Читати книгу - "Тарас. Повернення"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ваше высокбродие! Разрешите обратиться?
— Разрешаю, — промовив, переповнений пихатістю, Косарєв. Під благообразністю він ледве стримував гнів. І, щоб позбутися нервовості, капітан зіскочив із кобили і зачав гладити її під мордою вздовж шиї.
— Смотровые дозорные доложили-с, что видимого и невидимого пламени у них в обозримой обсервации не имеется!
— Это я и без них вижу, — розтягнув кожне слово Косарєв, поволі проводячи долонею по конячому гамалику. Галюцина примружила від задоволення око.
— Но один из стойщиков предложил киргизского шамана изловить и сюда привезти, чтоб он своей трещоткой выгнал химеру с наших небес!
Касарєв, що вже був відійшов на кілька кроків від ад’ютанта, раптом швидко обернувся, вирвав у нього гарапника і врепіжив двічі хрест-навхрест:
— Я тебе привезу шамана! — скрикнув капітан і кинув роздратовано поручнику: — С кем приходиться воевать за Русь нашу святую! А, Стефан Иоганыч?!
Фон Ферт, хоч і зневажав Косарєва, але зачувши про Русь та ще й святую, вдав незворушність. Обернувся до ад’ютанта спиною, промовив:
— Что ж, будем начинать.
На що Косарєв, хоч як кортіло йому почати шпіцрутени без Ускова, змушений був відказати:
— Увы, без коменданта экзекуцию подобного рода начинать нельзя. А его пока нет.
Таке жахливе покарання Буркову капітан придумав навмисне. Знав, що хтось розкаже про це Шевченку. І той не втримається, порушить наказ і прибіжить із саду на плац. Він Фертові навіть похвалився, що Шевченко захоче бодай морально підтримати Буркова. А це знову ж таки обернеться для нього черговим карцером. І таємний наказ ІІІ відділення буде виконано. А це — підвищення до майора. І він зрівняється з Усковим і стане комендантом…
Роздуваючись від власної зарозумілості, начальник півбатальйону пішов розвальцем до решти офіцерів, що стовбичили біля набитих колючками фігур казахів на стояках.
Увесь офіцерський склад витягнувся, як паркан, у привітанні. І Косарєв так само виструнчився, зухвало задер підборіддя, вправно козирнув і угледів на краю плацу рядочки поселян. Діти, жінки та рибалки зі станиці Ніколаєвської збиралися неподалік плацу, щоб подивитися на страту шпіцрутенами. Це особливо втішало його. Буде кому зойкати і плакати, бачачи смерть. Ферт помітив на лиці Косарєва задоволення від кількості публіки, що дедалі прибувала, його пойняла нехіть, і він вирішив прогулятися вздовж моря.
В об’єктиві підзорної труби 1-го стойщика було видно тарантас із запряженою в нього трійкою баских коней. Ним правував підпоручник Обрядін. За ним у кріслі на червоній оксамитовій подушці маячіла постать жінки з худим безживним лицем. Це Серафима — четверта дружина Косарєва.
Діставшись вежі, підпоручник спинив коней, сплигнув і галантно подав дамі руку.
— Осторожно, Серафима Львовна! Тут могут быть всякие змеи.
На сухім лиці вже немолодої, висушеної дієтами жінки не здригнувся жоден м’яз. Вона тихо і пронизливо проказала:
— Благодарствую. Мне к змеям не привыкать, — і рукою підпоручника не скористалася.
Нежонатому Обрядіну сподобався її жарт, він сховав свою руку, так наче її і не подавав, і хихикнув, улесливо підкреслюючи свою виконавність і трошки при цьому заграючи:
— Это высшая точка, как вы изволили. До плаца — метров сто пятьдесят. Всё как на ладони… Картина-с, доложу я вам!
Серафима наче й не чула його. І коли він замовк, вона кінчиком носа виразно вказала на себе і на крісло в тарантасі, на якому сидить. Підпоручник спершу розгубився. Але, коли капітанша ще раз показала жестом на крісло з червоною подушкою під собою і верхній майданчик сторожової вежі й при цьому процідила крізь зуби, неначе вкусила цитрину: «И давайте быстрее!» — Обрядін по-лакейськи схилився і заходився витягати її спільно з кріслом із тарантаса, продовжуючи підлазити і підлащуватися:
— А если какая оказия вдруг, то рядом маяк-с: один момент — и сигнальная фигура вспыхнет и позовёт вашего мужа на помощь!
Не знаючи, з якого боку краще примоститися до крісла, щоб спустити жінку свого командира з тарантаса, він нічого ліпшого не придумав і, ставши на землю, обхопив крісло спереду, обіймаючи і ніжки крісла, і довгі в білих панчохах ноги жінки, притуляючи їх до своїх грудей. У незворушної дами такий фортель викликав схвалення. Вона з недовірою зміряла згори Обрядіна, і кутик її тонких, як стулки устриці, вуст, смикнувся кілька разів. А підпоручник, хоч і крехтав, сопів, натужувався, упирався лобом у гострі коліна Серафими, та все ж таки підніс її спільно з кріслом із тарантаса під драбину, яка вела до горішнього майданчика сторожової вежі. Але коли він глипнув нагору й уздрів кінець крутих дерев’яних сходів, який вивищувався метрів на вісім над ним, то опустив приречено і крісло, і Серафиму на землю. Від напруження йому шибонуло в голову, офіцерський картуз почорнів на тімені від випотини, а сам Обрядін ковтав повітря, ніби не вдихав, а пив його. Ще того не усвідомлюючи, він і не помітив, що з неба злетів чорний дим, а пожежа в степу перетворилася на верескливі прольоти мільйонної зграї фламінго, що скидалася на велику рожеву мітлу, якою бог витирав закіптявлене пожежею небо. Коли ж Обрядін відсапнув, то перше, що розібрав, — була погрозлива міна його незадоволеної повелительки. Її жовте чоло просипалося чорними зморшками, а губи таки ж розверзлися на чвертку вершка, відкриваючи гострі та рідкі зубки-сміюнці. Обрядін спохопився і кинувся дертися крутими сходинками вгору й несамовито
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарас. Повернення», після закриття браузера.