Читати книгу - "Змій"

— А ви — Селудова єврейка, — різко каже він. — Що вам треба?

— Ви програли цю гру, — відповідає вона. — Ви грали надто швидко, надто рано, надто сильно; наприкінці у вас нічого не залишилося.

— Ви прийшли глузувати?! — вигукує він. — Вам посміятися треба?

— Ні. Ви досі маєте не зіграні карти та фігуру, що слухається вас. Тіаполо не зможе стати трибуном, а ви не зможете потрапити до вищої ліги, але ми досі можемо бути корисними одне одному.

— Ви пропонуєте... союз?

— У правилах немає нічого, що забороняє його.

— Ви щойно сказали, що я програв.

— І ви дійсно програли. Питання в тому, чи програєте ви все.

По всьому місту за нею слідує тінь.

Цього разу вона не біжить, не зупиняється, не чекає, не боїться.

Тепер вона пам'ятає, як добре відмовитися боятися.

Вона зупиняється на Ріалто. Навіть о цій годині купці та лоточники торгуються, юрби людей штовхаються за місце, перетинаючи водний шлях. Архітектори та наклепники пророкували, що цей міст простоїть не більш як десять років, такою абсурдною була його конструкція з арок і білого каменю, але ж ось минуло два десятиліття, а він стоїть, неймовірний і зухвалий, як сама Венеція.

Вона чекає, і приходить Срібний; на його обличчі немає усмішки.

— Прогуляймося? — питає вона першою.

Вони гуляють.

— Спочатку Белліньо, а тепер і Тіаполо вас підтримує? — питає він, коли вони йдуть поміж нічними пожежами. — Який неортодоксальний шлях до перемоги — обертати своїх ворогів на друзів.

— Мій спосіб перемогти — мати намір перемогти. Решта — лише тактика. Ви казали про якусь угоду? Про відповіді на запитання?

— Гадаю, ви маєте більше запитань, ніж я.

— Але ви все одно цікавитеся мною, — відповідає вона. — Втім, я вважаю, що вас зачаровує радше мій розум, ніж щось інше.

— Якщо чесно, міледі, я вважаю, що ви переможете.

— Я? Фальєре досі контролює торгівлю зі сходом; Контаріні досі улюбленець єпископів і будівельників міста. Я захопила плацдарм, але цього недостатньо, щоб гарантувати перемогу.

— Але ж ви досі маєте незіграні фігури, так? Монета, приміром... Я вгадав? Вгадав! Коли я глянув на дошку й побачив, що королем видано Селуду, а не Белліньо, мені стало цікаво, які карти могли видати його гравцеві.

— Вам доведеться пояснити це мені.

— Поясню, але ми маємо укласти угоду.

— Якого штибу угоду? Я не жертвуватиму грою.

— Про це я вас не проситиму.

— Тоді кажіть. Яку роду угоду?

— Одного дня, можливо через тиждень, або через місяць, або через рік, або через десять чи навіть більше років, я потребуватиму послуги. Я буду в певному становищі, зазнаватиму труднощів, і тоді я попрошу вас збрехати декому, кого ви боїтеся. Зробіть це, і я відповім на будь-які ваші запитання, наскільки буду спроможний.

— Запропонована вами угода несиметрична. Я маю уявлення щодо того, що можу отримати від неї зараз, але жодної гадки про масштаби втрати в майбутньому.

— З усім тим, це єдині умови, на які я пристану.

Певний час ми йдемо мовчки. Місто навколо нас стискається; ми йдемо далі від Ґранд Каналу, від метушливих шляхів міста, до темних місць, до вузьких місць, до провулків і утворених навислими будинками печер, перетинаємо водяні шляхи, що завузькі для гондол і надто широкі, щоб зватися стічними канавами, йдемо повз місця вшанування плачучих святих і героїв-мучеників, до жаровень, де юрбляться жебраки та гріють побіліли пальці змерзлі «нічні пані». Ми йдемо, йдемо вулицями, що ніколи не змінюються, де кров старіша за камінь, стародавня кров стародавніх родин, чиї діди годувалися водою лагуни, водою, якою одного дня окроплять лоб новонародженого, що нестиме ім'я далі: у домі, на вулиці, у замерзлому місті Венеція. Ми йдемо, і ніхто не знає ні про нашу значущість, ні про нашу силу, ніхто крім окремих, кого ми вітаємо, як знайомих чужаків, неоспіваних друзів. Ми йдемо.

Доки зрештою:

— Добре, — каже вона, зупиняється та думає ще трохи. Потім: — Добре. Домовилися.

— Тоді питайте.

— У грі, в яку я граю, рівні шанси?

— Ні.

— Звідки ви знаєте?

— Якби це була гра рівних, гравця було би призначено Белліньо, а не Селуді. Його позиція була сильнішою, еквівалентною Тіаполо, Фальєре та Контаріні. Селуда був слабшою фігурою. А той чоловік, що грав Тіаполо, ще не був готовий до вищої ліги. Його тактика була погана, наміри нечіткі. Вибір фігур по суті надав перевагу Фальєре та Контаріні.

— Чому?

— Дім Ігор є... старим. Він