Читати книгу - "Дівчина з ведмедиком [Роман]. Болотяна Лукроза [Оповідання та нариси]"

Розмахуючи перед обличчям сестри зошитом, як маскою, Коломбіною задерикуватою, Зина дражнила Лесю:

— Я тобі не покажу. Коли ти підростеш, то й сама зумієш винайти не тільки цей спосіб, але й багато інших.

— Я жалітимусь мамі.

— Жалійся! — відповідає Зина й потім хитро примружує очі й радить. — Ти, найкраще, запитала б у Іполіта Миколайовича, бо ось, бач, раз-два, я й подерла свого зошита.

Леся через залу кидається мені навздогін, щоб затримати мене, але я вже одяг пальто і роблю вигляд, ніби не чую, як мене кличуть. Я стукаю дверима й швидко збігаю по східцях.

З

Погане, погане, погане дівченя!.. Вона таки стежила, спостерігала, придивлялася. Півтора місяця, знавши, витримувала мене в гарячці чекання.

Нарешті, приходить ждане «завтра». Я готуюся зустріти Зину. Я купую тістечок, пляшку портвайну й виноград, застелюю маленький столик скатертиною й розкладаю тарілочки та серветки.

Сьогодні з'ясується для мене загадка, що її загадала для мене Зина. Ми будемо вдвох, ми знайдемо тон одвертої щирости, взаємної ясности, слова для визнань і порозуміння. Та… Звідкіля в мене ця певність і ці сподіванки? Хіба ж я не знаю Зини? Хіба ж я не знаю, що в неї все «навпаки»?!.

Вона прийшла, сіла, підібравши ноги, в кріслі і почала обдивлятися кімнату.

— У вас кімната також серйозна, стримана й методична, як і ви самі. У вас, певно, вистарчає характеру вранці й увечорі робити гімнастику.

Я мусив ствердити це.

— До того ж, в вашій кімнаті бракує канапи.

Я ствердив і це.

— Згодьтесь, що ви нудний і що в вас нудно.

Я не міг заперечувати й цього. Під її поглядом я почував себе великим, марудним і незграбним.

— Ви надто серйозні! Вам треба було б бути трохи легковажнішим.

— Ви, Зино, кажете мені те саме, що казав мені й один мій приятель. Він теж гадає, що з мене людина надто серйозна, і радить мені бути легковажнішим; інакше, на його думку, я рискую до легковажних справ поставитись надто серйозно. Взагалі він гадає, що людині, яка через свою серйозність не вміє бути легковажною, загрожують великі небезпеки. В світі є, каже він, багато легковажного, до чого слід ставитись тільки легковажно.

— Він розумна людина, цей ваш приятель. Я хтіла б з ним познайомитись.

— Він вам не сподобається.

— Чому?

— Бо він де в чому подібний на вас.

Я присовую столика до крісла, що в ньому сидить Зина, і пропоную Зині покуштувати тістечок.

— Ви брали тістечка у Фрудзинського? Це добре. Максим Рильський дарма запевняє в своїй поемі, що тістечка «найкращі» у «Маркіза». Окрім Фрудзинського, ще можна брати тістечка у «Валентина». Але щодо вибору тістечок, то тут у вас не все гаразд, і я не можу похвалити вас за вибір. Вам слід було знати, що «наполеона» я не їм зовсім, а ви взяли їх цілих три. Майте на увазі, що з тістечок цього сорту я віддам перевагу перед наполеоном баклаві: в баклаві більше пряности. З інших, купуючи тістечка у Фрудзинського, я неодмінно наказала б покласти парочку буше, темне й світле; вони там бездоганні. Ну, треба було б не забути також за меренґу. Хоч на добру меренґу, взагалі, важко натрапити.

— Пастила?.. Пастила не годиться зовсім, вона ні до чого, її можна було б запропонувати з червоним вином вашому приятелеві, коли б удень він випадково зайшов до вас і ви його частували. Замість пастили ви мусили купити шоколад.

— Портвайн? — Зина з сумнівом і неґативно хитає головою. — До тістечок підійшло б біле вино. Замість пляшки портвайну я з більшою приємністю побачила б у вас півпляшки рожевого мускату. З десертних вин це, власне, єдине вино, що його можна пити задля того, щоб пити вино.

Розмова точиться так, ніби ми сидимо в кав'ярні чи в фоє кіна, де густо набито різноманітної публіки і де не можна говорити ні про що інше, як тільки про тістечка та за раніш бачені фільми, за Мері Пікфорд, Альфреда Менжу, Ігоря Іллінського, «Папіросницю од Моссельпрому», дивуватися стрибкам Фербенкса й находити привабливими очі Барбари ля-Мар.

4

Зина вибила мене остаточно з колії. Як завжди, так і сьогодні мені не вистарчає потрібних слів і вміння, щоб надати розмові того відтінку щирости, що на нього сьогодні я найбільше сподівався. Мені бракує слів.

Слова й загадка їхнього поєднання завжди мене лякали. Я завжди ставився до слів підозріло і з сумнівом, як до істот жорстоких і небезпечних, двозначних і зрадливих. Слова вульґарні, нікчемні й двозначні. Вони готують зраду, вони скрізь підстерігають людину, чекають її напоготові, щоб заволодіти людиною і згубити її. Я не належу до числа тих, що вміють робити їх лагідними й покірними. Передо мною вони, безглузді й пустельні, вставали сторч. Я ворогував зі словами. Слова завжди відштовхували мене від себе.

Хоч як я намагаюся взяти ініціативу в розмові у свої руки, Зина міцно тримає її в себе. З мистецтвом найдосвідченішого дипломата вона усуває небезпеку слів, що хоч трохи натякали б на одвертість, або ж виходили за рямці звичайної балачки «на людях». Вона знає, що я, чекавши її до себе, чекав од неї пояснень і визнань і готувався висловити їй свої, але, щоб зробити навпаки, вона замкнулася, зачинилася в собі.

Зина любить позувати. На цей день, зі звички суперечити, вона вибрала для себе позу офіційного візиту. Я сподівався на щирість, вона буде офіційною. Я розраховував на визнання, вона говоритиме загальні фрази. Я шукатиму одвертости, вона вбереться в тона риґористичної стриманости.

Гаразд, хай буде!.. Розмовлятимемо за тістечка, пастилу й різницю між портвайном і рожевим мускатом. Удаватимемо, що ця розмова мені дуже до вподоби. Це єдиний спосіб зробити так, щоб Зина кинула говорити про тістечка.

Побачивши, що я не докучаю їй розмовами про свої почуття, Зина губить інтерес до теми про київські кондитерські. Упевнившись остаточно, що я не порушую доброго тону, вона робить спробу мене подратувати.

5

Зина, затишно підібравши ноги, сидить у куточку глибокого крісла. Коротка спідниця трохи загорнулась і дозволяє бачити не тільки напружені м'язи литок і обтягнені шовком панчішок коліна, але