Читати книгу - "На запах м’яса"

У розпал літа Майка трусилася в плацкарті, дивувалася карколомним змінам. Усе старий Луцик вирахував: Майку до вишу і в гуртожиток. Після такої послуги Надюся, як совість має, не відмовиться – до нього переїде, борщі варитиме, ступні масажуватиме і не тільки…

– Гілю, блін… Так і не схудла! – Вітка примчала на вокзал зустрічати подругу. Обхопила Майку, відірвала від землі. – Бомба ти моя генічеська!

Майка роздивляється подругу – ще худішою стала, перефарбувалася на білявку.

– Ти змінилася.

– А ти така ж корова!

Майці тепло од тих слів. Усміхається, як дурна:

– Вітко! Я в тебе переночую, добре?

І досі пам’ятає ту першу ніч у столиці. Їхали на маршрутці з правого на лівий берег, Майка прилипла до вікна. «Скільки вогнів! – бентежилася. – Скільки людей… Хрести. Мости. Реклама, річка, гори… Хоч би не провалилася та авантюра з вишем! Не хочу повертатися… Тут хочу… якось! Вітка ж змогла…»

* * *

Вітка відчиняє двері крихітної однокімнатної хрущовки на Воскресенці жестом владичиці світу – оціни, Гілю! З темної кімнати доноситься заливисте хропіння.

– Хто тут? – пошепки питає Майка.

– Дівчата з Полтави. Разом працюємо в ресторані. І житло разом винайняли. Так дешевше.

– І скільки їх?

– Алка й Тонька.

– А ти де спиш?

– На підлозі. Матрац надувний купила. Тсс! Гайда на кухню, бо ще дівчат побудимо, а їм завтра до світанку прокидатися. – Вітка кидає Майчині речі в коридорчику, суне до п’ятиметрової кухоньки. – Хочеш сьомги?

– Давай…

Вітка дістає зі старенького «Дніпра» кілька тарілок: на одній кілька шматочків солоної сьомги, чималий шмат печінкового паштету, сирокопчена ковбаса дивної еліпсоподібної форми. На другій – жовте присохле олів’є, на третій – обкусаний десерт.

– Це торт? – питає Майка.

– Я ж у ресторані працюю! – Вітка вже курить. Всілася на підвіконня, димить у відчинене вікно.

До Майки доходить.

– То недоїдки?

– Ти в ресторані не працювала? Не знаєш, як це робиться?! – психує Вітка.

Усе Майка знає, та сама жодного разу з чужих тарілок не брала… І Вітку образити не хочеться. Підхоплює двома пальцями середній шматочок сьомги, що він лежить поміж двох інших, ніби то гарантує – ніким не обслюнявлений.

– І ким будеш? – питає Вітка.

– Не знаю. Завтра документи до аграрного понесу. На кілька спеціальностей. На захист рослин, на тваринництво, ще щось таке, не пам’ятаю. – Майка сьорбає гарячий чай, усміхається подружці. – Мама діда київського перестріла. Він… типу закохався в неї. Обіцяв мене в інститут прилаштувати заради того, щоби мама погодилася до нього переїхати. Завтра о дев’ятій маю біля аграрного бути.

Вітка регоче: «Блін, доярка!» Дістає з шафки пляшку «Мартіні»: «Відзначимо, Гілю, якщо до вишу потрапиш!»

Так і не відзначили. Вітчина халупка – на лівому березі, усі Майчині інтереси на березі правому зосередилися: виш, гуртожиток, нові друзі. І за рік після вступу не могла визначити: дійсно Луцик допоміг чи встряла туди, де того року логічний недобір виявився?

– Як називається спеціальність, Майє? – питала мама. У вересні наважилася – здала генічеську хрущовку квартирантам, переїхала до Луцика. Старий наступного ж дня Надюсю до рагсу потяг, бо, казав, то дозволить суттєво розширити їхню житлову площу: у міністерстві, мовляв, саме розглядають його заяву на нову квартиру. Майка сиділа на чистенькій кухоньці стандартної однокімнатної квартири на Харківському масиві, з вікон – ліс, труби якісь. А старий брехун казав – квартира в центрі.

