Читати книгу - "Мальва Ланда"

«Боже! Який він розумний!» — це перше, що подумав Бумблякевич.

«Боже! То він ще й розмовляє?» — це друге, що подумав Бумблякевич.

— Вмерти на сміттярці! — витер він піт із чола. — Ні, цього я б не витримав.

Погляд однорога впав на рушницю, що лежала під ногами.

— Отже, ви один із них.

— Я? Боронь Боже! Я тут взагалі випадково. Оце тільки сьогодні забрів на цю сміттярку, а мене запросили на полювання на… цього…

— На мене.

— На вас. Здається… Але я тільки гість.

— А рушниця?

— Клянуся вам — я не вмію стріляти. Я ще ніколи не пробував. Мене мали навчити по дорозі, але я відбився від гурту…

— Вони хочуть мене убити, — сумно сказав одноріг.

— Чому ви думаєте, що саме вас? Адже є й інші однороги.

— Так, є… Але вони не вміють говорити. Вони звичайні звірі.

— А ви — ні? Ви ж так само одноріг.

— Ні. Я не одноріг. Я — Господь однорогів. Я — їхній Бог і пророк. Коли мене буде вбито, більше ніхто вже не перешкоджатиме полюванню на моїх дітей. Щоб убивати їх безкарно, мусять спочатку вбити мене.

— Чому ж вони досі цього не зробили?

— Бо не знають, хто з однорогів є Богом. Вони вбивають чергового звіра і щоразу думають, що вбили Бога. Їдять його, запивають вином і тішаться, що перейшла у них сила Господня разом із м'ясом і кров'ю, серцем і мозком.

— А дозвольте поцікавитися, яким чином ви перешкоджаєте їм убивати ваших… мне-мне… дітей.

— А таким, що я сам убиваю мисливців. Оцим ось рогом.

— О… о… то ви… могли вбити й мене? — пополотнів Бумблякевич, і ноги під ним підломилися.

— Міг би. Але, на щастя, ви спокусилися цією русалкою. І коли я побачив, що ви вже готові її відфайдолити, то здогадався, що ви не місцевий. Усі, хто мешкає тут, добре знають, чим це може скінчитися. І я навіть гадав собі, що й ви не ликом шитий і, замість встромити їй у дучку свого прутня, встромите цівку рушниці.

— Як то — цівку? — злякався Бумблякевич такого садизму.

— Слухайте мене: вставляється цівка і натискається цинґель. Ба-бах! — і з русалки тільки луска лишається. Бо вона — це тільки вода. Вода каналізацій. Каламутна і смердюча.

— Бр-р-р! І як лише я міг на таке відважитися? З першою ліпшою русалкою!

— Бачите, якби ви її прогнали і не спокусилися, то я б упевнений був, що бачу мисливця. І вбив би вас на місці.

— Господи! — вирвалося у Бумблякевича.

— Слухаю?

— То я був на палець від смерти? Хто б подумав, що розшуки Мальви Ланди пов'язані з ризиком для життя!

— Мальви Ланди? — зацікавився одноріг. — Ви шукаєте Мальву?

— Так. Це справжня причина, чому я потрапив на цю кляту сміттярку.

— А дозвольте спитати, чому ви її розшукуєте?

— Я досліджую її творчість.

— Похвально, дуже похвально. Мальва Ланда — це єдина людина, з якою я в дружніх стосунках. Вона виступає на захист однорогів і бореться за наші права.

— О-о, то це з вами вона одного разу чкурнула в невідомому напрямку, зіпсувавши компанії лови?

— Ага, то вам уже розповіли ту історію? Так це було зі мною. Я заговорив до неї, і вона зрозуміла, що я незвичайний звір і довірилася мені.

— Вас не було цілих шість годин. Цікаво, чим ви займалися?

— Не розумію, чому це вас цікавить… А що, є вже якісь думки з цього приводу?

— Є така підозра, що ви кохалися.

— Гм… ніколи б не подумав, що у них така бурхлива фантазія.

— Хіба це неможливо?

— Можливо. Але я не звик обговорювати такі делікатні теми з першим ліпшим знайомим. Ми з Мальвою зосталися друзями й продовжуємо інколи зустрічатися.

— Коли ви бачили її востаннє?

— Щойно.

— Щойно?

— Так, я бачив її зовсім недавно. Вона збирала суниці на галявині. Коли бажаєте, охоче вас завезу на те місце. Сідайте мені на спину.

— Але я… я не вмію їздити верхи…

— І не треба. Досить триматися за мою гриву.

Бумблякевич не знав, що чинити. З одного боку, така нагода потрапити до Мальви, а з другого — їзда на однорогові, котра може закінчитися дуже сумно.

— Не бійтеся, — спробував його заспокоїти одноріг. — Я мчатиму якомога обережніше.

— Якщо ви обіцяєте мене не гоцкати… — нарешті зламався Бумблякевич.

Одноріг вклякнув. Уже закидаючи ногу, Бумблякевич згадав про рушницю:

— А що з рушницею? Сказати, що загубив?

— Та ні. Беріть із собою. Тут у нас є дика звірина. Без рушниці не варто пускатися в мандри.

І ось одноріг уже мчить сміттярськими горами, несучи на спині нашого героя, котрий мертво обіруч вхопився за гриву і, вирячивши нажахані очі, розкритим ротом хапає повітря. Видовище було чудне і незрозуміле — чи то наляканого вершника ніс одноріг, а чи то настрашеного до смерти однорога вхопив сміливий вершник. Мабуть, це останнє й спало на думку мисливцям, коли вони несподівано вигулькнули з-за пагорбів, бо Бумблякевич почув вигуки захоплення й заохочення.

— Дивіться, дивіться, який зух!

— Герой! Справжній герой!

Водночас пролунали постріли.

— Пригніться! — гукнув йому одноріг, і Бумблякевич припав до гриви, відчуваючи, як його серце сповнюється смертельним жахом, а в голові шалелий вихор здіймає куряву сухої трави разом зі зграєю переляканих птахів і несе, несе…

Постріли лунали усе частіше, от уже чиясь куля влучила однорогові в стегно, і він уже біг, підгинаючи одну ногу. Друга куля вдарила в шию, якраз під руками Бумблякевича, струмінь крови забив джерелом, і Бумблякевич спробував затулити рану долонею, але кров проступала між пальцями, розтікалася цівками, ковзала по білому хутрі і летіла за вітром. Вона була темно-червона, аж чорна, і пара била у ніздрі, запаморочуючи голову.

— Не стріляйте! — гукнув Бумблякевич. — Ви ж у мене вцілите!

— Тримайтеся! — викашляв одноріг і стрибнув із кручі.

Вони ще летіли в повітрі, коли серце однорога спинилося, і Бумблякевич це відчув. Відчув, що тварина вже мертва, і зараз, коли вони досягнуть землі, ноги однорога вже не відіб'ються від неї граційно і легко, а зламаються, й тіло важко опаде, підім'явши під себе вершника.

З

Жоден опис не здатен вкластися у ті лічені секунди, за які відбувався останній стрибок однорога. Щойно Бумблякевич відчув смерть свого нового товариша,