Читати книгу - "Анна Київська"

багато зрозумів із цієї довгої промови, але з тону Гослена збагнув, що той узяв його до себе на службу. Він укляк одним коліном на землю, поклав правицю собі на груди й похилив голову на знак згоди. Потім з трофеєм під пахвою пішов до валки, яка щойно зупинилася. Там Пилип, забившись у тихий закутень, уперше після того, як покинув свою дружину, сповнився почуттям радості. Він домігся успіху!.. Він опинивсь у франкському королівстві!.. Він дихає тим самим повітрям, що й княжна!.. Прихилившись спиною до дерева, Пилип підвів до неба спотворене обличчя, по якому вздовж бридкого рубця покотилася сльоза. «Святий Георгію, дай мені сили дотримати своєї присяги!»

Теплий віддих і легкий доторк кінської голови спустили його з-за хмар на землю.

— Блискавка!

У Пилипа ще боліла щиколотка, але він умить схопився на ноги й пригорнув до себе голову тварини, яка на радощах заіржала.

— Блискавко… люба моя… ти впізнала мене! Не забула!.. Ох, якби ти вміла говорити! Ти б сказала їй, що я тут, біля неї, що її образ ніколи не полишає мене! Блискавко, перекажи це їй…

— Блискавко! Блискавко! — озвався чийсь інший голос. — Ох, ти її таки піймав! Ця тварюка зведе мене з розуму. Вона безперестанку намагається втекти від мене, кусається, хвицається! На ось, чортяко, я тебе провчу!.. Ой!..

Не встиг батіг здійнятися вгору, як опинився в руках Пилипа, що владно шмагонув ним по обличчю зброєносця, якому доручили доглядати за конем княжни. Зброєносець вихопив важкого меча й люто закричав:

— Мугирю, ти дорого заплатиш мені!

Та Пилип швидко роззброїв зухвальця, ще й поранив йому руку.

— Припиніть бійку! — крикнув Гослен Шонійський.

Пилип, який наготувався завдати зброєносцеві удару у відповідь, затримав руку в повітрі.

— Що тут діється?

Блідий від люті й страху, поранений зброєносець випростався.

— Цей чоловік збожеволів, він накинувся на мене й хотів убити.

— Це правда?

— Ні,— відповів Пилип, простягаючи батога й показуючи на Блискавку, яка басувала довкола нього.

— Ти хочеш сказати, що він збирався шмагати батогом коня княжни?

— Так.

— Ти вчинив правильно, завадивши йому, але за це не слід убивати. Цікаво, що цей кінь так радісно зустрів тебе, адже він нікого, крім княжни, до себе не підпускає. Дивний ти чоловік. Якогось дня, коли ти знову заговориш, розкажеш мені свою історію. А поки що йди звідси.

Пилип спокійно витер об траву свого меча, сховав його в піхви й попростував до воза з кухнею. За двоє пташиних яєць, які дістав із-за пазухи, він виміняв добрячий шмат оленятини, загорненої в коржик. Кивком голови подякував кухареві.

— Ти великий мастак убивати людей і тварин. Завжди повертаєшся із здобиччю, — сказав йому кухар, обсмоктуючи пальці.

Перекусивши, Пилип подався шукати джерело, щоб скупатися й поголити собі голову та бороду. Коли він повернувся, його висміяли супутники, дехто з яких не купався від самого Києва. Не звертаючи на них уваги, Пилип ліг під возом, повернувшись обличчям до повоза Анни.

Церемонія одруження та коронування була для нього великою мукою. Він пробував забути її, заливаючи душу поганеньким спиртним у жалюгідних корчмах на околицях Реймса й кохаючись зі старими повіями та худющими, ще недозрілими дівчатками; приголомшені його виглядом, вони заплющували очі від огиди й страху. На другий день після тої пиятики та сумної розпусти ніхто не наважувався підійти до нього, бо його налиті кров’ю очі були сповнені такого розпачу, що не підпускали до себе ні найсміливіших, ні найприязніших.

Пилипа не взяли до того загону воїнів, який супроводжував нову королеву та короля до Санліса. Він поїхав з Госленом на його землі в Шоні, де на того чекали дружина й сини. Господар зробив усе для того, щоб у своєму домі тепло прийняти чоловіка, до якого він відчував дивну приязнь. Збігло кілька тижнів, а Пилип так жодного разу й не бачив Анни. Помалу він починав говорити хрипким, низьким голосом, що тільки додавало йому таємничості. Від мазі, яку передала йому Олена, швидше гоїлися рани, сходили пухирі. Пилип гаяв час на полюванні зі старшим господаревим сином, дев’ятирічним хлопчаком, що ні на крок не відходив від нього й засипав його запитаннями, на які Пилип відповідав через одне.

— Батько сказав, що ти один з найкращих його воїнів. Скільки чоловік ти вбив?.. Ну, признайся мені!

— Не знаю.

— Я тобі не вірю. Батько сказав, що кожен знає, скільки людей він убив своєю рукою. То скільки?.. Скільки?..

Стомившись від цих надокучливих розпитувань, Пилип зрештою відповів:

— Може, з десяток.

— І тільки?! Мій батько вбив цілу тисячу!

— Гадаю, ти перебільшуєш, хлопче.

Якийсь час Гослен спостерігав за ними. Він дуже пишався дорослою впевненістю сина та його потягом до зброї. Рубцюватий виявився чудовим учителем, а Тібо — добрим учнем.

— Іди грайся, синку.

— Тату, я вже не дитина, щоб гратися, я дорослий.

— Скоро будеш дорослим, синку, скоро. Йди, мені треба поговорити з Рубцюватим. Король викликає мене до себе. Ми вирушаємо завтра вдосвіта… Що з тобою, ти весь зблід…

Пилип насилу стримав радісний крик. Отже, він побачить її!.. В його скронях так загупала кров, наче хтось ударив у барабан. «Господи, прийми мою подяку за твою доброту! Я її побачу!..»

Розділ шістнадцятий

ГЕНРІХ

Народження спадкоємця сповнило монарха радістю, вселило в нього спокій за майбутнє роду. Скінчилися натиски єпископів, зубоскальство придворних, ледь прихована зневага графів! Тепер завдяки цьому синові Генріх показав усім, що він справжній володар королівства і, виконавши свій подвійний обов’язок короля й чоловіка, здобув волю жити так, як йому хотілося.

Передусім треба буде провчити занадто впливового Байстрюка, який зі згоди своєї дурнуватої дружини приходить залицятися — і то просто в нього, Генріха, на очах — до королеви. Чи вони, бува, не запросили її стати хрещеною матір’ю в їхнього первістка Роберта? Задля цього він укладе мир з Жоффруа Мартелем і вступить з ним у союз. Граф Анжуйський, що воює із Вільгельмом, намагаючись прорвати облогу фортець Донфрон та Алансон, неодмінно задовольнить усі його прохання, тим більше, що битва під Сент-Мором скінчилася перемогою французів.

15 серпня 1052 року Генріх запросив до себе Жофруа і після обідні з півчими, відправленої в монастирі Сен-Жермен-де-Пре, наперекір Бодуену Фландрійському урочисто вклав із тим мир.

З цієї нагоди на радість парижанам було влаштовано всілякі розваги: змагання з метання списа на Сені, боротьбу й турніри, переможцям яких вручила призи особисто королева, і це надало святу особливого блиску. Присутність королеви Генріх уже ледве терпів; особливо їй не слід було б