– «Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва»…

– Я особисто просив! Щоби саме на цю спеціальність! – похвалився Луцик, відсунув порожню чашку. – Ближче до м’яса…

Мама одразу підхопилася чашку мити. Майці на душі зашкребло.

– Це ж тобі години дві до гуртожитку добиратися, – натякнув дід.

Майка вискочила надвір, поклялася більше жодного разу не потикатися до Луцикового гніздечка. Не сильно й страждала. Передзвонювалися з мамою, раз зустрілися в місті, бо з Генічеська надійшли гроші від квартирантів і мама більшу частину доньці віддала.

– Трохи на ліки для Григорія Івановича залишила, – пояснила винувато.

– А собі? – спитала Майка.

– А що мені? У мене все є. Їздили з Григорієм Івановичем у село до його рідні. Молока нам дали, сметани, курку… – Мама звикала жити новими реаліями.

– Працювати не підеш?

– Григорій Іванович проти.

– Не нудно?

– Григорій Іванович дві контрамарки до театру приніс. На вихідні підемо. – У маминому голосі зазвучали нотки гордощів.

Ну, і добре! Бо в Майки справ по горло. Уперше після вступу група першокурсників із гуртожитку збиралася в центр міста: Хрещатик подивитися, себе показати, і Майці до дідька сильно хотілося встигнути перефарбувати русяві коси у щось ектремально-прекрасне. Щоби той Київ вмер!

Чи то фарба виявилася простроченою, чи то Майка перетримала її, але коли вимила голову, злякалася: щось воно… надто жовте!

– Гілко! Може, поголити тебе? – запропонував котрийсь із гуртожитських, коли жовта Майка наздогнала однокурсників на зупинці маршрутки.

– Краще перефарбуватися спробую, – відказала.

За тими спробами уважний міг би відстежити метушню Майчиних сподівань. Попервах яскраві фарби змінювали одна одну, а Майка безбожно косячила, бо розгубилася вкрай – після загубленого в степах при морі райцентру гамірний, сяючий вогнями Київ вабив тисячами принад. Майка спішила напитися столичного життя, розривалася – прогулювала лекції, аби помріяти перед вітринами дорогих бутиків чи знайти дешеві аналоги на «Даринку» і в секондах, недосипала, аби повеселитися з друзями на вечірці чи закрутити швидкоплинний роман, а то зривалася в пошуках підробітку, щоби не просити грошей у мами і Луцика. І вкотре мастила голову чудернацькою фарбою.

Іноді це навіть допомагало. На першій же сесії перед іспитом із хімії повернулася до гуртожитку перед світанком, у голові каша: «Не готова, провалюся й поготів!» Рішення вилупилося вкрай несподіване. Замість продивитися конспект чи принаймні хоча б поспати кілька годин, Майка дістала з рюкзака яскраво-руду фарбу для волосся й вирішила – погибель теж має бути красивою.

Дідок-професор Орест Костянтинович Кухарчук куняв, як той Вій. І повік не підняв, коли Майка першою зайшла до аудиторії, витягла білет, пополотніла.

– Можете відповідати без підготовки? – запитав чемно.

– Можу, – сказала Майка, упала на стілець навпроти професора.

Кухарчук врешті розплющив очі й… остовпів: перед ним сиділа міцненька дівчинка з наполоханими сірими очима і яскраво-червоним волоссям, на якому подекуди проступали фіолетові плями.

– Що у вас із волоссям, Гілка? – здивувався.

– Пожежа, – ляпнула Майка, почервоніла і від того перетворилася на суцільну червону істоту.

– І довго горіли, пані? – витримано запитав Кухарчук.

– Та чимало… Прагнула опанувати… хімію. Але в гуртожитку надто складно сконцентруватися.

– І чому ж? – Професор іронічно підняв брову. – Що ж там за проблеми такі карколомні?! Війна?

– Та