Читати книгу - "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Того ж вечора, згідно з обіцянкою, ти пишеш Маріо. Маріо пропонує піти на гумористичне шоу на центральній площі району розваг Лондона, Лестер-сквер, в п’ятницю увечері.
Ти не любиш Лестер-сквер у п’ятницю увечері — та і в будь-який інший день. Лестер-сквер повний туристів, які не дочитали путівників; п’яних тінейджерів і, відповідно, ригачки; яток, де смажать цибулю на хот-доги, продавці яких ходять по-малому в бічні вулички, не миючи по тому рук; а також лохів, які йдуть у найдорожчі в Лондоні кінотеатри, коли те ж кіно крутять за рогом у півтора рази дешевше. Але Маріо — іноземець, у Лондоні не так давно, бо до цього працював у Франції та Швейцарії, і може цього не знати. От що він знає напевне, то це гарний італійський ресторан: справжній італієць не може погодитися на мережеві ресторани-генерики, де подають спагеті не аль денте, а зварені як тупі радянські макарони.
Маріо сказав, що знає чудове, маловідоме місце в центрі Сохо: Ель Пікколо Д’яболо. Ти справді про нього не чула.
Маріо приходить перший і текстує, щоб ти зголосилася до офіціанта — мовляв, той проведе. Цікаво, куди? До таємничого столика тільки для своїх? Заінтригована, ти заходиш у набитий, завішаний оплетеними пляшками з-під к’янті ресторан — навіть не ресторан, а тратторію. Офіціант веде тебе вглиб, постійно зупиняючись і тріскотливо про щось сперечаючись із колегами. Зрештою він доходить до холодильника в кінці людної, спекотної зали й зупиняється. За холодильником стоїть Маріо.
Маріо заввишки з тебе. Опанувавши певну конфузію — не так багато людей у світі заввишки з тебе, — ти нагадуєш собі, що не якась там неглибока тьолка, якій подавай високого, красивого й багатого. Ти навіть і шукала когось середнього зросту. Зрештою, твій тато — дуже красивий мужчина — був на зріст практично заввишки з тебе. Тебе просто заскочило те, що Маріо геть не видно було з-за холодильника.
Столика вам не дають — Маріо чомусь не зміг порозумітися з офіціантами, і ваш столик віддали були комусь іншому; тому вам приносять по келиху і з того-таки холодильника наливають вина коштом закладу. Обпершись на холодильник, ви починаєте знайомство.
Маріо виявився із сицилійського містечка поблизу Корлеоне — батьківщини мафії. Більшість його двоюрідних та троюрідних братів у мафії, а він от у Лондоні займається маркетингом. В ресторані цьому він ніколи не був, це місце порадили англійські колеги, і чи готують тут так, як його мама, він не знає, але сподівається, що ні, бо мама готує хріново.
Зрештою столик вам таки дали. Спагеті виявилися перевареними і глевкими, а соус місцями гарячим, місцями холодним, тобто розігрітим у поганій мікрохвильці. Ти згадуєш свою першу, з’їдену в Італії багато років тому, миску спагеті із крихітними мушлями вонголе, від якої в буквальному сенсі слова плакала. Від того, що зараз перед тобою, також хочеш плакати, так шкода грошей. Маріо підманув тебе, прикинувшись знаючим італійцем, а сам — звичайний панєвропейський жлоб без смаку і тонкощів. І в Москву він таки, мабуть, їздив потрахатись.
Доївши, що кому влізло, ви йдете дивитися комедійне шоу. Не смішне від початку, воно стає нестерпним, коли Маріо починає голосно відповідати на тиради гумориста і той із вдячністю хапається за цю соломинку. Маріо постає для вдячної аудиторії, якій нарешті є з чого посміятися, ідіотом, педофілом і чомусь лікарем-убивцею. Щасливий від такої уваги, він усе сильніше хапається за твоє коліно. В якусь мить він підхоплюється, біжить у буфет і приносить пляшку вина, дешевий аромат якого нагадує тобі про переваги тверезого способу життя. Маріо не дуже переймається і випиває її сам.
Нарешті шоу закінчується, і ти, не марнуючи часу на обійми чи довгі прощання, тікаєш додому. «Фригідна синя панчоха!» — крик душі Маріо наздоганяє тебе на ескалаторі в метро.
Наступного дня він пише кілька текстових повідомлень, одне за іншим, перепрошуючи за таку грубість. «А, слющай дарагой, заткнись да?» — відповідаєш із сильним італійським акцентом. Кілька днів по тому здригаєшся від згадки, як цей, з дозволу сказать, блін, Петрарка хапався за твої ноги. Фу.
Але ти постановила зустрітися ще й і з Зораном, аби Пітер не переймався, що ти позбавляєш себе шансу знайти ідеального потенційного партнера. Після Маріо витрачати на нього окремо вечір не хотілося, та якось і не вдавалося, і ти запрошуєш його на виставку вина, на яку збиралася все одно.
В переддень винного шоу й зустрічі з Зораном тобі дзвонить агент із нерухомості. Будинок, який ви з колишнім купили у сподіванні завести там дітей і жити довго і щасливо, знайшов покупця. Якщо ви погодитеся на продаж, це все. Почнеться процес продажу, закрутяться нотаріуси, ваше розходження, яке поки що в реальному житті виражається тільки тим, що ти живеш у родичів і ходиш на побачення, набере ваги, наллється тілом, визріє і прорветься в ноосферу.
А чули, що Павліна зі своїм розійшлася? А шо таке? Та пив. Пив? Ой, чи пив, чи гуляв. Ні, не пив і не гуляв, а вимагав від неї збочень. Ні, не від неї, а від свого коханця. Ні, це вона завагітніла від араба, і він вигнав її з дому. Не від араба тільки, а від корейця. Їх вигнали з хати за борги, хату забрали і продали з молотка. Бо ж криза зараз, грошей нема ні в кого, так вона його і кинула, бо його звільнили. Вона била його качалкою, і він зрештою сказав ні нарузі. Люди говоритимуть що в голову збреде. Кому цікава оповідь про те, що любов минула, де тут драма, чим полоскотати язика?
Ти погоджуєшся на покупця і на ціну. Колишній також погоджується. Ви нарешті в чомусь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років», після закриття браузера.