Читати книгу - "Талан"

М а р и н к а. Це якраз по-вашому.

Л у ч и ц ь к а. Далебi! Я занадто кохала, стала зараз рабою, собакою вiрною… Вдарило лихо, а я, замiсть того щоб пiдняти крила i його пiднести, сама їх опустила… i впала…

М а р и н к а. Годi, бога ради, годi! Уже знов он колотиться серце!.. Ну, нехай вiн зовсiм правий, нехай!

Л у ч и ц ь к а (усмiхається). Так! Перевiрившись у менi, вiн почав свiтом нудити… А тут ще приревнував… Лихi люде пiдстроїли… Але рвiя — кохання!

М а р и н к а. Так, вiрю, вiрю… Тiльки мовчiть: бачите, i духу не вберете.

Л у ч и ц ь к а (обнiма). Не буду бiльше, не буду!

М а р и н к а. От надiньте ладаночку — бабуся принесла.

Л у ч и ц ь к а. Де, де? (Цiлує й надiва). Так бабуся моя сивесенька вернулась? Де ж моя ненечка?

М а р и н к а. В церквi; зараз прийде: сьогоднi ж вашого янгола! (Обнiма). Всього, всього, а найбiльше здоров'я!

Л у ч и ц ь к а. Правда, а я й забула. Одсунь, серце, фiранки i одчини вiконце… а то так темно…

М а р и н к а. Добре. (Пiднiма).

Л у ч и ц ь к а. Ах, як гарно! Яке сонечко ясне та веселе! Пiдведи мене, посади коло вiкна: менi так хочеться на божий мир глянути!

М а р и н к а. А ви не втомитесь?

Л у ч и ц ь к а. Нi, нi! Менi сьогоднi дуже легко… i серце перестало болiти… Переведи тiльки мене до вiкна…

М а р и н к а. Стiйте ж, я крiсло поставлю (ставить до вiкна) та накрию ще вас теплою хусткою, отак! А тепер берiться менi за шию…

Л у ч и ц ь к а (встала, хитається). Ой, хата крутиться…

М а р и н к а. Бачите!

Л у ч и ц ь к а. Нi, тепер легше… То зразу якось в головi загуло.

М а р и н к а. Ну, держiться ж мiцно! (Веде).

Л у ч и ц ь к а. Бачиш, сама iду… О, я швидко видужаю! (Цiлує).

М а р и н к а. Ну, сiдайте ж тихенько; я ще подушечку пiдложу пiд спину. (Кладе). Добре сидiти?

Л у ч и ц ь к а. Добре, добре! Маринко, голубонько, одчини ще й вiкно!

М а р и н к а. Боюсь, щоб, бува, вiтрець не пройняв!

Л у ч и ц ь к а. Нi, надворi тихо. Он бузок увесь розвивсь, а листом анi колихне… Можна!

М а р и н к а. Та воно надворi аж душно, а ви все-таки накрийтесь хусткою! (Одчиня вiкно).

Л у ч и ц ь к а (диха коротко й часто). Ах, ах! Яке пахуче, тепле повiтря… Аж дихати легше… Аж лоскоче… (Розгляда). Он на грядках i черевички зацвiли, i зiрочки мрiють… а собача рожа як вигналась високо, — пишається! Садочку мiй любесенький! Так би й полинула… А то хто там?

М а р и н к а. Нашi хористки. (Кричить). Агов! Сюди!

Л у ч и ц ь к а. Нехай квiток…

М а р и н к а. Стiйте! Нарвiть квiток…

Л у ч и ц ь к а (вигляда). Он троянда, а далi ген любисток, канупiр, зiрочки… (Голосно). Та наламайте бузку! (Закашлялась).

М а р и н к а. Що ви? Бога ради! Кричать проти вiтру… Щоб знову жила… (Зачиня вiкно).

Л у ч и ц ь к а. Не буду, бiльше не буду!

М а р и н к а. Коли хоч раз крикнете, то зараз положу…

В И Х I Д IV

Тi ж, i Рябкова, й Богданиха.

Р я б к о в а й Б о г д а н и х а (вбiгають з букетами, з квiтами й з начатим вiнком). Вiншуємо, вiншуємо нашу ненечку! (Дають букети).

Б о г д а н и х а. Уже сидите? Слава богу! Дай боже здоров'я й здоров'я!

Р я б к о в а. I здоров'я, i щастя, i всякого добра! (Цiлує у Лучицької руки).

Л у ч и ц ь к а (обнiма їх). Спасибi, мої дiточки любi, за пам'ять, за ласку, за щире бажання! Уже менi далеко краще… уже сиджу, а швидко й ходитиму… (Любує квiтами, нюха).

М а р и н к а. Дав би господь! Ану висипайте квiти… А бузок я в воду поставлю…

Л у ч и ц ь к а. Ах, якi квiточки, якi милi. Як пахнуть, а надто троянда…

М а р и н к а. Дайте я вам от сюди приколю її.

Л у ч и ц ь к а. З любистком, з любистком: я хочу, щоб мене любили… Отак! I бузку менi дай, щоб не забували… Я так бузок люблю!

М а р и н к а. Нате, нате!

Л у ч и ц ь к а. А цей вiночок ми докiнчимо; поможiть менi! (Почина з Богданихою радiсно плести).

Р я б к о в а (в сторонi, Маринцi). А що, як їй?

М а р и н к а. Лiкар каже, якби спокiй їй повний та теплi краї… то ще б була надiя, а то нема ради. (Утира очi).

Р я б к о в а. Жалiбниця наша! Заступниця наша!

Л у ч и ц ь к а (зневiрно). Про що ви там шепочетесь? Про мене?

М а р и н к а. Нi, то вона менi новини розказує, та аж насмiшила до слiз. (Штовха лiктем Рябкову).

Л у ч и ц ь к а. Розкажи й менi!

Р я б к о в а. Та то вчора Квятковська хотiла похвастатись вашою пiсенькою — "Прудиусом"; товкла її, товкла, та все нi в тин нi в ворота — судариня криворота! А таки наважилась спiвати… Ну й утяла