Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Муссоліні 📚 - Українською

Читати книгу - "Муссоліні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Муссоліні" автора Алессандро Кампі. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 52
Перейти на сторінку:
деякі радикальні, республіканські та синдикалістські фракції, але якій потужно протидіяли найреволюційніші соціалістичні фракції. Як одного з організаторів насильницьких дій його було заарештовано й засуджено разом з П’єтро Ненні, тодішнім республіканським лідером Романьї. Муссоліні залишався в ув’язненні від 14 жовтня 1911 року (день арешту) до 12 березня наступного року: саме в цей період він зробив перші автобіографічні записи (опубліковані лише в 1947 році). Цим тривалим ув’язненням можна датувати як сходження Муссоліні до верхівок італійського соціалізму, в якому вже знайшла місце його по-справжньому революційна натура, що чинила рішучий опір співробітництву з буржуазією та стриманим реформістським настроям партійної верхівки, так і перші сумніви щодо здатності італійського пролетаріату стати головною дійовою особою революційного процесу.

З цього моменту кар’єра Муссоліні в соціалістичних лавах почала стрімко розгортатися. В липні 1912 року, тобто ледь через чотири місяці після ув’язнення, його спіткав величезний особистісний і політичний успіх на національному конгресі ІСП у Реджо-Емілії, хоча взагалі він поки що позиціонував себе як фігуру другого плану. Тож свій шлях до очільництва течії та політичного лідерства він здійснив, так би мовити, за польових умов завдяки палкій промові, в якій наголосив на несумісності між соціалізмом та парламентаризмом і жорстоко розкритикував дію соціалістичних парламентаріїв. Він запропонував – а згодом отримав на це дозвіл від делегатів – вигнати з партійних лав групу помітних представників реформістського крила, в тому числі вкрай ненависних йому Леоніда Біссолаті та Іваное Бономі: «…Ніколи жодна людина в соціалістичному русі не йшла вгору так блискавично практично від позицій другого плану до позиції найвищого значення»38.

Муссоліні прокоментував головні політичні висновки цього конгресу в статті, що з’явилася 18 липня в газеті «Avanti!». Цікавий матеріал для розуміння того, який сенс він убачав у проти­ставленні «реформістів» і «революціонерів» у цей ключовий для своєї політичної кар’єри момент і як уявляв собі соціалізм і взагалі політику. 

Конгрес соціалістів Реджо-Емілії треба тлумачити як спробу ідеалістичного відновлення. Релігійна душа Партії (екклезія) вкотре стикнулася з реалістичним прагматизмом членів партії, позаяк економічна організація створюється не за принципом єдності ідей, а за принципом єдності інтересів. Споконвічний конфлікт між ідеалізмом і утилітаризмом, між вірою та необхідністю. Чи важливо пролетарію розуміти соціалізм так, як учень розуміє теорему? Чи можна звести соціалізм до теореми? Ми хочемо в це вірити, ми мусимо в це вірити, людству потрібен якийсь символ віри. Саме віра зрушує гори, тому що створює ілюзію, начебто гори рухаються. Можливо, ілюзія – це єдина реальність життя39. 

У листопаді того самого року, тобто через вісім місяців після ув’язнення, Муссоліні як визнаний лідер не тільки соціалістів Романьї, а й італійського соціалізму взагалі отримав вельми престижний пост: керування соціалістичною щоденною газетою «Avanti!». Нова посада дала йому нагоду не тільки реалізувати свою, мабуть, найпалкішу пристрасть – схильність до політичної журналістики із власним і дуже своєрідним стилем: прямим, агресивним, лаконічним, схвильованим, який доволі швидко склав одну із запорук його політичного успіху, а й розпочати напружену працю з ліквідації теоретичного реформізму та політико-інтелектуального оновлення соціалістичної традиції завдяки вкладу численних нових співробітників, які приходили, зокрема, з лав революційного синдикалізму та меридіоналізму[27] (в тому числі Гаетано Сальвеміні). Доволі швидко газета стала справжнім полігоном для молодих революціонерів і антиреформістів усіх напрямів, і вже за декілька років багато хто з них вийде на перший план італійської політики.

Переїзд до оспіваного Марінетті «великого традиційного й футуристичного Мілану» ознаменував собою, безумовно, важливий етап у його кар’єрі. В ломбардській метрополії він вигідно відрізнявся від млявого соціалістичного керівництва рішучістю поведінки та вольовим характером. Саме там він почав зустрічатися з мистецтвознавицею Маргерітою Сарфатті, своїм майбутнім біографом, яка матиме на нього величезний вплив (напевно, саме від неї майбутній лідер фашизму запозичив багато ідей-фікс стосовно «римськості»). Крім того, саме в цей період він випестив і вдосконалив свою концепцію соціалізму та політичної революції.

З метою оновлення й удосконалення теорії соціалізму, а також для роботи з іншими присутніми на італійській сцені політично-інтелектуальними реаліями він наприкінці 1913 року заснував двотижневик «Utopia» – орган, призначений для розробки соціалістичної революційної доктрини, про яку він писав Преццоліні в листі від 25 березня 1914 року: «Я заснував його не так для себе, як для того, щоб знайти серед сучасної молоді – соціалістів і навіть несоціалістів – проігноровану інтелігенцію, здатну принести свіжий струмінь із новим тлумаченням теорії – хоч ортодоксальним, хоч неортодоксальним»40. Новий журнал, спрямований на радикалізацію процесу перегляду ідеологічних засад соціалізму, став першим і очевидним сигналом відриву Муссоліні від ІСП, щоправда, на той час лише в культурній площині. А як інакше тлумачити деякі уривки статті, опублікованої у спеціальному випуску від 15 січня 1914 року?

В інших містах я представляю колективну думку партії, яка може збігатись і майже завжди збігається з моєю. Тут я представляю власну думку, мій Weltanschauung[28], і мене не турбує, чи збігається він із загальною лінією партії. Там я – солдат, який «слухається» наказів, тут я – солдат, який може навіть «обговорювати» наказ: але тоді або я вже не солдат, або мова вже не йде про наказ. Річ у тім, що деякі «накази» не обговорюються перед військом, як у церквах не підлягають сумнівам церковні істини або не порушуються єретичні теми. Я припускаю, що істина подібна до жінки, як уважав Ніцше, отже, вона вочевидь має свої сороми, як будь-яка жінка. Неможливо, не рекомендовано зненацька виставляти її про людське око: треба вишукувати її таємно, в тиші, без вибагливості – оволодіти нею в темряві – і згодом запропонувати її попередньо підготовленій публіці41. 

Те, що Муссоліні був висхідною зіркою італійського соці­алізму, остаточно не викликало сумнівів після конгресу ІСП, що відбувся у квітні 1914 року в Анконі, – він ознаменував собою рішучу перемогу безкомпромісного та революційного фронту із суцільним вилученням з партійного життя лівих реформістів. Але саме в той момент, коли перед Муссоліні навстіж відчинилися двері політичного успіху і його історичні вороги – реформісти опинились у глухому куті, він урешті-решт ступив на шлях теоретичних і практичних зіткнень із соціалізмом. Серед причин, які виштовхували його все далі за межі орбіти офіційного соціалізму, варто зазначити розворот політичної стратегії, зумовлений його власною революційною логікою. Для Муссоліні кінцевою метою всього, що він робив, завжди була революція. Щодо шахових партій останніх десяти років зі спробами «мобілізувати майдан» і підштовхнути народ

1 ... 26 27 28 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Муссоліні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Муссоліні"