Читати книгу - "Тамдевін. Вовчі історії замку Гербуртів (збірка)"

Арифметика вовчого полювання…

А була ще й алгебра. Складнiших дiй вимагав нагiн – коли частина вовкiв ховалася в засiдцi, а частина гнала потенцiйних жертв у певному керунку. Я фiксував кiлька варiантiв поведiнки пiд час атаки. Вовки могли вiдволiкти увагу вожака стада, пiдсиливши несподiванку миттєвим кидком. Або одночасно атакувати з флангiв, вдертись у середину стада i створити там панiку. Ще один варiант – сунути на потенцiйних жертв кiлькома паралельними групами: куди змiщалися жертви, на тому фланзi вовки й передавали естафету переслiдування.

А тодi паралiзовану страхом, деморалiзовану жертву брали в кiльце…

Взявши на себе вiдповiдальнiсть вихователя, я даремно переживав, чи вдасться менi навчити малюкiв полювати. Був упевнений: якби не навчилися до року, надолужити втраченого не вдалося б нiколи. Так менi здавалося. Тому намагався бути терплячим вчителем. Вiдтодi, як малюкам виповнилося чотири мiсяцi, щодня випускав перед вовчими носами упiйманих пастками мишей, а безпораднi хижаки лише фиркали й дозволяли мишам втекти. Моя наполегливість не давала результатiв.

Тодi спробував змiнити тактику. Не пiшов по м’ясо, слушно вирiшивши, що голод – найкращий учитель… Наприкiнцi експериментального тижня стався прорив. Кум перший погнався за мишею, упiймав її i почав так завзято нею метляти, що й не помiтив, як проковтнув свою iграшку. Наступного разу вже не роздумував – зiрвався за здобиччю без затримки. Брати кинулися за ним.

Вроджена програма полювання увiмкнулася без прикладу старших вовкiв, вовченятам лишалося самостiйно розвинути знання, отриманi з кров’ю. Багато вони знали пiдсвiдомо. Я не вчив їх заривати залишки здобичi в надiйному мiсцi, вони самi здогадалися. I згодом не раз бачив, як вони знаходять свої запаси…

У дорослому самостiйному життi моїх вовкiв траплятимуться i тиждень, i два без їжi. Вовк здатний обходитися без харчiв протягом тривалого часу. Таке його єство. Недаремно у людей iснує приказка «голодний як вовк». Коли пощастить на полюваннi, вiн може з’їсти до п’ятнадцяти кiлограмiв м’яса. Порожньому шлунку, який зменшується пiд час голоду, миттєва розтяжка не шкодить. Нахапавшись зайвого, вовки вiдригують частину поживи i з’їдають її пiзнiше.

Моїх пiд’яркiв, так називають вовкiв на другому роцi життя, вже можна було не пiдгодовувати з бази. Ми поступово зменшували «пайку», привчаючи їх до самостiйностi. Свою роль у цiй справi я, ймовiрно, переоцiнив. Мав таки рацiю росiйський дослiдник Володимир Бологов, який писав менi, що не варто намагатися вчити вовченят полювання, не варто втручатись у цей процес… Я переконався, що в природному середовищi програма вiдновлення знань вмикалася сама, спрацьовувала на генетичному рiвнi. I мої тренування за допомогою мишей, витягнутих iз пасток, були зайвими.

…Коли я повернувся з берегiв Печори, менi розповiли про новий кафедральний жарт.

Дзвiнок на кафедру.

– Я прошу до телефону Юрiя Костянтиновича Крюка.

– Його немає. Вiн у Комi.

– У комi?! Що сталося???

Того ж приблизно року, коли я вперше «був у Комi», на кафедрi розгорнулося цькування Пасюка. Вiн завалив захист кандидатської, йому вiддали роботу на доопрацювання. Пасюк впав у депресiю i збирався вiдкласти на невизначений термiн свою кiлькарiчну працю про змiну особливостей поведiнки ховрашкiв в умовах пiдвищення середньорiчної температури на один градус. Пасюк вважав, що його висновки допоможуть зрозумiти проблему глобального потеплiння та його вплив на живих iстот. Ретельно зiбраний науковий матерiал вiн подав у кандидатськiй в недосконалому оформленнi, не дотримався кiлькох правил – i проторував собi дорогу в один iз найскладнiших етапiв наукової кар’єри.

Ми спускалися сходами нашого корпусу, i я розповiдав Пасюковi про свою роботу на берегах Печори. Дiлився враженнями, неусвiдомлено вибравши з усього матерiалу лише кiлька висновкiв. День у день спостерiгаючи за вовками з бiноклем у руках, я зосередився на кiлькох особливостях поведiнки хижака. Одна з них базувалася на тому, що вовк – тварина без комплексiв. Але одну слабинку таки має, i вона завжди бере над ним гору, а значить, i є його комплексом.

Якщо хтось тiкає – хижак кидається наздоганяти. Вiн вміє повернути цю здатнiсть собi на користь. У моїх вовченят, щоправда, ця родинна риса вийшла на поверхню не одразу – те саме було в iсторiї з мишами…

Комплекс переслiдування у вовкiв сильнiший за ситiсть, байдужiсть до об’єкта переслiдування та навiть безперспективнiсть процесу, адже вовк не є найшвидкiснiшим звiром. Закон простий: хтось тiкає – вовк мусить наздоганяти. Комплекс переслiдувача вiдриває вовка вiд землi i жене вперед. Хижий звiр вiдчуває слабинку навiть у тому, хто є нiбито сильнiшим за нього. I визнає у деяких випадках силу за слабшим. Вiн знає, на кого варто нападати, а на кого – нi. Тому часом впольовує сильнiшого.

Або не наважується на переслiдування слабшого. У вовка своя логiка.

Пасюк слухав мене без запитань та уточнень.

Я вiв далi. Але у iнших тварин – потенцiйних жертв – свої комплекси. Вони не здатнi не тiкати. Небезпека та панiка для бiльшостi жертв – синонiми, якi виключають спокiйну врiвноважену реакцiю. Найоптимальнiший варiант поведiнки з хижаком – не тiкати, не визнавати себе переслiдуваним. Лише на таку реакцiю вовк зважає.

«…То ви кажете, буде дощ?…» – озвався Пасюк. – «Синоптики обiцяють без опадiв», – заперечив я.

Ми ще трохи погомонiли про погоду, але головне Пасюк почув. А може, перевiв вовчi закони в ховрашкову площину i знайшов там пiдтвердження: не ставати в позицiю переслiдуваного. Пасюк перестав реагувати на напади та укуси, якi сипалися на нього вiд колег, взяв вiдпустку i протягом мiсяця довiв свою роботу до кондицiї, вичистивши всi недоробки. А тодi впевнено захистив дисертацiю.

Нещодавно вiн передав менi сюди невеличкого листа – нiчого особливого, кiлька слiв симпатiї та пiдтримки. Наприкiнцi приписав: «Особливi вiтання твоїм вовкам вiд моїх ховрашкiв».

…Пiсля розправи над лисицею мисливський азарт братiв влiгся не скоро. Вони охоче переключилися на гру. Це було улюбленим заняттям – вовченята були готовi до пустування та безцiльного веселого бiгу i тодi, коли були товстими пухнастиками, i тодi, коли перетворилися на незграбних довгоногих пiдлiткiв, i зараз, за п’ять хвилин до дорослого життя.

На лiсовiй галявинi влаштували веселий шарварок, здiйняли в повiтря феєрверки сухого листя, бавилися як маленькi, з гарчанням та фирканням настрибували один на одного, спираючись на заднi лапи та переплiвши переднi, гризлися, поставивши