Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

Але з чого почати? Можна було б продовжити роботу, однак Кайл відсторонив управління від розслідування, ледь ми встигли опилити місце злочину в пошуках відбитків. У минулому я багато разів заробляв скромні бали у своїх колег за те, що допомагав виходити на слід нездорових збоченців-демонів, що існували лише для того, аби вбивати. Але це в мене виходило тільки тому, що я, будучи нездоровим збоченцем-демоном, добре розумів цих чудовиськ. В даному випадку я міг лише покладатися на неясні натяки Темного Мандрівника, який уже втихомирився і впав у неспокійний сон. Бідолаха! Але в основному я повинен був розраховувати на свій природний розум, який в даний момент теж мовчав, що теж викликало у мене тривогу.

Можливо, якщо би я підкачав у мозок трохи палива, то він перейшов би на нову швидкість. Я відправився на кухню, де відшукав банан. Банан виявився смачним, але з якоїсь неясної причини старт розумової ракети не відбувся.

Відправивши шкірку в сміттєвий бачок, я подивився на годинник. Що ж, минуло лише п'ять хвилин, а ти вже встиг збагнути, що не можеш нічого збагнути. Браво, Декстер!

Відправних точок дійсно кіт наплакав. У моєму розпорядженні були жертва і будинок. Оскільки я був упевнений, що жертва мені багато не розповість, залишався лише будинок. Звісно, було ймовірно, що він належав жертві. Але декор приміщення виглядав таким тимчасовим, що я був переконаним у хибності цієї думки.

Дивно, що злочинець запросто міг піти з дому. Але якщо він зробив це і ніхто не дихав йому в потилицю, змушуючи його до панічної втечі, значить, він діяв свідомо, і будинок служив частиною його плану.

Це, в свою чергу, означало, що йому було куди піти. Швидше за все притулок знаходився десь в районі Маямі, оскільки Кайл шукав цього типа саме тут. Це вже було початковим пунктом, і я дійшов до нього своїм власним розумом. Ласкаво просимо додому, Містере Мозок!

Нерухомість залишала помітні сліди навіть у тому випадку, якщо ви намагалися приховати їх. Після п'ятнадцяти хвилин роботи за комп'ютером я вже дещо нарив. Це був, звичайно, не повний слід ноги, але його вистачало для визначення форми декількох пальців.

Будинок на Пн-Зх. Четвертій Стріт був зареєстрований на ім'я Рамона Пуніт. Як він примудрився зробити це в Маямі, я не знав, але Рамон Пуніт — жартівливе кубинське прізвисько — щось на зразок англійського Джо Блау13. Але за будинок було сплачено, власник не мав заборгованості по податках, що вельми розумно для людини, яка обожнювала усамітнення. Тож він, на мою думку, і був нашим новим другом. За будинок було розраховано готівкою по телеграфному переказу з якогось гватемальського банку. Дивно, оскільки слід, починаючись в Ель-Сальвадорі, вів у похмурі глибини якогось відомства у Вашингтоні. До чого цей лівий поворот в Гватемалу? Але швидкий онлайн-аналіз сучасної системи відмивання грошей показав, що все прекрасно сходилось. Швейцарія та Кайманові острови, очевидно, перестали бути в моді, і, якщо хто-небудь бажав здійснювати таємні банківські операції в іспаномовному світі, то Гватемала стала в цій справі останнім її писком.

Все це породжувало цікаві запитання, як наприклад: якими засобами володів наш містер Розчленовувач і звідки він з'явився? Проте це було одним із тих питань, які поки що заводили мене в нікуди. Я мав повне право допустити, що у нього вистачило грошей на другий дім, коли він завершив із першим. Другий будинок мав знаходитися приблизно в тих же цінових рамках.

Добре, продовжимо. Я повернувся в базу даних нерухомості округу Дейд і почав шукати інші об'єкти нерухомості, придбані таким же чином і через той же банк. Їх виявилося сім; чотири коштували понад мільйон доларів, що, як мені здалося, було занадто багато для нерухомості одноразового використання. Швидше за все ці будинки купували типи не більш зловісні, ніж прості наркобарони, або виконавчі директори корпорацій зі списку 500 найбільших компаній журналу «Форчен», які пустилися у біга.

Залишалося ще три можливі об'єкти власності. Один знаходився в Ліберті Сіті, який був чорним районі Маямі. Але при ближчому розгляді, цей об'єкт виявився частиною багатоквартирного будинку.

Один із двох об'єктів, що залишилися, розташовувався в Хоумстед, поблизу гігантського міського сміттєзвалища, відомого як Сміттєва Гора. Інший перебував у південному кінці міста на з'їзді з Куайл Руст Драйв.

Отже, два будинки: я був готовий закластися, що в один із них нещодавно в'їхав новий мешканець, який творив таке, що могло налякати дам із благодійних товариств. Не гарантовано, звичайно, але моя версія виглядала правдоподібною, і, крім того, настав час ланчу.

«Балин» був занадто дорогим закладом для того, щоб я відвідував його на свої скромні заробітки. Стіни ресторану прикрашали елегантні дубові панелі, які змушували вас згадати про краватку та короткі гетри. Крім того, з нього ви могли милуватися чудовим видом на затоку Біскейн, якщо, звичайно, вам пощастить і ви зумієте оволодіти одним із небагатьох столиків із подібною перевагою.

Або Кайлу пощастило, або ж його моджо сильно вплинуло на метрдотеля, бо він і Дебора чекали мене саме за одним із таких столиків, розправляючись із пляшкою мінеральної та канапе з крабами. Я схопив одну з них і надкусив, коли всідався навпроти Кайла.

— Смакота... — захопився я. — Це, судячи з усього, місце, куди приходять помирати найкращі краби.

— Деббі сказала, що ти для нас дещо маєш. — вимовив Кайл, а я подивився на сестру, яка завжди була Деборою або Деб, але стовідсотково ніколи Деббі.

Сестра промовчала, залишивши без уваги настільки кричущу вільність, і мені не залишилося нічого іншого, окрім як знову звернути свою увагу на Кайла. Він знову був у дизайнерських сонцезахисних окулярах, і діамант на безглуздому персні так само яскраво виблискував, коли він недбалим жестом відкидав волосся з чола.

— Сподіваюся, у мене дійсно дещо є, — сказав я. — Але мені слід бути надзвичайно обережним, щоб не бути змитим в унітаз.

Кайл дивився на мене достатньо довго, потім похитав головою і підняв куточки губ на чверть дюйма в неохочій посмішці.

— Гаразд, — сказав він. — Забули про це. Але ти б дуже здивувався, дізнавшись, наскільки часто спрацьовує така лінія.

— Не сумніваюся,