Читати книгу - "Одіссея капітана Блада"

— Так, я. Я й вони, мої і ваші славні друзі. — І Блад, відкинувши недбалим жестом манжет з тонкого мережива, показав рукою в бік шеренги, що виструнчилась на палубі.

Полковник придивився уважніше.

— Сто чортів вашій матері! — з дурних радощів полковник заговорив фальцетом. — І з цими молодцями ти захопив іспанський фрегат і побив собак їх же власною зброєю! Чудово! Та це ж героїзм!

— Героїзм? Ні, точніше — епічний подвиг. Ви, здається, починаєте розуміти всю глибину мого хисту, полковнику?

Бішоп сів на кришку люка, скинув свого крислатого капелюха й витер спітнілий лоб.

— Ти здивував мене! — сказав він, ледве переводячи подих. — Клянусь спасінням душі, це дивовижно! Повернути гроші, захопити цей чудовий корабель, і все, що на ньому! Це хоч трохи винагородить нас за інші збитки. Клянусь життям, ти заслуговуєш на відзнаку.

— Я цілком поділяю вашу думку.

— Триста чортів! Ви всі заслуговуєте на винагороду, і ви побачите, що я можу бути вдячним.

— Інакше й бути не може, — зауважив Блад. — Залишається довідатись, на яку винагороду ми заслуговуємо і наскільки ви будете вдячним.

Полковник пильно глянув на Блада, і тінь подиву перебігла по його обличчю.

— Хіба ж це не ясно? Його превосходительство губернатор сповістить у Лондон про ваш подвиг, і, можливо, вам пом'якшать вирок.

— О, щедрість короля Якова добре відома! — глузливо кивнув Натеніел Хагторп, що стояв поруч. Хтось із шеренги пирснув сміхом.

Полковник Бішоп неспокійно затупав на місці. До його свідомості дійшло, що за цією чемністю може критися ворожість.

— І ще не все з'ясовано, — вернувся до попередньої розмови Блад. — Я маю на увазі вашу обіцянку висікти мене. Не знаю, наскільки ви взагалі дотримуєтесь свого слова, але в таких справах ви досі виконували обіцянки. А мені, як я пам'ятаю, ви сказали, що не залишите живого місця на моїй спині.

Здавалося, що такі спогади образили плантатора, він аж руками замахав.

— Що ви! Що ви! Невже я згадуватиму про це після такого благородного вчинку?!

— Я радий, що ви так думаєте. Але все ж мені дуже пощастило, що іспанці з'явились учора, а не сьогодні, а то я був би зараз там, де Джеремі Піт. І де б тоді взявся той здібний чоловік, що побив іспанську наволоч її ж зброєю?

— Навіщо про це згадувати?

— Мушу, любий полковнику. У свій час ви заподіяли людям чимало лиха своєю жорстокістю. І я хочу, щоб ви відчули дещо на собі і на все життя запам'ятали це, — хоча б заради тих, хто колись у майбутньому може ще потрапити до вас у лабети. Там, у кормовій рубці лежить Джеремі, чию спину ви розмалювали всіма кольорами райдуги. Бідолаха ще проваляється не менше місяця. А якби не іспанці, то зараз він міг би вже бути й на тому світі; та, можливо, що й я разом з ним…

Після цих слів наперед виступив Хагторп, високий, енергійний чоловік з виразно окресленим, привабливим обличчям.

— І хочеться вам марнувати час на такого мерзотника? — з подивом запитав колишній офіцер королівського військово-морського флоту. — Викиньте його за борт, та й по тому.

Очі полковника мало не вилізли на лоб.

— Що це, в біса, ви верзете?! — заревів він.

— А ви щаслива людина, полковнику, — перебив його Пітер Блад, — хоча ви й не догадуєтесь, чому саме.

Цього разу не втерпів Волверстон, цей одноокий здоровань. Він найменше був схильний панькатись.

— Повісити його на нок-реї![28] — почувся його різкий, сердитий голос, гаряче підтриманий вигуками декого з колишніх невільників.

Полковник Бішоп затремтів, але Блад, обернувшись до друзів, абсолютно спокійно промовив:

— Ось що, любий Волверстон, — сказав він, — дозволь мені командувати. Здається, так ми домовлялися, і я прошу не забувати цього. — Погляд його перебіг по всіх присутніх, вказуючи, що звертається він до всіх. — Я хочу, щоб полковникові Бішопу зберегли життя. Він потрібен нам, як заложник. Якщо ви наполягатимете на тому, щоб його повісили, то вам доведеться повісити й мене, разом з ним, або ж я зійду на берег.

Ніхто нічого не відповів йому, хоч вираз на обличчях колишніх рабів свідчив, що вони не зовсім згодні з капітаном. Лише Хагторп знизав плечима і втомлено посміхнувся. А Блад вів далі:

— Пам'ятайте, друзі, що на кораблі може бути лише один капітан. Отак. — І він знову повернувся до переляканого полковника: — Хоч я й обіцяю зберегти вам життя, однак мушу, — ви самі це чули, — затримати вас на судні як заложника. Це буде надійною гарантією хорошої поведінки губернатора Стіда і всіх тих, хто залишився в форті, поки ми не вийдемо в море.

— Поки не вийдемо… — жах, що пройняв душу полковника, не дав йому закінчити ту недоречну фразу.

— Саме так, — підтвердив Пітер Блад і повернувся до офіцерів, що супроводжували полковника. — Вас, панове, чекає шлюпка. Ви чули мої слова. Так от передайте їх його превосходительству разом з моїми найкращими побажаннями.

— Але, сер… — почав був один із них.

— Розмову скінчено. Мене звуть Блад. Я — капітан «Сірко Льягас», захопленого як військовий трофей у дона Дієго д'Еспіноса-і-Вальдес, що зараз перебуває на борту корабля як бранець. Вам час зрозуміти, що я вдався до зброї не тільки заради того, щоб побити іспанців. Он трап. Ви побачите, що краще спуститися по ньому, ніж летіти через борт. А це може статися, якщо ви затримаєтесь.

Офіцерів легенько підштовхнули, і вони пішли, незважаючи на несамовиті протести полковника Бішопа. А коли Бішоп лишився один на милості людей, які мали всі підстави ненавидіти його, він так оскаженів, що аж тремтів.

З колишніх рабів тільки шестеро, якщо не рахувати хворого Джеремі Піта, мали деякі знання в морській справі. Хагторп, колишній стройовий офіцер, хоч і не вивчав навігації, однак умів сяк-так керувати судном, і під його командуванням колишні раби почали готуватись до відплиття.

Знявшись із якоря і поставивши вітрила на грот-щоглі, вони при легкому бризі пустилися до виходу у відкрите море. Форт мовчав.

Коли ж фрегат проходив повз мис у східній частині бухти, Пітер Блад підійшов до полковника, що, охоплений відчаєм, понуро сидів на кришці головного люка, і ніби жартома спитав:

— Ви вмієте плавати, полковнику?

Полковник Бішоп з страхом подивився на нього. Широке обличчя його пожовтіло і обвисло, а маленькі очиці стали ще меншими.

— Як ваш лікар, я приписую вам купання. Це трохи прохолодить ваші розпалені нерви, — люб'язно сказав Блад і,