Читати книгу - "Старо-світські батюшки та матушки"

– Добридень, паноченьку! Поздоровляю вас з весіллям вашої дочки. Дай, боже, вам і вашій дочці щастя й здоров'я. Ми оце йдемо на ярмарок в Богуслав, та почули, що в вас весілля. Чи не треба вам курочок? В мене кури гладкі, як печі. От нате покоштуйте, які добрі! – говорила жидівка до о. Мельхиседека й витягла з кошика одну курку, перекинула її догори ногами й тикнула о. Мельхи-седекові трохи не в бороду.

– Чи сказилась жидівка! Тиче мені сиру курку в зуби! Понеси своєму Лейбі, нехай покуштує, яка вона на смак!

– Як не хочете цієї, то візьміть оцю. Це ще гладша. Я місяць сама запихала її кукурудзою,– сказала жидівка й тикнула о. Мельхиседекові другою куркою трохи не під самісінький ніс.

– Одчепись ти к нечистому! Мені не треба твоїх курей.

– Як же не треба. Я знаю, що треба. Видаєте таку доню, таку гарну, як сонце, а курей не треба. Де вже пак не треба. Я видала свою дочку в Білу Церкву, то знаю, що треба! Може, візьмете півнів?

Жид з пейсами, в панчохах та патинках приступив до о. Мельхнседека й тикнув йому хвостом півня в руки.

– Пішов геть ік нечистому! Не знаєш, котрим боком показувати курей.

– Може, візьмете яєчок! – говорила друга жидівка.– Я знаю, що вам треба гугиля на весілля. Я недавно оженила свого Мошка.

– Якого це чорта ви напали на мене з курми! Я не господар! – одмахувався Мельхи-седек.

Жид приступив до Прокоповича й перевертав перед ним півня на всі боки. Жидівка показувала кури Описі, Прокоповичці й Мосса-ковському. Жидівка в наушниках знов прилипла до отця Мельхиседека, тикала йому в лице куркою, а далі почала його нецеремонно смикати за рясу. О. Мельхиседек розсердився:

– А ти, проклятуща! Як ти смієш смикати мене за рясу! Геть пішла к нечистому з своїми курми до свого Лейби!

– Нащо мені йти до Лейби, коли я вас, господи, як люблю. Нехай вам бог дасть здоров'я. Нащо мені йти до Лейби, коли я тепер коло свого Лейби,– сказала жидівка й кинулась обнімати Мельхиседека. Мельхиседек схопився з місця й пирхнув, як той кіт, що понюхав табаки. В клуні піднявся регіт. Жидівки не витерпіли й зареготались.

– Чи це ти не впізнав мене? а хіба ж я тебе не люблю?

Мельхиседек витріщив очі: він вже добре випив і тепер тільки по голосу впізнав свою жінку Марту. Перед ним стояла справдішня жидівка в наушниках, в плисових начосах, в старенькому капоті, з одним спущеним рукавом, в старих патинках.

Марта так змінила голос, так уміла в розмові передражнювати жидівок, що її ні на який спосіб не можна було впізнати. Вона ще до того поробила сажею товсті довгі брови, понатирала тертим угіллям щоки так, що здавалась старою й довгобразою. За жида вбрався один академіст, а за другу жидівку – одна приїжджа дячиха.

В клуні піднявся сміх та гомін. Жидів упізнали, але їх ролі ще не скінчились. Жид звелів музикам грати жидівський танець. Перебрані жиди пішли танцювати по-жидівській з курми в руках. Жидівки почали фігурувати одна проти другої тихо, плавко, поводячи станом та руками, як індійські баядерки. Жид ходив од одної до другої й граціозно то заглядав їм у вічі, то оглядав ззаду. Музики заграли швидкої. Жиди почали підскакувати заразом на обох ногах, але не разом, а одно за другим, неначе ступи в млині, ще й штовхались спинами. Жид підняв півнів вгору. Півні закиркали. Картина була така смішна, що в клуні піднявся не сміх, а гвалт. З хати позбігались дивитись на комедію усі слуги, погоничі. Натішивши компанію, жид подав своїм дамам стільці й, обережненько взявшії їх попід руки, неначе не посадив, а поодносив їх на стільці. Жидівки взяли в руки по курці й обмахували хвостами свої гарячі лиця. Натішивши компанію, перебрані жиди повтікали в хату.

Гості снідали до самого обіда й випили велику силу горілки та наливки. Одначе ніхто не був ще п'яний. Опівдні Прокоповичка звеліла подавати обід. За обідом чарка ходила кругом столів, од одного краю до другого, й поки вона доходила на старе місце, хміль вилітав з голов гостей. Гості скінчили кабана, з'їли половину бичка, поїли велику силу курей, безліч качок га індиків. Подали солодкі потрави: маковни-ки, шулики, хрусти. Господар обернувся до жінки:

– А що, паніматко! чи немає в тебе чого міцнішого од цієї гіркої? Щось горілка не дуже б'є в голову,– тягнеш, тягнеш, а в голові все-таки не шумить. Ти б зварила нам варенухи,– сказав Прокопович до жінки.

– Я вже й зварила – й твого загаду не ждала,– сказала Прокоповичка.

Прокоповичка послала в пекарню молодиць. Молодиці принесли два горшки варенухи. В клуні пішов дух вареної горілки, меду, перцю та усякого коріння. Гості аж облизувались. Прокоповичка поналивала варенухою чашки та здорові чарки. Важкий дух перцю з медом дійшов аж до другого засторонка, до жидів-музик. Жидки загерготали й зацмокали язиками. Батюшки дражнились з ними через тік, показуючи чашки з варенухою.

– Ну, отець Мельхиседек! Тепер начувайся. Після цієї варенухи підеш і ти у танець,– сміявся Прокопович.

– Ану, спробую цього ведмедя, чи потім піду в танець, чи й ніг не підведу,– сказав Мельхиседек.

Тим часом, як гості пили варенуху, в двір увійшли цигани й попростували до клуні. За ними гналась ціла тічка собак. Попереду йшли дві плащуваті циганки, закутані од голови до ніг в якесь синє та біле дрантя. В однієї за спиною в торбі теліпалась дитина й насилу виглядала з шматків дрантя. Циганки були обвішані щітками та пучками веретен. Здоровий, чорний, розпатланий циган ледве виглядав з купи решет, ситів та підситків. Циганки приступили до гостей і показували свої щітки та веретена. Циган совав матушкам решета її сита та вихвалював свій крам. Одна циганка приступила до Онисі, взяла її за руку й почала ворожити.

– А поздоров тебе, боже! Дай тобі вік довгий! Ож дай свою білу ручку, я тобі всю правду скажу. Ти щаслива і вродлива, будеш жити сімдесят років, будеш мати двадцятеро дітей кучерявих, гарних та чорних, як свята земля. Поклади бідній циганці на