Читати книгу - "Змій"

не прив'язаний до жодного місця, а радше має двері по всьому світові. Ця гра у Венеції — одна з сотень, можливо тисяч, що граються в таких місцях, яких ви не бачили навіть уві сні, до того ж це гра початкового рівня, маленька сутичка на дошці. Дім грає імперіями та королями, арміями та Церквами, а його гравці — одні з найстаріших і... напевно, не мудріших, але, скажімо, найбільш цілеспрямованих людей, яких я знаю. Не важко уявити, що організація з такою цілеспрямованістю та з таким масштабом впливатиме на події. Фігурі на кшталт Тіаполо дано гравця, який не може виграти; потенційному трибуну на кшталт Белліньо гравця не дано, і цим відмовлено у можливості обійняти цю посаду. Ми кажемо собі, що Дім Ігор не має цілей окрім як грати, але я прожив достатньо довго й зіграв достатньо ігор, щоб поставити це під сумнів. Сама природа гри змінює світ, і хоч я і не можу заприсягнутися, ризикну припустити, що розподіл карт, який має бути випадковим, насправді змінено таким чином, що результат гри більше залежить від волі Дому Ігор, ніж від здібностей гравця.

— З якою метою?

— Цього я... не можу сказати. Гравці — навіть найстарші з них — не люблять ставити це запитання. Можливо, це знає лише Майстриня Ігор.

— Я отримала монету.

— Так. Я думав, що ви могли її отримати.

— Що це? Їй немає міста серед карт, це мирська річ, я не розумію цю фігуру.

— Дозволите розповісти історію?

— Це було насправді?

— Цю історію часто повторюють... Цього досить?

— Розкажіть.

Розділ 32

Люди кажуть (почав розповідати Срібний), що за всі роки існування Дому Ігор було лише три Майстри Ігор. Про першого я нічого не знаю, але другим Майстром була жінка, вдягнута в біле, чиє обличчя було прихованим, так само, як і її мета. Майстриня Ігор є головою та джерелом усіх ігор, що граються. Її правила абсолютні; її вирок є остаточним. Сама вона не грає, а радше розробляє та контролює ігри, в які грають інші — за дуже рідкісними винятками. Кажуть, що коли Рим упав, то Майстрині Ігор було кинуто виклик зіграти в таку гру, від якої похитнулися б усі імперії. Коли Лютер прибивав свої тези до дверей церкви, кажуть, Майстриня Ігор спостерігала, і що ці речі, що нам здаються не більш, як змінами світу, для тих, хто носить біле, є ходами на шахівниці, що більша за ти, які будь-хто з нас бачить. Хоч правда це, хоч ні, але згідно загально прийнятої думки Майстрині Ігор кілька разів кидали виклик такі гравці, як ви і я. Ніхто не знає гру, в яку грають Майстер і претендент, і за всі роки, що я пам'ятаю, був лише один такий матч. У цій грі проти Майстрині Ігор грала жінка з Нормандії, і ця гра тривала майже сім років. Впродовж цього часу діяльність Дому була припинена, і всі ресурси було кинуто на цей єдиний конфлікт. Війни бушували по всій Європі та Азії. Храми падали в Африці та в Новому Світі; народи повставали проти правителів Індії; ширилася чума, а дикі вершники скакали вільно серед палаючих країн... Але чи були ці події пов'язані? Чи були то ознаки битви за трон Майстрині Ігор? Не знаю, а хотів би знати.

Яким би не був перебіг гри, через сім років претендентка зникла. Без сліду. А наступного дня після її зникнення Дім Ігор знов відчинив свої двері, ніби нічого не було. Багато людей вважали, що вона померла; інші припускали, що після програшу її забрав Дім Ігор: її тіло, її розум, її душу засмоктало в безкінечні коридори цього місця, щоб вона вічно слугувала Домові. Один або двоє — дуже мало — припустили, що ні, вона не програла, а виграла, і з перемогою сама стала Майстринею Ігор, прив'язаною до Дому так само міцно, як у разі програшу, бо Майстриня Ігор може померти лише в разі програшу, покинути посаду лише за такими правилами, яких змушує дотримуватися на дошці гравців.

Але вас цікавить, яким чином усе це стосується вашої монети, так?

Та жінка мала чоловіка. За уявленнями того часу краще було б сказати, що чоловік мав дружину, нижчу істоту, що доповнювала його велич, але по правді він був проти неї аматором у грі, напевно, як ваш чоловік проти вас. Він був одурманеним дурнем, якому ставало мудрості лише на те, щоб довіряти набагато більшій розумності своєї дружини. Упродовж семи років він дозволяв їй грати цю гру, ніколи сповна не розуміючи її масштаб і важливість, аж до того доленосного дня, коли вона зникла, чи то загинувши, чи то отримавши перемогу, чи то ставши рабинею — він не знав. Він знав лише, що її забрав Дім Ігор, і обурений раптовим відкриттям очевидного, він гупав по срібних дверях, що вели до зали вищої ліги, благаючи та погрожуючи, щоб йому розповіли про долю його дружини. Ніхто йому не відповів, бо він був посереднім гравцем нижчої ліги, і правила гри не дозволяли йому спілкуватися з тими, хто міг знати. Роками він намагався знайти відповіді на свої запитання, і не досяг нічого, бо хоч яким сильним він не ставав у грі, Дім не запрошував його до вищої ліги. Зрештою, у відчаї, втративши здоров'я та статок, він почув про далеку країну, де є стародавній чарівник, здатний допомогти йому.

Продавши залишки свого майна, він відправився на Схід, до країни високих плато та високої трави, де дерева лише зрідка удостоюють сірі гірські схили честі своїм зростанням, і там є великий войовничий нарід, одягнений у шкури та