Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Шовковий шнурок 📚 - Українською

Читати книгу - "Шовковий шнурок"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шовковий шнурок" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 67
Перейти на сторінку:
урочисто пообіцяв Кара-Мустафа, ледве стримуючи радість, що вдарила йому в груди.

Зовнішньо він був спокійний, але серце клекотало. Збувається його заповітна мрія! Він — сердар. Головнокомандувач. У його руках таке військо, якого справді ще не мав жоден султан. І це військо принесе йому і славу на віки вічні, і почесті, й багатство при життії 3 його допомогою, на хвилях його перемог він випливе до вершин влади і здійснить те, що задумав. «О аллах, допоможи мені, рабові твоєму, перемогти невірних, і я клянусь — половину гяурського світу своєю шаблею наверну до ісламу, а другу половину знищу на коренії»

Тим часом султан підвівся.

— Коня мені! Я хочу виїхати до війська. Винесіть священне знамено пророка!

Розкішна барвиста процесія рушила на майдан.

Побачивши султана, що їхав на білому коні, гармаші на стінах белградської фортеці пальнули залпом з усіх фортечних гармат. Здригнулася земля, і страшний гуркіт струснув будинки міста.

Заграли ріжки, загримкотіли тулумбаси. З краю в край прокотилася команда, повторювана десятками дужих горлянок: «Слава падишахові всесвіту! Слава земному богові!». Линув і линув протяжний, мов вовче виття, клич: уй я уй!

На узвишші, спеціально зробленому для такого випадку, султан спинив коня. За ним — півмісяцем — стали паші на чолі з Кара-Мустафою.

— Воїни! — звернувся султан до війська, і горласті чауші рознесли його слова по всьому майдану. — Настала година ступити на землю країни Золотого Яблука! Найбагатші міста впадуть до ваших ніг, і ви в них візьмете усе, що захочете. Урожайні ниви і плодоносні сади постачатимуть вам хліб і овочі. Численні стада худоби й отари овець забезпечать вас м'ясом, а найкращі у світі ремісники пошиють вам одяг і взуття… Сміливо йдіть туди — і ви повернетесь додому увінчані славою і переобтяжені здобиччю! Там ви візьмете рабів, які працюватимуть на ваших полях, випасатимуть ваші отари і доїтимуть ваших кобилиць. Там ви знайдете рабинь, які стануть окрасою ваших гаремів і втіхою ваших ночей… Вперед, непереможні воїни, — і хай аллах наповнить ваші серця мужністю і захистить від ворожої кулі і ворожої шаблі!

— Уй я уй! Уй я уй! — пролунав над містом грізний клич. — Алла! Алла!

Султан кивнув пальцем, і йому миттю піднесли на оксамитовій подушці інкрустовану золотом і самоцвітами шкатулку-капторгу. Він вийняв з неї яскраво-зелений прапор з вигаптуваними канителлю ' півмісяцем і висловами з корану й підняв над собою. У другу руку взяв важку, теж оздоблену золотом книжку.

Над майданом запала могильна тиша. Знамено пророка! Священний коран! Святиня, яку треба захищати ціною життя!

— Воїни! — знову пролунав голос Магомета. — Це знамено пророка поведе вас на подвиги і вкаже шлях до величних перемог! Сьогодні я вручаю його нашому великому візирові, п'яти-бунчужному паші Асану Мустафі, і хай кожен відає, що відтепер він — сераскер і його воля, його накази — це воля і накази вашого падишаха!

Кара-Мустафа підійшов з низьким уклоном і, взявши знамено й коран, високо підняв їх над головою і щосили гукнув:

— Воїни! Слава нашому падишаховії Слава намісникові бога на землі] Слава володареві всесвіту! Вперед — на гяурів!

— Уй я уй! Уй я уй! Алла! Алла! — відповіло військо. Загримкотіли барабани, заграла музика. Пролунала команда. Сколихнулися, як море, яничарські полки. Затріпотіли прапорці на спагіївських списах. Загін за загоном — на чолі з алай-беями — рушали в похід. На захід! На невірних!

