Читати книгу - "Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?"

Як бачимо, сучасна “еліта” України не хоче бути з народом, а навпаки: прагне виокремитися. Й оскільки народові це може не сподобатися, то на цей випадок існує “ідеологія” з подвійним дном. Зовні — штампи епохи модерну: прогрес, права людини, загальнодемократичні цінності, щастя людини. По суті — таємна мова еліти, зрозуміла лише втаємниченим. “Еліта” вважає, що за рівнем освіти, культури, а головне — за джерелами прибутків, вона належить до “золотого мільярда” і уже “звідти” спілкується з українським народом. Таким чином формується подвійна мораль зі специфічною “мовою” й поведінкою.

Що чекає українську правлячу олігархію (колоніальну адміністрацію), яка ще зовсім недавно вважала себе стратегічним партнером США? Напевно, вона сподівається, що конвертація влади у власність дасть їй можливість отримати заповітний жетон до “золотого мільярда” чи бодай претендувати на місце біля нього? Досить чітко з цього приводу висловився О. Панарін: “Племінним вождям і князькам, грізним “батькам народів” надана можливість розгулятися доти, поки зберігається завдання забезпечувати руйнацію потенційно ворожих Заходу етнічних держав”. Проте вже сьогодні невдатливі кандидати у світову правлячу еліту, які чимало постраждали за членство в “золотому мільярді”, починають розуміти, що їх просто використали.

Злиденність нашої компрадорської та гендлярсько-лихварської “еліти” полягає в тому, що вона не знає інших стимулів для спільного соціального життя, крім таких “простих” і зрозумілих, як нажива і страх. Власне, останню дилему пропагує ліберальна ідеологія як вищий підсумок історичного й культурного досвіду. Насправді це дилема вихолощеної секуляризованої свідомості, в якій зруйновано духовно-релігійну складову. Нажива й страх — поняття, що лежать у площині інстинкту. Якщо їм і відповідає якась форма соціальності, то це соціальність кримінальних угруповань, активність яких “наснажується” наживою, а підпорядкованість “авторитетам” — страхом.

Свого часу більшовики затіяли авантюру соціалістичного перевороту, виношуючи ідею світової пролетарської революції. Вони перетворили “імперіалістичну війну” в громадянську, декларуючи, що пролетаріат не має Батьківщини, а патріотизм і захист Вітчизни — це фальшиві лозунги білогвардійців. Проте коли світова пролетарська революція не відбулася, перед більшовиками постала дилема: ганебно піти з політичної арени після кабального Брестського миру і розв’язання громадянської війни чи перетворитися на радянських патріотів та борців із західним імперіалізмом. Відомо, що правляча верхівка обрала останнє, провівши криваву чистку, знищивши інтернаціоналістів, виславши на Захід Л. Троцького і фізично знищивши його однодумців.

“Сьогодні історія повторюється, — пише О. Панарін. — Підпільники лібералізму, що взяли владу, виявили готовність перетворити зовнішню холодну війну на внутрішню, а за необхідності — і в запеклу громадянську війну, оголосивши, що цього разу найбільший ворог — у своїй власній країні. Аби швидше покінчити з ним, використовуючи підтримку Заходу, наші ліберали підписали свій “Брестський договір”, але ще більш кабальний і руйнівний у стратегічному сенсі. І все це робилося із розрахунком на новий світовий порядок і світову ліберальну революцію на Заході, яка повинна назавжди покінчити з самими поняттями війни. Вітчизни, національного суперництва й конфронтації”.

Зрадницька політична українська “еліта” пішла значно далі своїх російських “колег”. Вона обеззброїла країну, оголосивши себе без’ядерною державою. Але нині настав момент істини і для наших лібералів. Світова ліберальна революція на Заході не відбулася. Замість роззброєння, в ім’я тотального миру й демократичного світового порядку. Захід продовжує озброюватись, дедалі відвертіше демонструючи готовність підпорядкувати владу на планеті. А змовників ліберального перевороту в Україні, які так і не отримали подяки від західних “благодійників”, чекає доля Л. Троцького та його прибічників. Йдеться не про “звичайних” злодіїв і шпигунів — вони, як і в 1917 році, свою платню вже отримали від закордонних господарів.

Йдеться про тих, хто безвідповідально сприйняв нову політичну утопію й безоглядно почав руйнувати власну країну. Безумовно, сучасна утопія підкріплювалася досить реальними благами, пов’язаними з поділом державної власності, з протекціями і заохоченнями з боку різноманітних західних фондів і центрів. А сьогодні вже йдеться про останні, вищі гарантії новому прошарку правителів і власників, яким у цих гарантіях відмовлено. Нова хвиля мілітаризму НАТО, політика американського уряду щодо Югославії, Росії та України однозначно свідчать про крах українських лібералів.

Простежується цілковита аналогія з 1920-ми роками. Рухатися лібералам нікуди — на них “пудовими гирями” висить конвертована власність, яку вони не бажають втрачати. Особливо очевидним це стає після випадку з колишнім прем’єр-міністром П. Лазаренком. Зважаючи на таке віроломство американців, які розпочали свої викриття української олігархії, вони мають тільки одну перспективу: перетворитися з ліберальної компрадорської та гендлярсько-лихварської політичної “еліти” на патріотичну, яка вирішила більше не терпіти втручання Заходу у внутрішні справи.

Інтригу цього процесу ми спостерігаємо з березня 2002 року. Пропрезидентська партія могла б піти конституційним шляхом, на якому її очікувала б поразка на виборах і відхід від влади. Проте вона не здатна до компромісів і сповідує принцип “переможець отримує все”. Але той, хто не готовий поступитися опозиції — приречений здобути опозицію у власному таборі. Точніше — не звичайну опозицію, а новий курс, згідно із законами перетворення. Якщо час гендлярсько-лихварського лібералізму минув, то можливе одне з двох: або гендлярсько-лихварську правлячу “еліту” змінить опозиція, або вони народять майбутнього “могильника” у своїх власних рядах. “Могильником” революціонерів-троцькістів свого часу був Сталін. Більшовики, ліквідувавши демократичну багатопартійність, приречені були отримати свій термідор із власних лав. Сьогодні патологічно ревнива влада не здатна терпіти справжню опозицію і справжній плюралізм, й тому приречена отримати свого “могильника” з власного оточення. Той, кого нині готують на майбутнього президента, схоже, годиться на цю роль. Він стане “могильником” у настільки непередбачуваній формі, якої ніяк не можна було очікувати від ненависної владі опозиції, навіть соціалістичної.

Компрадорська і гендлярсько-лихварська “еліта” України зібралася йти в “золотий мільярд”, а український народ поступово вимирає і платить податки на утримання потрібної владі армії й масонських структур.