Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ей! — вигукнув Хосскісс. — Та це ж чималий шмат роботи! Щоби розкопати усе це, потрібні грошенята!
Феннер хмикнув:
— То яка, в біса, користь од вашої організації, якщо ви не можете впоратися з такими дрібницями! Роздобудьте для мене все це — і я передам вам Карлоса та, можливо, ще й пожертвую кілька сотень баксів на ваш в'язальний гурток, чи що там у вас є.
Хосскісс погодився:
— Гаразд. Я сам цим займуся, але потрібен час.
— Звісно ж! Бо мені треба знати все — чи не від народження. Потрібна уся інформація, а не якісь її уривки.
— А тепер повернімося до історії з нашим катером... — збуджено почав Хосскісс, але Феннер повісив слухавку. Вийшовши з будки, витер руки носовичком і попрямував до Дюваль-стріт. Ідучи, напружено розмірковував. Отже, власником «седана» є Тейлер. Це навело Феннера на цікаву думку. В усій цій історії було щось фальшиве. Глорія Лідлер вела явно подвійну гру. Чи пов'язана вона якось із Карлосом? Феннер спіймав її на одній брехні, то чому б їй не вдатися до іншої? Казала ж Мерієн: «І що в неї може бути спільного з дванацятьма китайцями?»
Якщо Глорія нічого їй про них не розповідала, то звідки це стало відомо Мерієн? І якщо не Глорія написала того листа — а Феннер був упевнений, що таки не вона — то хто ж автор? Вочевидь, записка була спеціально для нього — аби спонукати його до подальших дій. Звідси випливало, що автор конче потребував, щоб Феннер записку таки знайшов. Почерк — жіночий. Поки що у справі замішана ще лише одна жінка — Керлі. Чи не вона написала записку? Чи, може, — і ця думка так ошелешила Феннера, що він зненацька зупинився посеред вулиці — Мерієн написала її сама?
На нього відразу ж наскочив якийсь гладкий добродій, обійшов його стороною і пішов собі, з цікавістю озираючись. А Феннер подався до Найтінґейла.
Щойно відчинив двері салону, як пролунав знайомий дзвінок. Із-за портьєри раптово випірнув Карлос. Його супроводжував ледь уловимий, але нудотний запах марихуани, а очі-крижинки застигли на блідому обличчі.
Від несподіванки Феннер здригнувся.
— Що, вибираєш собі ящик? — приязно спитав він.
Карлос огризнувся:
— А тобі чого тут треба?
— Та я просто заглянув, щоби трохи поговорити з Найтінґейлом, — відповів байдуже. — Приємний чоловік, якщо зійтися з ним ближче. Щось я раніше тебе тут не бачив. Зваблюєш Керлі?
Карлос обперся об конторку.
Атмосфера ставала напруженою.
— Міллер розповідав, що ти добряче віддубасив його на баркасі, — кинув Карлос. — Не люблю бійок серед своїх...
Феннер звів брови.
— Не любиш? Ой, як погано! Але щоразу, коли Міллер при мені чіплятиметься до дами попри її волю — я його лупитиму.
Карлос зиркнув на нього.
— Рейджер також не надто високої думки про твою роботу, — додав він.
Феннер хитнув головою:
— Яка прикрість! Але я зовсім не здивований — ми з Рейджером не дуже добре ладимо.
— Але, зв'язавши все докупи, вважаю, буде краще, якщо ти якийсь час не працюватимеш на мене, — говорячи це, Карлос уважно вивчав свої доглянуті нігті.
Феннер підійшов до нього ближче.
— Добре, — погодився він. — Це мене цілком влаштовує.
Карлос скривив губи — що мало означати посмішку.
— А може, ящик доведеться вибирати саме тобі. Приємно знати, що після смерті твої побажання будуть враховані.
Феннер підійшов до нього впритул.
— Натякаєш на якийсь нещасний випадок? Аварія чи ще щось?
Карлос здвигнув плечима.
— Тепер ти знаєш уже забагато, — зауважив. — Хоча твоя інформація навряд чи допоможе копам. Мій офіс уже не там, та й тобі не відомо, де стоять мої човни і куди ми висаджуємо чинків. Чи, може, хочеш дізнатися?
Феннер кинув:
— Навіть і не пробуватиму. Знаєш, така дурня могла народитися лише в обкуреній голові.
Карлос поправив краватку.
— Мені начхати, що ти думаєш, — відрубав він і повернувся, щоб піти геть. Феннер рукою повернув його до себе.
— Я просто хочу тобі показати, хто є хто, наркомане! — сказав він і зацідив Карлосові у вилицю. Удар був несильним, одначе збив Карлоса з ніг.
Той лежав на спині, спираючись на лікті, й отетеріло дивився на Феннера. На ніжній білій шкірі почав проступати синець. Карлос щось прошипів крізь зуби, чим нагадав Феннерові якогось плазуна.
Феннер сказав:
— Ну, тепер ти затямиш — я не люблю, коли при мені говорять про смерть. Це змушує мене нервуватися. Лише спробуй щось таке затіяти! Вкоїш якусь дурницю — і я тебе дістану. І мене не зупининить уся твоя банда. Твої люди мене не цікавлять — я полюватиму на тебе.
І коли вже тебе дістану, то зігну в баранячий ріг та переламаю хребет!
Карлос повільно звівся на ноги. Коли підносив правицю до забитої вилиці, рука тремтіла.
— Вали звідси, — звелів Феннер. — Біжи додому і випий чогось міцненького — тобі зараз без цього ніяк.
Без жодного слова Карлос вийшов і зачинив двері.
Найтінґейл за спиною у Феннера мовив:
— Ти зробив велику дурницю.
Феннер не знав, як довго той простояв, спостерігаючи за ними. Темні окуляри приховували очі, проте було видно, як великі краплини поту стікали обличчям Найтінґейла.
Феннер запитав:
— Чому ж ти не допоміг тому шмаркачеві звестися на ноги, якщо так його любиш?
Найтінґейл виставив дрібні, мов намистинки, зуби.
— Зовсім я його не люблю, — відповів, і голос його нагадував писк. — Та все одно, тобі не слід було цього робити...
— Проїхали, — махнув рукою Феннер. — Рано чи пізно хтось мусив стукнути того наркомана по довбешці. Він вважає себе великим босом у цьому кублі.
— Воно так і є.
— Як глибоко ти загруз у цьому болоті?
Найтінґейл зробив виразний жест. Обвів рукою все довкола себе й стенув плечима.
— Усе це — його. Я — лише прикриття Карлоса.
Феннер пробурчав:
— То ти гаруєш на нього, бо не маєш нічого свого?
Найтінґейл кивнув:
— Звісно, мені ж треба якось жити.
— А Керлі? Яка її роль?
Після цих слів його короткозорі очі зблиснули.
— Не вплутуй її в це.
Феннер зауважив:
— Але ж вона «запала» на Карлоса.
Найтінґейл зробив два непевних кроки до Феннера і спробував поцілити йому лівою
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дванадцять китайців і жінка», після закриття браузера.