Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81"

Мужній хлопчик не побоявся погроз, якими хотіла залякати його злочинна мати, і доповів про свої підозри начальству. Як показало експрес-слідство, жінка виявилась невинною, однак, щоб не ризикувати, її знешкодили. За виявлену пильність солдатові В у вигляді заохочення дозволили бути присутнім на страті і, крім того, оголосили подяку перед строєм.

Історія, без сумніву, вельми повчальна і корисна для патріотичного виховання підростаючого покоління. Взвод школярів повинен був написати, як повівся б кожен з них у такій ситуації. Всі солдати В висловили захоплення мужнім вчинком юного героя і одностайно заявили, що він є для них взірцем, і що вони на його місці вчинили б так само. І тільки син 15/01 БВ Тремпса написав у творі: “Я не знаю, як би я вчинив у такому випадку”.

Нечувано! Неймовірно! І це його син, якого він виховував у кращих традиціях. Добре, коли мати не взнає про це. Така новина буде для неї великим ударом. Але ж усе ще можна виправити. Адже він знає свого хлопчика! Додому. Швидше додому!

Начальство співчутливо поставилось до рапорту 15/01 БВ Тремпса і надало йому дострокову відпустку.

І ось він сидить дома, з нетерпінням чекаючи на сина. Син має прийти через дві години. Дві години! Яка сила часу! Треба використати його продуктивно.

І 15/01 БВ Тремпс заходився складати донос, який збирався відіслати наступного дня. Згідно з наказом “Про загальнодержавну значимість доносів”, а також додатком до наказу, в якому давалися чіткі організаційні вказівки, письмовий донос складався солдатом А в кінці місяця і здавався у Відділ національного здоров’я. Усну інформацію по фону рекомендували подавати щотижня. Дружина здавала доноси у своїй організації, а син, повідомляючи в своєму учбовому доносі про розмови між батьками, здавав його за місцем навчання.

Солдат А любив порядок і стежив за тим, щоб усі члени сім’ї писали й здавали доноси своєчасно.

Він сів за стіл і, широко розставивши лікті, почав писати. Донос виходив докладним і розумним. 15/01 БВ і Тремпс зумів навіть провести психоаналіз деяких ситуацій, і це трохи заспокоїло його. Йому навіть спало на думку, що якби не цей вчинок сина, він міг би найближчим часом чекати просування по службі.

Він став перечитувати написане і раптом злякано здригнувся. Як він міг написати таку фразу?! “…І якщо навіть виникнуть вагання, віддані солдати імперії рішуче пододають їх і стануть стіною, готові захистити Високі Ідеали і Благородні Цілі на перше слово Великого Батька Всіх Солдатів”. Якби цю фразу прочитав офіцер взводу аналізу, то довелося б авторові пережити чимало прикрих хвилин. Всім відомо, що саме слово “вагання” має бути виключене з лексикону справжнього солдата. Наказ начальства — істина в найвищій інстанції. Найменший сумнів у його доцільності — це злочин, тому й треба виконувати накази без роздумів. Загальновідомо, що саме здатність коритися без роздумів — одне з найголовніших достоїнств справжнього солдата.

Рипнули вхідні двері, і 15/01 БВ Тремпс, вихопивши пістолет, наставив його на двері, як того вимагала Інструкція (“…ворог не повинен захопити зненацька солдата. А в домашній обстановці”). Двері відчинились, і в кімнату зайшов син. Солдат А сховав зброю.

— Здрастуй, тату! — з радісним здивуванням вигукнув син, але, зразу ж узявши себе в руки, чітким кроком підійшов до батька, віддав честь, тричі вдаривши себе кулаком у груди, і голосно доповів:

— Солдат В 16/01 ВГ Тремпс прибув додому!

— Кругом! — наказав батько. Погляд його був суворим, брови нахмурені: — Мені треба поговорити з тобою відверто. Вийдемо. Прогуляємось. Ніщо так не сприяє ясності думки, як прогулянка пішки.

Лункими металевими сходами вони спустилися в двір і, із звичною вправністю обійшовши заміновані ділянки, вийшли на вулицю.

Батько почав бесіду без довгих передмов. Солдат повинен висловлюватись точно і ясно.

— Вчора ти писав твір. У ньому ти написав, що не знаєш, як. повівся б, якби мати виявилася шпигункою. Як ти міг?! Чому ти написав таке?!

Син винувато опустив голову.

— Кажи, чого мовчиш? Син не озивався.

— Я наказую: говори!

— Тому що я дуже люблю маму, — ледь чутно прошепотів бравий солдат В 16/01 Тремпс.

Так само, як і його предки, воно ніколи не зустрічало собі подібних. Але у всіх у них імена звучали схоже: Зло, Нещастя, Жах, Кара Небесна тощо.

Воно було ще недосконале і беззахисне. Відчуття його були грубі й примітивні, зараз ним володіло одне бажання — їсти. Воно причаїлось у центрі площі Переможної Зброї біля гусениці танка, поставленого як пам’ятник. Створіння інстинктивно відчувало, що тут йому нічого не загрожує, адже воно мало воістину фантастичну властивість: бути невидимим для людей жорстоких, брутальних і обмежених. Воно не могло дати свідому оцінку таким людям, але особливості їхнього біовипромінювання були такі, що викликали у Створіння безумовно-рефлекторну відповідь — викид випромінювання, яке інтерферувало з рядом хвильових процесів у зоровому центрі людини. Внаслідок цього виникала “психічна сліпота” і Створіння ставало невидимим.

— Любиш маму?! — почервонівши, вигукнув 15/01 БВ Тремпс.

— Так, — відповів син, намагаючись не дивитись на розлючене батькове обличчя.

Він розглядав спочатку кінчики своїх черевиків, потім перевів погляд на шосе, понівечене гусеницями танків, потім подивився на танк у центрі площі й розкрив рот від здивування: біля правої гусениці, швидко пульсуючи чорним драглистим тілом, причаїлось маленьке, з кулак завбільшки, створіння, схоже на восьминога. Вигляд цієї невеличкої тварини викликав чомусь відчуття відрази, змішаної із страхом.

— Тату, — ледь чутно промовив син. — Дивись, он там…

— Що он там?! — гаркнув солдат 15/01 БВ Тремпс, дивлячись у той бік, куди показував палець зблідлого хлопчика. — Нічого там немає! Що за випадки? Ти мене зовсім не слухаєш! Наказую слухати уважно!

— Єсть! — звичка до покори виявилася дужчою від цікавості й страху.

— Тож слухай. Я все постараюсь розтлумачити тобі коротко і зрозуміло. Ти любиш Великого Батька Всіх Солдатів?

— Так!

— А своїх соратників?

— Звичайно.

— Тепер поміркуй. На одній шальці терезів усе місто, Великий Батько Всіх Солдатів, твої соратники і твій батько, а на другій — зрадниця-мати. Кому ти віддаси перевагу?

— Але ж я маму… Мама, вона…

— Ну! — солдат 15/01 БВ Тремлс не давав йому часу на пусті роздуми. — Вирішуй! І не забувай про свій обов’язок солдата В! З ким ти?!

— З соратниками, — повільно відповів солдат В 16/01 ВГ Тремпс, починаючи розуміти, як грубо він помилявся раніше.

— Молодець! — батько не міг стримати вдоволеної усмішки. — Я вірив у тебе. І я не помилився.

Солдат В скоса глянув на місце, де було дивне створіння,