Читати книгу - "Розмір має значення"

- Бачите, яка справа, - я ввічливо повернувся до незнайомця, - у нас, в Україні, існує традиція, за якою в робочий час в офісі хтось обов’язково має бути. Тому я трошки здивований, а отже, нервуюся.

- Ага! - від цього звуку мені в обличчя знову полетіли шматки піти. - Так у них виставка. Вони всі поїхали. А Шльома катається на лижвах. Він любить кататися і використовує для цього-будь який зручний момент. От зараз, поки всі на виставці, він на лижвах. А ви тут робите бізнес?

- Ні, просто намагаюся увійти.

- Ґешефт? Тоді вам потрібен я.

Починаються єврейські розмови…

- Не потрібен. Я просто хочу потрапити в офіс. У робочий час. Це виглядає дивним?

- Чому дивним? Ви не робите ґешефт, а просто навіщось хочете потрапити в офіс. Що, я не розумію? Хочете потрапити в офіс для того, щоб…?

- Просто потрапити в офіс.

Молодик знизав плечима:

- Ейн беайот

Звільнивши таким чином руки, незнайомець просунув пальці під верхній одвірок і, звичайно, одразу ж їх защемив. Майже хвилина пішла на облизування постраждалої кінцівки, а тоді до бою стала друга, поки що здорова. Цій поталанило більше, і врешті-решт двері слухняно відчинилися.

- Ви тут працюєте? - поцікавився я.

- Не зовсім. Але зроблю для вас все, що зможу. То що ви хочете?

- Від вас - нічого, - щиро кажучи, хлопець не викликав у мене позитивних емоцій.

- Образились на «погром»? Ви, українці, такі чутливі до різниці поглядів на нашу спільну історію.

- Тримайте вашу їжу.

- Дякую. То як, у нас буде ґешефт?

Молодик був вислогубий та наглючий.

- Тільки якщо мені знадобиться зламати чужі двері. А поки я буду надзвичайно вдячний, якщо ви скажете мені, коли закінчиться виставка і тут буде хтось із менеджерів.

- У них потім іще одна виставка. Слухайте, ви сильно помиляєтеся, коли думаєте, що вам потрібні менеджери. Все одно так, як я вам продам, ніхто вам не продасть. А так, як я куплю - ніхто не купить. Бізнес рухається завдяки маркетингу. Маркетингу. Розумієте? Ви думаєте, це наука? - і хоча я так не думав, він все одно заперечив: - Маркетинг - це мистецтво. Послухайте мене, я весь свій капітал зробив на таких, як ви. Ви хочете домовитися. Я хочу домовитися. Ви думаєте, що зможете домовитися з менеджерами? Тисячу раз ні, тому що вони функціонери. Функціонер не домовляється. Функціонер функціонує. Домовляються бізнесмени. Ви знаєте, чим бізнесмен відрізняється від функціонера? Я бізнесмен, тому я маю волю. Якщо я хочу зробити з вами ґешефт, я буду працювати на збиток. А менеджер? Для нього прайс-аркуш - як Тора.

Скоріш за все, мені було представлено новинки місцевої бізнес-філософії. Під акомпанемент розмови я краєчком ока позирав навкруги, намагаючись отримати перше враження від цього «Кремла». Нічого особливого, крім виняткового бардаку на столах та надірваних пачок з рекламними буклетами, які купою лежали просто перед дверима.

- То ви можете мені допомогти зв’язатися з кимсь із керівництва «Кремл Ентерпрайзес»?

Хлопець гучно зітхнув, і я отримав чергову порцію крихт від піти.

- Для домовленості потрібна воля обох сторін. А якщо одна сторона хоче зробити бізнес, а друга - тільки отримати прайс? Скажіть мені, що ви від них хочете, і тоді…

- Дякую, - я розвернувся і попрямував до виходу. Знаємо ми ці пісні. Чули неодноразово.

Треба було шукати інші варіанти. І щойно я це вирішив, як просто на виході з офісного центру ніс до носа зіштовхнувся з ким би ви думали? Правильно, з моїм господарем.

- Яка неожиданна зустріч! Я тут якраз гуляю мимо…

- Пане Юхиме, - сухо сказав я, - не клейте дурня. Знаю я вашу «неожиданну зустріч».

Мої слова не викликали у співрозмовника навіть найменшого збентеження.

- Ну нащо оце ваше «пане Юхиме»? Давайте просто, Фіма. Мене так всі називають.

- Добре, - трошки дивно було називати «просто Фімою» старшого чоловіка, але в кожного свої традиції. В Академії УГС ми проходили спеціальний гіпнотичний курс національної терпимості. - Але скажіть, будь ласка, навіщо ви за мною ходите?

- Виключно щоб допомогти. Моя бабуня казала: «Аз а нар гейт ин марк, фрейєн зих ді сохрім»

- Яку важливу справу? - я спробував зазирнути в самісіньку глибину Фіминих очей.

- А яку ви справу робите? Він мене питає! Якщо ви не знаєте, яку справу робите, то нащо прилітати із самого Києва?

Глибини в його очах не було, а була лише зелена каламуть і хмара зайвих слів.

- І в який, цікаво, спосіб ви зібралися мені допомагати?

- А як вам треба?

Зрозуміло. Якщо я не вигадаю для старого якусь справу, він так і ходитиме за мною - це читалося з виразу обличчя, постави фігури і навіть з малюнку зморшок навколо виразних єврейських очей. Я на хвилину зосередився, а потім довірливо взяв співрозмовника під руку.

- Послухайте, Фімо! Мені дуже потрібна ваша допомога. Я готовий обговорити всі умови, ви не будете розчаровані.

Фіма засяяв.

- Оце вже ділова розмова! Ви так швидко виходили з цього будинку, що, клянуся здоров’ям моєї тещі, допомога не буде зайвою. Ви мені повірте, я знаю дуже багато людей у цьому місті.

- І Ліона Родимчика знаєте? - я іронічно зламав брову.

- Як ви говорите? Родимчика? Родимчика не знаю. А до якої він ходить синагоги?

Я розвів руками.

- Так я ж можу узнать.

- Можете?

Фіма з ентузіазмом закивав.

- Не тільки те, до якої він ходить синагоги, а навіть те, що їв сьогодні на обід.

Непогано. Настав час перевірити легенду, складену для мене в Києві. Я надав своєму обличчю вираз максимальної конспірації.

- Моя компанія хоче укласти прямі договори з його компанією «Кремл Ентерпрайзес». Сьогодні ми купуємо їхню продукцію через поляків, які просто перепаковують крам, а беруть тридцять відсотків зверху. І це лише тому, що розкрутили свою торгову марку. Ви мене розумієте?

Фіма жваво закивав.

- Ви хочете прокинути поляків. Розумію.

Я образився:

- Не «прокинути», а вивести на ринок свій бренд. А для цього нам треба відтворити весь ланцюжок постачання. Нова торгова марка - це великі вкладення. Але я маю повноваження платити комісійні. Два відсотки з оберту. Це тим,