставляться до інших, тому що їхні межі захищають їх від образ. Коли мене попросили виступити на заході, я сказала «так», хоча хотіла сказати «ні». Я злегковажила своєю роботою і своїми потребами, а організатори заходу, своєю чергою, злегковажили моєю роботою і моїми потребами.

Знаєте, яка іронія криється в оплачених виступах? Коли я роблю щось за гонорар, люди поводяться шанобливо і професійно. Коли я роблю щось безвідплатно, тому що мені небайдужа тема, люди поводяться шанобливо і професійно. Коли я роблю щось, тому що мене підштовхнули, на мене натиснули, викликали відчуття провини або присоромили, я очікую від людей вдячності, не лише поваги і професіоналізму. У дев’яноста відсотках випадків я не отримую нічого. Як можна сподіватися, що люди цінуватимуть нашу роботу, коли ми самі себе не цінуємо настільки, щоб встановити необхідні межі?

Я розповіла Діані, як поставила це питання представникам духовенства, котрі допомагають сільським родинам, що живуть у бідності. Я описала, як попросила групу цих чоловіків та жінок подумати про когось, кого вони засуджують і хто їх обурює, і написати ім’я цієї людини на аркуші паперу. Потім я запропонувала дещо уявити:

— А якщо на Вищому суді ви довідаєтеся, що людина, чиє ім’я ви написали, робить усе, що він або вона може?

Вони миттєво запротестували:

— Я не повірю в це. Що це за суддя такий?

Це було легко. Це ж були представники духовенства! Я сказала:

— Бог.

Одна жінка вибухнула слізьми. Вона сиділа поруч зі своїм чоловіком. Вони обоє були дияконами і, не змовляючись, написали ім’я однієї і тієї ж людини. Я запитала, чи не хоче вона поділитися з групою тим, що відчуває.

Джеймс — людина, ім’я якої вони записали, — батько шести малих дітей, разом з ними він живе в трейлері в пустелі. І він, і його дружина тривалий час потерпали від алкогольної залежності, і соціальна служба роками пильнує за їхнім життям. Представники духівництва постійно привозять Джеймсу і його родині їжу, памперси і дитяче харчування, але вони були переконані, що він продає товари, щоб дістати гроші на випивку принаймні так само часто, як віддає їх родині.

Жінка сказала тремтливим голосом:

— Якщо б Бог сказав мені, що Джеймс робить усе, що може, я б могла зробити одне з двох: або і далі привозила б йому все, що можу і коли можу, утримуючись від суджень, або я б вирішила, що віддавати все безпосередньо Джеймсу — це не те, що варто надалі робити. У іншому випадку я була б повинна припинити злитися, засуджувати і чекати, поки щось зміниться.

Чоловік обійняв її. Стримуючи сльози, він подивився на групу і сказав:

— Просто ми дуже втомилися. Дуже втомилися злитися і відчувати, що нашу допомогу сприймають як належне.

Діана уважно вислухала мене і, коли я закінчила, сказала:

— Ти маєш рацію. Це важка і важлива робота для тебе.

Цього разу я відчула, як відкривається моє серце:

— Так. Це важко. І я втомилася. Але втома, яку я відчуваю після подібного дослідження, відрізняється від втоми, яку я відчуваю від постійного роздратування й образи. Це хороша втома, не залита вершковою підливкою.

Розпізнавання

Відчуття зарозумілості в аеропорту спонукало мене до розпізнавання. Мій момент «падіння долілиць» стався, коли я стояла в черзі, з ненавистю та осудом розмірковуючи про кожну людину поруч зі мною, і поверхнево відчувала свою вищість над ними. Кажу «поверхово», тому що досліджувала осуд і знаю, що ми не засуджуємо інших, коли упевнені в собі. Я розуміла: щось було не так. Незначне розпізнавання відбулося, коли я стояла, стискаючи до побілілих кісточок свою валізу, і дивилася, як моя сусідка по номеру прямує від вимащеного глазур’ю дивана до патіо, щоб покурити. Подібно до того, як фахові гравці в покер вивчають своїх супротивників, я вивчала свої власні висловлювання і тепер знаю напевне, що коли я молюся, щоб нікого не скривдити або репетирую по-справжньому складні розмови, то це означає, що я по коліно загрузла в емоціях або вразливості. Але, зрештою, саме моє зацікавлення цим виснажливим почуттям власної рації спонукало мене ще в літаку призначити зустріч з Діаною.

Осмислення

Я почала писати свою БПЧ в літаку, повертаючись додому. Здебільшого це був нумерований перелік із закарлючками кольоровими олівцями (а витиральниця замащених рук об диван була зображена у вигляді диявола). Моя БПЧ була доволі проста (і бентежно наближена до спалаху роздратування).

• Я була поступливою і гнучкою

1 ... 26 27 28 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стань сильнішим», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стань сильнішим"