Читати книгу - "Діви ночі. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так.
— Проси!
— Вибач мені.
— Мені цього мало. Я хочу забрати тебе зі собою. Ти будеш моїм. Будеш?
— Буду.
— Ти справді так хочеш?
— Так, ти найкраща жінка в світі.
Дівчинка простягла руки до свічника. Я намагався не зводити очей з фрау.
— Ти брешеш! — ляснула мене знову. — Брешеш! Скажи, що ти про мене думаєш! Обізви мене!
Здуріла баба, подумалося мені.
— Чого я маю тебе обзивати?
— Бо мені так хочеться! — застогнала вона від розкоші. — Вилай мене! Ну!
— Ти стерва!
— Ще!
— Скотина!
— О-о, ще, ще!
— Курва! Хвойда!
— Так, так… ще… — шепотіла вона, заплющивши очі й обхопивши перса долонями.
Дівчинка підступила ближче і підняла свічника над головою.
— Тепер ти мене вдар! — попросила фрау. — Вдар мене!
Вона відщіпнула мою ліву руку і нахилила своє обличчя до мене, аби мені було зручніше. Очі мала заплющені.
— Я прошу тебе — вдар!
Я ляснув.
— Сильніше! Покажи мені, як ти мене ненавидиш!
Я ляснув ще сильніше. Тепер і на її вустах з’явилася кров. Вона облизала її гарячим язиком і сказала:
— Вдар мене ще!
Я знову ляснув. Вона відповіла тим самим. Ми обмінялися ще кількома ляпасами. Фрау перебувала на верховині насолоди. Вона стогнала, вигойдуючись і викручуючись, доводячи себе до шалу.
— Вдар мене ще! Ще! Вдар мене! — вигукнула, жадібно заковтуючи повітря.
І тоді дівчинка з усієї сили вдарила її свічником по голові.
Ні, не цього удару чекала вона. У її очах спалахнув жах і розпач, її великі жагучі вуста розкрилися в безгучному крику, але сам крик не з’явився. Дівчинка вдарила ще раз, і в горлянці у фрау Ольги забулькотіла кров.
Тіло її ослабло і повалилося з ліжка на підлогу.
Мартуся кинула свічник і почала розщіпати мені руки.
— Який ти смішний, — сказала вона.
Я й справді був смішний. Смішний і голий. Я вивільнився і ремінців і почав зодягатися під допитливими очима дівчини. За вікнами вже настав ранок.
— Ходімо, — сказав я.
— А її залишимо так?
— Її заберуть пізніше.
Ми вийшли з будинку. Франьо куняв за кермом.
— Де ти пропав?
— Була одна історія. Фрау лишилася там, — сказав я.
— Жива? — витріщив очі Франьо.
— Вже ні.
— Слава Богу.
— Заберете сьогодні. А тепер відвези нас до мене додому.
XX
Мартуся хазяйновитим оком обстежила мою хату і сказала:
— Відразу видно, що тут бракує жіночих рук.
— Маєш рацію. Але це мій єдиний недолік.
— Його можна поправити.
— Справді? Як?
Мартуся не відповіла. Вона набрала в чайник води і поставила на плиту.
— Давай поснідаємо, — сказала вона і вийняла з холодильника яйця, масло, сир. — Ти відпочинь, а я приготую сніданок.
— Я маю відпочити? Після чого?
— Знаєш після чого, — хитро всміхнулась Мартуся.
— А ти вмієш і сніданки готувати?
— Нас вчили варити. І я варила найкраще.
— Та ти просто скарб.
Вона підійшла до мене і, поклавши руки мені на плечі, сказала:
— Якщо я не змогла стати твоєю дочкою, то, може, стала б жінкою?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діви ночі. Книга друга», після закриття браузера.