Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"

Витерши рот обшлагом піджака, Баґсі задоволено озирав пляшки, вишикувані на стійці бару, наче наперед відчуваючи смак випивки. Феннер замовив йому великий кухоль пива, й обоє відійшли у дальній кінець залу. Коли нарешті всілися, Феннер сказав:

— Послухай, хлопче, а чи не хотів би ти працювати на мене?

Зеленкуваті очі Баґсі розширилися.

— Не розумію... — протягнув він.

— У мене є робота, яка, можливо, тобі сподобається. Нічого особливого, але матимеш за неї п'ятдесят баксів. Якщо все буде добре, то я заберу тебе, але мусиш розпрощатися з Карлосом.

— То ти більше не працюєш не Карлоса?

Феннер заперечно хитнув головою.

— Ні. Від його бізнесу смердить.

Баґсі почухав потилицю.

— Карлосові це не сподобається, — сказав він ніяково.

— До дідька того Карлоса, — махнув рукою Феннер. — Якщо не хочу на когось працювати, то й не працюю.

Баґсі кивнув головою і зацікавлено спитав:

— То як можу заробити своїх п'ятдесят баксів?

— Це гарна робота, тобі сподобається. Пам'ятаєш дівку з «Ненсі В.»? Оту, гарненьку, фігуристу?

Баґсі ласо облизався.

— Хіба таку забудеш? — сказав він. — Шикарна!

— Зараз вона нагорі — в моєму ліжку.

Баґсі від несподіванки пролив пиво. На його круглому обличчі проступив подив.

Він перепитав:

— У твоєму ліжку?

Феннер кивнув.

— Ну ти даєш! — вигукнув Баґсі майже із захопленням. — Певно, купу грошей вгатив, щоби затягти її в ліжко!

Феннер заперечно хитнув головою.

— Та ні, мені мало не довелося відбиватись од неї. Вона надто загаряча для мене.

Баґсі зі стукотом поставив кухоль на стіл.

— Жартуєш? — перепитав. — Іти ще можеш так жартувати?!

— Та ні, вона справді тут, нагорі.

Баґсі трохи подумав, а потім хрипко та довірливо прошепотів:

— То чому ж ти відмовився? Вона кусається, чи що?

Феннер вирішив, що пора перейти до діла.

— Поки що не можу розповісти тобі всіх подробиць, друже. Хіба те, що якийсь чолов'яга пальнув у неї і трохи попсував її бік. Цей хлопчина може завітати ще раз і виконати свою роботу краще. Тож хочу, щоб ти сидів коло неї і пильнував її.

Баґсі перепитав здавленим голосом:

— І за таку роботу заплатиш аж п'ятдесят баксів?

Феннер поглянув на нього здивовано:

— А що, мало?

— Та це ж сущі дурниці — я зробив би таке й задарма. Може, вона ще й «западе» на мене.

Феннер підвівся.

— Добре, ходімо нагору, я вас познайомлю. Але не забивай собі голову дурницями. Просто сидітимеш коло її дверей, ок? Така дівка не має часу на усіляких там гангстерів. Хіба це не твої слова?

Дещо пригнічений, Баґсі пішов за ним слідом. Феннер постукав у номер та увійшов. Глорія лежала на ліжку в рожевій атласній нічній сорочці — суцільні оборки та стрічечки. Хихикнула, коли Феннер зробив паузу, перш ніж заговорити.

— Не сорочка, а просто мрія! — сказала схвально. — Ти сам її вибирав?

Феннер заперечливо крутнув головою.

— Я знайшов тобі охоронця. Це — Баґсі. Він буде поряд, охоронятиме тебе від поганих хлопців.

Глорія здивовано оглянула Баґсі з голови до ніг.

— Щось він не подібний на хорошого хлопця, — зауважила.

— Прошу тебе, Баґс, — познайомся з цією чарівною леді.

Баґсі спромігся лише на:

— Господи Ісусе!

І остовпіло застиг у дверях.

Феннер зайшов у номер дальше і витягнув стільця в коридор.

— Цей охоронець сидітиме тут і виконуватиме свою роботу, — зауважив похмуро. — За це я йому платитиму.

Він виштовхав Баґсі з номера та кивнув Глорії:

— Тепер мені треба дещо зробити, а коли повернуся, буде невеличка розмова. Ти ж не засмучена?

І ще до того, як вона встигла відповісти, зник за дверима.

— А ти берися до роботи, — сказав він Баґсі, — та не надумай заходити в кімнату. Жодних дурниць, ок?

Баґсі ствердно кивнув.

— Та я б ні на що й не наважився з такою дамочкою. Господи! Від неї голова крутиться!

— Якщо це твій єдиний недолік, то в нас усе вийде, — мовив Феннер і спустився сходами у вестибюль.

Вийшовши з готелю, зачинився у телефонній будці й попросив з'єднати його з місцевим відділком ФБР. Після деякої затримки на лінії почувся голос Хосскісса.

Той буркнув:

— То часом не ви кинули вибухівку в один із моїх катерів?

У його голосі звучало велике незадоволення.

— Я не винен. Твої хлопці самі нарвалися — з допотопним обладнанням. У Карлоса багато новеньких штучок. Скоро буде використовувати отруйний газ.

Хосскісс почав щось бурмотіти, виправдовуючись, однак Феннер урвав його:

— Мені треба знати все про чорний «седан» з номерним знаком три «С» та дві сімки. Якнайшвидше.

Хосскісс запропонував:

— Краще б ви самі сюди приїхали. Мені треба багато про що з вами поговорити.

Феннер поглянув крізь брудне скло телефонної будки на вулицю.

— Я веду надто небезпечну гру. І більше не можу з'являтись у вас. Може, зустрінемося згодом. То як щодо «седана»?

— Не кладіть слухавку, — сказав Хосскісс.

Феннер притулився до стінки будки і почав вивчати різноманітні написи, нашкрябані на білій фарбі обшивки. Коли Хосскісс заговорив, Феннер зауважив:

— Це місто явно треба почистити. Те, що ви пишете на стінах телефонних кабінок...

Хосскісс обірвав його:

— Облиште це. Думаю, я знайшов потрібне вам авто. Якби я сказав, що то лімузин Гаррі Тейлера, це би вас влаштувало?

Феннер вирячив очі.

— Так, — відповів він. — Цілком.

— У переліку є, звісно ж, й інші особи, — уточнив Хосскісс, — але Тейлер видається найімовірнішим власником.

— Не треба про тих інших — цього цілком достатньо. Послухайте, Хосскіссе, якщо я подам вам Карлоса та його банду на тарілочці, зробите дещо для мене?

Хосскісс одразу ж погодився.

— Хочу, аби ви розкопали все, що зможете, на Тейлера, — продовжив Феннер. — А ще хочу знати все про ту дамочку, Глорію Лідлер, та її сестру, Мерієн Дейлі. Ще є такий собі Нулен — про нього теж. Можливо, вам вдасться дізнатися щось і про того хлопця, Лідлера — чоловіка Глорії. А тоді, коли ви знатимете це все, гляньте, що у вас є на Керлі Роббінс, котра працює у ритуальному салоні Найтінґейла.