Читати книгу - "Різдвяна історія ("Різдвяна пісня в прозі")"

Говорячи так, він намагався вдягнутись, вивертав сорочку навиворіт, натягав задом наперед, сунув руку не в той рукав, і ногу не в ту штанину, — словом, від хвилювання страшенно метушився.

— Сам не знаю, що зі мною діється! — закричав він, плачучи й сміючись, коли панчоха Лаокооном оповилися круж нього. — Мені так легко, наче я пір’їнка, так радісно, наче я ангел, так весело, наче я школяр! А голова йде обертом, як у п’яного! Вітаю з Різдвом усіх, усіх! Із Новим роком весь світ! Ура! Ура! Ура!

Він убіг у вітальню і став, засапавшись.

— Ось і каструлька, в якій була вівсянка! — вигукнув він і знову забігав по кімнаті. — А через ці двері проникла сюди Тінь Джейкоба Марлі! А в цьому кутку сидів Дух Нинішнього Різдва! А за цим вікном я бачив літаючі душі. Усе так, усе на місці, і все це було, було! Ха-ха-ха!

Це й справді був чудовий сміх — особливо для людини, яка давно вже розучилася сміятись. І це був лише початок, лише передвістя ще багатьох хвилин такого ж радісного, веселого, задушевного сміху.

— Який же сьогодні день, яке число? — запитався Скрудж. — Не знаю, як довго пробув я серед Духів. Не знаю. Я нічого не знаю. Я мов новонароджене дитя. І нехай! Не біда. Воно й краще — бути дитиною. Ура! Ура! Ура!

Його радісні вигуки перервав церковний дзвін. Як же весело він дзвонив! Дінь-дінь-бом! Дінь-донн-бом! Бом-донн-дінь! Донн-дінь-дінь! Бом-бом-бом! О, як чудово! Як чудово!

Підбігши до вікна, Скрудж підняв раму і висунувся назовні. Ні імли, ні туману! Ясний, погожий день. Колючий, підбадьорюючий мороз. Він посвистує у свою крижану сопілочку і змушує кров, пританцьовуючи, бігти по жилах. Золоте сонце! Блакитне небо! Прозоре свіже повітря! Веселий передзвін!

О, як чудово! Як чудово!

— Який нині день? — звісившись униз, гукнув Скрудж до святково вдягненого хлопчика, який стояв у нього під вікнами і роздивлявся довкола.

— Що? — здивовано запитав хлопчик.

— Який сьогодні день, люба дитино? — повторив Скрудж.

— Сьогодні? — знову здивувався хлопчик. — Таж сьогодні Різдво!

«Різдво! — подумав Скрудж. — То я не пропустив свята! Духи здійснили все це за одну ніч. Вони все можуть, якщо захочуть. Звісно, можуть. Ясна річ».

— Послухай, милий хлопчику!

— Що? — відгукнувся той.

— Ти знаєш крамницю курятини за квартал звідси, на розі? — запитав Скрудж.

— Звісно, знаю! — відповів малий.

— Яка розумна дитина! — захопився Скрудж. — Дивна дитина! А ти не знаєш, чи продали вони вже індичку, яка висіла в них у вікні? Не маленьку індичку, а велику, призову?

— Найбільшу, завбільшки як я?

— Яка кмітлива дитина! — вигукнув Скрудж. — Говорити з тобою — одне задоволення. Так, мій друже!

— Вона й зараз там висить, — сказав хлопчик.

— Висить? — сказав Скрудж. — То збігай і купи її.

— Та ну тебе! — буркнув хлопчисько.

— Ні, ні, я не жартую, — запевнив його Скрудж. — Купи її і скажи, хай принесуть сюди, а я вже розпоряджуся, куди її доставити. Приведи сюди управляючого і одержиш від мене шилінґ. А якщо встигнеш за п’ять хвилин, одержиш півкрони!

Хлопчик помчав стрілою і, певно, вправна рука пустила цю стрілу з тятиви, бо вона не втратила марно ні секунди.

— Я пошлю індичку Бобові Кретчиту! — пробурмотів Скрудж і від захвату аж зайшовся сміхом. — Ото вже він буде голову ламати, хто це йому прислав. Та індичка, мабуть, удвічі більша від Крихітки Тіма. Навіть Джо Міллер[13] ніколи б не придумав такої штуки — послати індичку Бобові!

Перо погано слухалося його, але він усе-таки надряпав адресу і зійшов униз, — відімкнути вхідні двері. Він стояв, чекаючи управляючого, і тут погляд його спинився на дверному молоткові.

— Я любитиму його до кінця моїх днів! — скрикнув Скрудж, погладжуючи молоток. — Але ж я й не дивився на нього колись. Яке в нього чесне, відкрите обличчя! Чудесний молоток! А ось й індичка! Ура! Ура! Як поживаєте? Веселого Різдва!

Яка ж це була індичка! Сумнівно, щоб ця птаха могла коли-небудь триматися на ногах — вони б підломилися під її вагою, як дві соломинки.

— Ні, вам її не доволокти до Кемден-Тавна, — сказав Скрудж. — Доведеться найняти кеб.

Він говорив це, задоволено посміюючись, і з усмішкою заплатив за індичку, і з усмішкою оплатив кеб, і з усмішкою розплатився з хлопчиком, і з усмішкою опустився, засапавшись, у крісло, і сміятися ще, аж доки сльози не потекли в нього по щоках.

Поголитися виявилося непросто, бо руки у нього все ще дуже тремтіли, а гоління вимагає неабиякої обережності, якщо ви й не дозволяєте собі пританцьовувати під час цього заняття. Утім, навіть якби Скрудж відітнув собі кінчик носа, він спокійнісінько заліпив би рану пластиром і так само був би геть усім задоволений.

Нарешті, святково вдягнувшись, він вийшов з дому. По вулицях уже хмарою сунув народ — зовсім як того різдвяного ранку, який Скрудж провів із Духом Нинішнього Різдва. Заклавши руки за спину, Скрудж ішов по вулиці й сяючою посмішкою вітав кожного стрічного. І такий був у нього щасливий і доброзичливий вигляд, що двоє-троє перехожих, дружелюбно посміхнувшись у відповідь, сказали йому:

— Доброго ранку, сер! Із Різдвом вас!

І Скрудж не раз відтак розповідав, що ці слова лунали в його вухах райською музикою.

Не встиг він відійти від дому, як побачив, що назустріч йому йде огрядний джентльмен — той самий, що, зайшовши до нього в контору на Святвечір, запитав:

— Скрудж і Марлі, якщо не помиляюся?

Скруджа аж пересмикнуло від думки про те, як