2

— Ненку, як собі хочеш, а я повинен побачити Златку! Чого б це мені не коштувало. Хочу переконатися, що вона жива й здорова, моя пташка… Або хоча б дізнатися, де вона мешкає, в якій клітці горює, — сказав Арсен, вийшовши від султана і знову опинившись в обіймах Сафар-бея.

— У нас дуже мало часу. Військо зараз вирушає.

— Дурниці! Нам вистачить якоїсь години… Ну, я прошу тебе, брате!

Сафар-бей задумався. Потім рішуче махнув рукою.

— Е-е, гаразд. Ходімо!

Вони вийшли з палацу, сіли на коней і, обминувши Белградський замок, що височів над містом, повернули вниз, до Сави. Сафар-бей показав на красиву мечеть.

— Бачиш? Збудована Кара-Мустафою… Ще всередині працюють малярі… А там далі, за нею, його будинок.

Арсен байдужим поглядом ковзнув по справді красивій мечеті, по білому будинкові, що потопав у буйній весняній зелені. Він був смертельно втомлений виснажливою дорогою, і зараз йому хотілося одного — побачити Златку, а потім — заснути…

— Вона там? — поглядом показав на дім Кара-Мустафи.

— Там, там… Мізок тріскається, а не можу придумати розумного і переконливого приводу, щоб капуджі пропустили нас.

— А ти не думай, — сказав Арсен і вийняв з кишені золотий перстень з червоним камінцем. — Скажеш: великий візир наказав передати одалісці, бо сам не має змога це зробити… Ось і буде причина. А тебе ж, як чауш-пашу, тут, сподіваюся, усі знають?

— Знають усі, — погодився Сафар-бей. — Але коли дізнається Кара-Мустафа…

— Зараз йому ніколи, а попереду — війна! — Арсенів голос задзвенів металом. — Я зроблю все, щоб він з неї не повернувся!

Сафар-бей хотів щось відповісти, але, побачивши гірку гримасу на потемнілому Арсеновому обличчі і сухий блиск в очах, промовчав. Йому стало шкода товариша, що ось уже скільки літ не знав спокою і гасав по білому світу, мов неприкаянний.

Вони зупинилися біля конов'язі. Припнули коней.

Капуджі при воротях знали Сафар-бея і, не дуже допитуючись, пропустили.

Присипана золотистим піском доріжка привела їх до великого двоповерхового палацу. Могутні дерева оточували його з трьох боків, а перед фасадом розіслався чималий зелений лужок, посеред якого красувалася ранніми весняними квітами клумба.

Але сторож при вході, безбородий огрядний євнух, був невмолимий.

— Не велено! — сухо відказав він, підозріло поглядаючи на заросле колючою щетиною Арсенове обличчя.

— Тоді поклич кизляр-агу Джаліля! — почав сердитися Сафар-бей.

— Мені не велено відлучатися, ага.

— Але ж ми поспішаємо!

— Це мене не стосується, ага. Пускати в гарем нікого не велено! Що потрібно передати — я передам! — І він зачинив двері.

Друзі переглянулися. Що робити? Арсена розпирала лють. Він ладен був торохнути євнуха шаблею по голові. Але розум переважив: досить найменшого крику, як з усіх усюд збіжаться, мов цербери, капуджі і скрутять їх у баранячий ріг. Самі загинуть і Златку приречуть на довічне рабство!

Він відійшов до клумби і глянув на будинок. Десь там, за його стінами. Златка. Але де? За яким вікном? За якими гратами?

І раптом у нього майнула думка. Подати Златці знак!

Він засвистів широко відому на Україні пісню, що вже років тридцять, злетівши з уст співучої полтавки Марусі Чурай, тривожила людські серця і

1 ... 26 27 28 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шовковий шнурок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шовковий шнурок"