Читати книгу - "Клуб зразкових чоловіків"

Але не встиг Туполєв і рота розкрити у відповідь, як на порозі курилки постала Танечка.

— Що ж ви не заходите? У нас уже все готово!

— По твоїй справі, Володю, одного громадянина знайшли. Ось, помилуйся.

На екрані монітора з’явився кремезний чолов’яга з квадратною щелепою і маленькими свинячими очицями. Туполєв одразу його впізнав. Один із трьох чоловіків у спортивних костюмах, які стояли поруч із Хайдаровим на фотографії дворічної давнини: Голик Анатолій Хомич, 1965 року народження.

— Цей Голик проходив у справі про розкрадання наркотиків із «Червоного хіміка», але, просидівши в СІЗО два місяці, був відпущений за відсутністю складу злочину.

— Що ще? — поцікавився Туполєв.

— А тобі мало? — Сашко артистично витріщився на нього. — Знайшли йому за десять хвилин бандита, а він ще і незадоволений.

— А ось цього невже немає в каталозі? — Володимир простягнув знімок Максима.

— Я ж тобі сказав — немає.

— Так його ж у середу вбили!

— Мало кого в середу вбили, — буркнув Сашко. — Ми не боги. Усього знати не можемо.

Смертний вирок свідкові жінка підписала о дев’ятій годині ранку.

Вона не любила крові, але тільки кров’ю свідка можна було уникнути крові ще більш небажаної. Джентльмен, якого запропонував прибрати Іван Іванович в обмін на мовчання, — птах зовсім не того польоту, що свідок. Страшно подумати що буде, якщо вона погодиться на його пропозицію.

Не устиг Володимир поділитися з Андрієм новинами у справі Хайдарова, як у кімнату зазирнув молодший інспектор Сорочинський:

— Володимире Ігоровичу, вас Борис Степанович. І тебе, Андрію, теж.

Борис Степанович Стариков був легендою карного розшуку. Цю славу йому принесла не тільки безліч блискучих операцій, при одній із яких він дістав мало не смертельне поранення. Мужній оперативний був ще й батьком п’ятьох дітей. А крім того — власником колекції із шістдесяти трьох поліцейських кашкетів, більшість із яких йому подарували закордонні колеги. Так, шолом англійського «боббі» Старикову презентували на ознаменування вдалої операції по знешкодженню української банди, яка запустила свої щупальця на Британські острови.

А легкий світло-болотний кашкет із гербом Ліберії йому презентував інспектор поліції міста Монровії на ім’я Анатоль, який проходив у нас стажування. Приклався до створення цієї знаменитої колекції і Туполєв — кашкет польського поліцейського він підніс шефові на п’ятдесятиліття.

— Ага, а ось і молоде покоління! Якщо не помиляюся, Андрій Андрійович?

— Так точно, — відкарбував Андрій, заходячи до кабінету.

— Сідайте, хлопці.

Туполєв докладно доповів про зв’язок між Хайдаровим і Максимом Гуняковським, про журнал «Українська жінка» та клуб «Венеція», про Голика, про справу «Червоного хіміка», про загадкове зникнення машини Хайдарова.

Стариков слухав не перебиваючи, поки Володимир не закінчив.

— За вихідні ви обоє попрацювали відмінно. Завершите справу — одержите свої законні відгули. Але похвала самому собі — діло пусте. Тому хотів би почути, що ви плануєте робити найближчим часом. У яких напрямках будете копати?

— Насамперед, звичайно, Голик. Мені здається, що через нього ми зможемо дещо розкопати.

— На твоєму місці я поцікавився б Голиком у Мороза, у відділі боротьби з наркотиками. Він вів його справу.

— Спасибі за пораду. Мороза я, щоправда, знаю погано, але… виходить, буде привід познайомитися ближче, — сказав Володимир.

— А ще? Щодо того журналу?

— Планую допитати усіх, хто спілкувався чи бачив Хайдарова в останні дні. Потрібно знайти ту жінку, яка їздила до нього на дачу. Можливо, вона заміжня, тож, напевно, старанно приховуватиме свій зв’язок із ним.

— А що «пальчики»? Невже на дачі ніяких слідів?

— На жаль, Хайдаров тримав дуже сумлінну прибиральницю. Занадто сумлінну. Щоразу після візиту гостей вона протирала все, що можна, миючими засобами. Зрештою, чисто теоретично знайти щось можна. Але для цього доведеться залишити там трьох-чотирьох експертів на кілька днів. Тож метод тотального опитування в «Українській жінці» вважаю набагато перспективнішим.

— Добре, допитуй. Тільки обережно. А то роздмухають із цієї справи скандал та розпишуть у своєму журналі, а потім уся країна буде глузувати з кожного нашого дрібного промаху.

— Буду старатися, — кивнув Туполєв.

— Та й узагалі, май на увазі, справа серйозна. «Золотий корінь» — фірма солідна. А Рикова, взагалі, якщо пам’ятаєш, торік висували на звання «Людина року». А раз справа серйозна, то і бригада має бути серйозна. Підключай Валерія і Васю — я з ними зараз поговорю — і дійте спільно. Ти призначаєшся головним. Доповідати мені щоранку о дев’ятій.

— Розкрадання з «Червоного хіміка»? Пам’ятаю-пам’ятаю, — почав Мороз. — Справа була не стільки серйозна, скільки гучна. Дещо просочилося в пресу, газети гуділи два тижні. Коротенько так. За допомогою липових документів із заводу вивезли, тобто викрали, шістсот упаковок ефедрину. Причому липа була першокласна. У лікарні, яка нібито купувала цей ефедрин, були незаповнені бланки накладних з підписом і печаткою. Кілька таких «рибок» злочинцям удалося привласнити. Більше того, вони залагодили все так, що коли з фабрики