Читати книгу - "«Ілюстрована Історія України»"

возволити ся. Мусів відробляти за лихву, або за позику, праця ж цінила ся дешево, а з кождої притоки чи провини господар користав, щоб довгу ще причинити, або й зовсім на вічного свого раба обернути такого довжника. На місце давнїйшого свобідного народу стали множити ся люде невільні, „холопи", раби, так звані „закупи" — такі що довг відробляли. На місце дрібного селянського господарства розвивало ся княже та боярське велике хазяйство, що орудувало працею, холопів і закупів, в великім числї. Напр. оповідаєть ся, як князї розграбили двір княжий в Путивлі й забрали, там сімсот душ „челяди" (невільників)! „Руська Правда" новійшої редакції, зібрана десь коло Л20 р., дуже добре відбиває у собі такі тодїшнї господарські і громадські порядки: на кождім місці в ній стрічаємо постанови про невільників, про законні і незаконні способи поневолення, про законну і незаконну лихву, про закупів і відробітку довгу, про утечу невільників і способи їх відшукування. Видко, що довг і поневоленнє стали прикметою сього часу.

Се викликало велике незадоволенні.: між людьми. По смерти Святополка в Київі счинило ся повстаннє: люди кинули ся бити Жидів, з котрими вів ріжні дїла покійний Святополк, громили також урядників і взагалі богатих людей. Настрашені бояре покликали на київський престіл Мономаха, як найбільш любленого в народі князя, щоб завів спокій. Мономах прийшов до Київа і першим ділом зробив постанову про меньший процент від позичок. Се показує, звідки йшло те невдоволеннє народа на оогатих. Правда, що і по сім Мономаховім зменьшенню процент зіставав ся дуже високий (вираховують його на двадцять процентів по теперішньому, але се не певно, бо монетна система тодїшня не зовсім для нас ясна).

Все се дуже підірвало економічну силу Поднїпровя й приготовило культурний і політичний упадок тодішніх українських центрів.

32. Відокремленне земель і земський устрій

Любецькі постанови 1097 р., хоч, не дуже сповняли ся, являють ся важним показчиком політичних обставин: виявляють упадок, банкроцтво тих старих змагань до збирання Руської землі. Признаючи, що кождий князь повинен мати і тримати свою батьківщину, старші князї тим самим признавали, що нема чого думати повиганяти молодших князів з їх волостей та зібрати всї до купи так як колись збирав Володимир або Ярослав. Правда, проворнійші князі не залишали і далі нагоди, причепившись до якої небудь приключки, відібрати волость у слабшого свояка і зовсім полишити його з нічим. Та проте все таки входить все глубше в житє правило, що кождий князь повинен мати якийсь уділ в спільній дідизні княжого роду, а перед усім має право на свою батьківщину. Се було на руку поодиноким землям, що добивали ся свого відокремлення під управою місцевого княжого роду. Земля, держачи ся- якогось княжого роду і пильнуючи щоб не дати нікому вигнати його з батьківщини, здобувала тим собі окремішність. Вона в такім разі могла бути певна, що иньші князі не будуть мішати ся в її справи, не будуть налазити бояре з чужих земель, місцеві князі й бояре, вважаючи на бажання людности й землі, будуть приладжувати ся, приміняти ся до них, щоб земля не стратила до них охоти й не почала шукати собі иньшого князя, — бо се в тодішніх обставинах було зовсім не трудно.

Власне разом із розмноженнєм князів і осїданнєм їх в певних землях, розвиваєть ся отся важна зміна в відносинах князя і землі, громадянства. Князь не може опирати ся на свою воєнну силу, на орану з ріжініхчужеииць Барягів і всяких зайд. готових виробляти злюдьми що хоч, і як бувало давчійше. Дружини тепер були малі, і ні з чого було утримати великої, і дружина ся з осїданнєм князїв осідає теж в землі.

З заволок вояків-купцїв зона перетворяєть ся в господарів-поміщиків, бо торговля взагалі упадає в сім часі, через утрату степових, полудневих доріг, а економічна руїна давала богато невільних або напів невільних, кріпацьких рук, з якими можна було вести велике хозяйство. Дружина перемішуєть ся з місцевим боярством, разом з ним стає вищою верствою місцевого громадянства. Князь чує силу сеї верстви і пильнує потрапляти їй.

Громада забирає велику вдасть над князем і коли не вдоволена його управою, без церемоній жадає від нього, аби перемінив те чи се бо инакше не хочуть його. В одних землях сю силу забирає ширше громадянство-то значить боярство і міщанство більших міст, в иньших—всім порядкує саме боярство, відтиснувши рядове міщанство на заднїй плян. Органом громадської контролі над князем і його управою стає віче, то значить збір народній: в нїм можуть бути всї свободні люде, з міста і з цїлої землі, хто прийде; одначе тон задавало звичайно місцеве ооярство. Таке віче, зібравши ся з якої неоудь нагоди, обсуджувало всякі справи, ставило свої жадання князю, а часом скидало його й закликало иньшого князя. Се не тяжко було при розмноженню князів, що завидущими очами тільки й дивили ся на всї боки, чи не лежить де пусто яка волость, чи не сидить слабо котрийсь князець в своїй волости. щоб його звідти висадити й самому сїсти. Я оповів вище про таке київське повстаннє против Ізяслава— перший такий бурхливий виступ народнього віча. Вони стали потім явищем досить звичайним.

В деяких землях громадянство умисно міняє як найчастїйше князів. не лаючи їм закорінити ся, і всї діла переймає на віче та його виборних урядників, а князя зіставляє при самім начальстві над військом так було в Новгороді. У нас на Україні до того не приходило: суд. управа, всї справи лишали ся за князем та його урядниками, але віче держало їх під своїм наглядом, ставило князеви свої жадання, і князь звичайно вважав на них, щоб не дражнити громади. З наших земель особливо часті звістки маємо про віча київські, але без сумніву і по иньших землях віче давало себе знати, — хіба де занадто розвинуло ся боярство та взявши князя в свої руки, відсадило назад иньшу громаду: так було в Галичині.

Взагалі з відокремленнєм земель кожда жила, своїм відмінним житєм і инакше воно розвивало ся по ріжних землях, хоч заразом розвивались і все глубше закорінювались і спільні прикмети устрою та житя. Право київське було рознесене князями й дружиною по всїх землях і приложене до місцевих судів і управи. Коли порівнюємо київське право, таке як ми його бачимо в Руській Правді старшої редакції (зробленої в доугій половині XI в.) і молодшої (з часів Мономаха), з пізнійшим правом ріжних земель, як воно відбиваєть ся в тутешніх записях права,